3. Релігія: структура, функції, класифікація.

Соціологія релігії – одна із галузей соціології, об’єктом дослідження якої є різні релігійні феномени. Її виникнення і розвиток пов’язані передусім з іменами Е.Дюркгейма і М.Вебера. В сучасній соціології релігії можна виділити два рівні вивчення релігійних феноменів:

• теоретичний, який розглядає релігію як цілісну підсистему і виявляє її взаємодію з іншими соціальними структурами, визначає її соціальну природу, місце і роль у суспільстві, «соціальні функції» і її внутрішню структуру;

• емпіричний, який досліджує релігійність соціальних і релігійних груп, окремих особистостей, норми і цінності різноманітних спільностей, вплив тієї чи іншої конфесії на життєві позиції і спосіб життя людей, процеси сакралізації і секуляризації тощо.

Сакральне (лат.sacer – священний), згідно Е.Дюркгейму, всі релігійні вірування служать класифікації явищ буття, відносячи їх або до галузі сакрального (священного), або до галузі профанного (світського). До галузі сакрального належать ті явища, які розглядаються і переживаються як трансцендентні, і які виділяються із повсякденних подій. В сучасному суспільстві має місце зменшення частки сакральної реальності в житті людей, викликане раціоналізацією культури.

Секулярізація – процес переходу людей від релігійності до нерелігійності, звільнення різних сфер життя суспільства та індивіда, соціальних відносин і інститутів від релігійного санкціонування та ін.. Сьогодні існує згода в тому, що секуляризація має велике значення і є характерною рисою сучасного суспільства, що традиційні релігійні символи і цінності не можуть виконувати, як раніше, функцію об’єднальної сили суспільства, і що у розв’язанні наявних проблем вирішальна роль належить науці і технології.

Соціальні функції релігії.

• Світоглядна - світорозуміння, світовідчуття, оцінка світу, світосприймання.

• Ілюзорно-компенсаторська – уявне зняття реальних протиріч.

• Комунікативна – «богоспілкування» та спілкування між віруючими.

• Регулятивна (етична) – упорядкування думок, устремлінь, дій людей.

• Легітимізуюча – підтримка суспільно значимих норм і правил поведінки.

• Ідеологічна – захист інтересів соціальних груп.

• Інтегративна – сприяє інтеграції суспільства, груп, стабільності суспільства.

До релігійних організацій належать церкви, секти, деномінації. Церква тісно пов’язана із суспільством і діє всередині нього. В Україні як основні функціонують такі церкви: греко-католицька, римо-католицька, православна (з трьома її гілками: УПЦ Московського патріархату, УПЦ Київського патріархату,УАПЦ).

Секта відкидає цінності, які панують у суспільстві, і, як правило, вимагає від своїх віруючих відмови від багатьох сторін суспільного життя, непримиренного ставлення до іншодумців, додержання суворої дисципліни і виконання всіх наказів секти і ритуалів (кальвінізм, методизм, свідки Єгові). Зазвичай є релігійною громадою закритого типу.

Деномінація – проміжна форма між церквою і сектою. Вона підтримує нормальні стосунки із суспільством, але мусить конкурувати з іншими деномінаціями для залучення нових членів. Виникла деномінація внаслідок розповсюдження ідей релігійного плюралізму як найбільш адекватних потребам людей у сучасному структурованому суспільстві.

Релігійний культ – сукупність релігійних обрядів, церемоній, ритуалів і свят. В соціології релігії під релігійним культом розуміють також віровчення, які відносяться в певному суспільстві до неофіційних або нетрадиційних вірувань.

У функціонуванні релігії як соціального інституту важливе значення мають релігійна свідомість, релігійна психологія, низка морально-етичних правил, релігійна діяльність.

Релігійна свідомість – це сукупність вірувань, які встановлюють зв'язок між людиною, навколишньою природою і надприродними силами, які вважаються священними.

Наприклад, християнство ставить людину над створеним світом, бо лише вона «створена за образом і подобою Божою». Буддисти вірять у те, що душі людей можуть досягти досконалості шляхом безперервних перевтілень, тому в буддистській системі світотворення жук не менш важливий, ніж людина.

Сучасна релігійна ситуація в Україні.

В той час як західний світ секуляризується і потребує нових форм церковної організації, в Україні простежуються інші тенденції, зворотні процеси ресакралізації громадського життя. Якщо подивитись на релігійну ситуацію в Україні, створюється враження стрімкого поступу релігії і церкви.

Однак секуляризаційні процеси продовжують діяти і в духовному житті України, де нерідко церковна і релігійна діяльність набувають нерелігійного змісту. Одні церковні установи самозаглиблені в свої внутрішні справи, другі наполегливо і енергійно ведуть міжконфесійну боротьбу, треті є вкрай заполітизованими. В глибокій кризі перебуває православ’я України, про що свідчить поділ православної церкви на Українську Православну Церкву Московського патріархату; Українську Православну Церкву Київського патріархату; Українську Автокефальну Православну Церкву; Українську Православну Автокефальну Церкву Соборну.

Ці відгалуження перебувають у глибоких суперечках, конфліктах, що дедалі частіше набувають політичної спрямованості. Значними непорозуміннями відрізняються стосунки між Православними і Греко-Католицькою Церквами. Окрім того, зближення ряду конфесій з владою і застиглість форм церковної організації в межах традиційних конфесій, їх самозаглиблення у власні проблеми, породжують пошуки нових духовних орієнтирів, особливо молоддю і маргінальною інтелігенцією. Посилюється вплив нетрадиційних конфесій в Україні, відбувається відродження поганських культів, а також поширення окультизму, астрології, ворожінь, чаклунства тощо.

З початку 1990-х років кількість релігійних організацій в Україні зросла майже в 4 рази: перевищила 25тис.. Зареєстровано статути понад 50 релігійних центрів. Створено майже 250 монастирів , де мешкає понад 5130 ченців і черниць; працює більше 120 духовних навчальних закладів, де здобувають освіту майже 18 тис. слухачів; функціонує близько 200 періодичних релігійних видань; утворено понад 200 місій, більше 50 братств, близько 77 тис. недільних шкіл.

Таким чином, зовнішнє релігійне відродження насправді часом обертається поглибленням духовної кризи і секуляризації суспільства. Саме тому соціологія релігії в Україні набуває важливого значення не лише в теоретичному сенсі, а й як засіб практичної діагностики і прогностики духовного життя нашого суспільства.

Рекомендована література для поглибленого вивчення теми.

• Нестуля О.О. Соціологія: практикум. Модульний варіант: навч.

• Посібник.-К.:Центр учбової літератури, 2009.

• Практикум з соціології. Навч. Посібник для студентів вищих закладів освіти. За ред.. В.М.Пічі.-Львів: «Новий Світ-2000, 2006.-с.165-179.

• Соціологія: підручник /За ред..В.Г.Городяненка. - К.:Академія,2008,-с.272-274

• Соціологія: підручник для вищої школи / За ред..В.Андрущенка.-Харків,1998.

• Якуба О.О. Соціологія:навч.посіб.-Харків,1996.

Структурні елементи релігії як соціального феномена.

Релігійні інститути і організації

Релігійна свідомість

Релігійні відносини

Релігійна діяльність

Релігія (структурні системи)

Система догматів – офіційні церковні доку- менти, богословська література, міфи. легенди					Культ – сукупність релігій- но-магічних дій у відповідності з каннами релігії
	Емоційні переживання – пов’язані з віру- ваннями та культом		Церква – суспільний інститут, що об’єднує людей на релігійному та більш широкому грунті				Норми моралі – освячені в системі релігійних догматів

Завдання для самоконтролю.

1.Віповсти на питання:

• Що таке етносоціологія? Що і як вивчає етносоціологія?

• Що таке етнос? Які основні ознаки етносу?

• Що таке націоналізм? На якій соціальній основі можлива національна гармонія в державі?

• Яка релігія найбільша за чисельністю людей?

• В який історичний період виникають народи?

• З якого століття починається процес формування націй?

2.Перевір себе (тестові завдання)

1). Що не є предметом етносоціології?

А) розвиток і функціонування етнічних спільнот і груп;

В) формування ідентичностей, інтересів і форм самоорганізації етнічних

спільнот і груп;

С) закономірності колективної поведінки етнічних груп;

D) взаємодії етнічних груп;

Е) географія міжнаціональних конфліктів.

2). Спільність інтересів людей,походження, мови, території, економічного життя – це ознаки:

А) етносу;

В) нації;

С) спільноти;

D) народу;

Е) раси.

3). Про яку функцію етносоціології йдеться: здатна розробляти науково обґрунтовані прогнози та тенденції розвитку етнонаціональних спільнот і груп в майбутньому?

А) теоретично – пізнавальна;

В) описово – інформаційна;

С) функція соціального планування;

D) прогностична;

Е) виховна.

4). Термін “етносоціологія” ввів у науковий обіг:

А) Р. Турнвальд;

В) Дж. Девіс;

С) Е. Геллнер;

D) Е. Ренан;

Е) Л. Гумільов.

5).Про що йдеться:”…… етнічні ознаки не тільки цілих націй, які компактно проживають на певних територіях, але й всіх її представників, де б вони не проживали, в тому числі на території на території інших народів і держав?

А) рід;

В) нація;

С) народ;

D) національність;

Е) етнос.