2.Праця як соціальний процес.

Процеси, які відбуваються у сфері праці, завжди були об’єктом вивчення фундаментальних наук: природничих, суспільних, економічних. Важливе місце серед них посідає соціологія праці.

Соціологія праці – галузева соціологічна теорія, яка вивчає закономірності формування, функціонування й розвитку соціальних утворень (системи, спільнот та інститутів) у сфері праці і пов’язані з ними процеси і явища.

Праця – основа функціонування та розвитку людського суспільства усіх соціально-економічних формацій. Далі визначимо категорії, якими оперує соціологія праці.

Процес праці – включає в себе:

• доцільну діяльність людини (сама праця);

• предмет праці, тобто те, на що спрямована діяльність;

• знаряддя виробництва, якими людина впливає на предмет праці.

Організація праці – форми, способи і порядок поєднання живої і предметної праці.

Умови праці – сукупність соціально-економічних, санітарно-гігієнічних організаційних та соціально-побутових чинників, які впливають на працездатність і здоров’я працівника. Умови праці можуть бути нормальні і шкідливі. За нормальних умов праця не шкодить здоров’ю людини. Шкідливі умови праці небезпечні для здоров’я людини і нерідко ставлять під загрозу саме людське життя.

Зміст праці – узагальнена характеристика процесу праці. Основними елементами змістовності праці, якщо її розуміти як соціально-психологічну структуру трудової діяльності, є: мета, стимули до праці, ставлення до праці, цінності і ціннісні орієнтації.

За змістом розрізняють такі види праці: проста й складна, творча та репродуктивна, фізична та розумова, ручна та механізована тощо.

Проста праця – виконання простих трудових операцій, для яких достатньо виробничого інструктажу і немає потреби в спеціальному навчанні.

Складна праця – кваліфікована праця, пов’язана із додатковими витратами на навчання працівника.

Творча праця – передбачає постійний неповторний пошук нових рішень, нового ставлення до наявних проблем, активного розвитку самостійності та ініціативності.

У репродуктивній праці значна частина функцій повторюється, тобто її особливістю є повторюваність засобів досягнення результатів.

Фізичну працю характеризує безпосередня взаємодія людини із засобами праці, її залучення до технологічного процесу.

Розумова праця характеризується інформаційними, логічними, творчими елементами і відсутністю прямої взаємодії працівника із засобами праці.

Ручна праця не потребує техніки, інструментів, приладів.

Ставлення до праці – категорія, яка виражає зв'язок між працівниками та суспільством, працівником та працею щодо виробництва та розподілу матеріальних і духовних благ (ставлення до своєї професії, до конкретних умов, в яких відбувається праця).

Трудовий колектив – це добровільне соціально-політичне і економічне об’єднання людей для спільних дій заради досягнення особистісно-цінних і суспільно-корисних цілей, які пов’язані єдністю інтересів, оформлені структурно і мають органи управління, дисципліни і відповідальності. Трудовий колектив – найважливіша характеристика суспільної праці, його слід розглядати як соціальну організацію і як соціальну спільноту.

Трудова адаптація – соціальний процес засвоєння особистістю нової трудової ситуації, який характеризується активною взаємодією особистості й трудового середовища.

Соціально-психологічний клімат – відносно стійкий і типовий для певної групи загальний емоційний настрій, який формується в процесі спільної трудової діяльності колективу через спілкування між людьми.

Предмет соціології праці визначено так, що він «поєднує» п’ять складових:

• соціальні верстви;

• соціальні інститути в сфері праці;

• соціально-трудові відносини;

• соціально-трудові колективи; соціально-трудові процеси;

• соціальне управління ними.

Суб’єкти праці – це соціальні верстви працівників, які беруть участь у трудовій діяльності (підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники тощо) і різняться своїм соціальним станом, положенням у трудових колективах. Вони мають різну кваліфікацію, досвід, соціальне становище, рівень і канали здобуття прибутків, нарешті, інтереси, які не завжди збігаються.

Соціально-трудові відносини – це відносини, які складаються на виробництві між представниками різних соціальних спільностей. Цей тип відносин актуалізується як відносини рівності та нерівності між працівниками та соціальними групами (підприємцями і робітниками та ін.).

Зайнятість – діяльність людини, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу.

Безробіття – соціальне явище, викликане низькими темпами економічного зростання, змінами у структурі економіки (наприклад, падіння традиційних галузей працемістської промисловості), а також кількісним зростанням потенціальної робочої сили.

Соціологія праці відіграє значну роль у виробленні теорії трудових конфліктів та практичних рекомендацій щодо їх вирішення. На жаль, ці можливості соціології і нині недостатньо використовуються. Проте вже сьогодні очевидно, що причини страйків, які відбуваються в Україні, не можна зводити лише до економічних. До страйків призводять не тільки ті чи інші конкретні причини, а й чимало внутрішніх та зовнішніх приводів, так би мовити «чинників провокування» страйків: невиконання керівництвом своїх обіцянок працівникам, загальна дестабілізація в суспільстві тощо.