1.Об’єкт, предмет, функції, категорії соціології економіки.

Вивчення соціології праці та управління має неабияке значення. Адже праця в соціологічному розумінні є визначальним чинником у становленні людини як особистості, основою соціальної диференціації суспільства, формування соціальних процесів та явищ, засобом створення матеріальних і моральних благ. А в розвитку сучасного суспільства, в умовах перебудови державного апарату, нових вимог до якостей і навичок державних службовців та керівників різних рангів, необхідності підготовки нових кадрів для сфери управління надзвичайно важливою стає і управлінська праця.

Перший, так званий класичний етап становлення соціології праці та управління пов'язаний з ім’ям американського вченого Ф.Тейлора. Тейлор та його послідовники висунули два твердження, що не втратили свого значення і в наш час: 1) про необхідність поділу праці у сфері управління на загальне і функціональне управління; 2) про відокремлене планування методів праці й виробничої діяльності в самостійну функцію управління.

Соціологія праці й управління свій подальший розвиток знайшла у 14 всесвітньо відомих принципах ученого Файоля, доктрині людських стосунків Е.Мейо, наукових розробках представників американського менеджеризму, науковців вітчизняної школи організації праці та управління.

Вивчаючи питання змісту економічної соціології, слід взяти до уваги, що для характеристики економічних процесів та явищ у соціології використовується ціла система понять. Найширшим з них є поняття економічної сфери.

Економічна сфера – це цілісна підсистема суспільства, відповідальна за виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей.

Виникнення економічної соціології зумовлене соціальною потребою створення спеціального знання соціальних явищ і процесів, нагромадження спеціальних наукових ідей, концепцій, фактів, а також вироблення нових методів соціологічних досліджень. Економічна соціологія як науковий напрям зародилась у США в середині 60-х років ХХ ст..

Економіка як соціальний інститут має складну структуру. Її можна уявити як сукупність більш конкретних інститутів виробництва, розподілу, обміну і споживання, як сукупність інституціалізованих секторів економіки: державного, кооперативного (приватного), індивідуального.

Оскільки соціолога цікавлять соціальні механізми, які викликають взаємодію, то особливе значення має розгляд економічних нормативних установ та організацій, закладів та економічних відносин.

Економічна свідомість – це погляди, потреби, інтереси, ідеї, настрої, переконання відносно економічних процесів і явищ, особистого соціально-економічного стану, про види занять, трудової діяльності, її винагороду, відношення до професії, про просування по службовій драбині та про можливості соціального переміщення, про відношення до власності, про можливість економічної самостійності тощо. Соціолога цікавить не свідомість взагалі, а реальна свідомість, яка функціонує. Масова реальна практична свідомість складна і суперечлива.

Дослідження економічної соціології спрямовувалися на поведінку споживачів товарів, соціальні ролі у дефіцитній економіці, поведінку і стимулювання діяльності господарських керівників, ставлення до економічних реформ, вплив культурних факторів на розвиток економіки, систему цінностей людей. Важливе місце займали дослідження на стику економіки й соціології, зокрема трудової мобільності — плинності, міграції, міжгалузевих переміщень, ставлення молоді до праці й до професії, соціальних проблем міста і села, бюджету часу тощо.

Економіка як соціальний інститут виконує цілий ряд функцій, спрямованих на забезпечення, функціонування та розвиток виробництва, розподілу, обміну і споживання. Беручи до уваги перш за все вплив на нові соціальні процеси, можна виділити чотири основні функції економічної соціології.

Перша вихідна функція – підтримка й розвиток форм суспільного розподілу праці. Це досягається за рахунок відтворення трудових ресурсів, розподілу робочих місць та перерозподілу кадрів. Реалізація цієї функції вимагає застосування гнучких механізмів розподілу й перерозподілу кадрів, забезпечення їхньої мобільності. У нинішній час відчувається дефіцит ряду професій, зокрема робітників найвищої кваліфікації. Гостро стоїть проблема становища наукових працівників.

Друга функція – стимулююча – забезпечує посилення стимулів до праці, економічну зацікавленість до праці. Соціологічні дослідження 80-х років довели, що у повну силу працювало лише 1/3 частина працюючих. Тут позначився негативний вплив зрівняльних тенденцій в оплаті праці, погані умови й слабка організація праці. Слід зазначити, що в сучасних умовах в деяких галузях господарства така система не особливо змінилась.

Третя функція – інтеграційна – виражається у забезпеченні єдності інтересів працюючих. Про значення даної функції свідчить соціальна напруга відносин. За проведеними дослідженнями 85% керівників середньої ланки вказали на напружений, конфліктний характер взаємовідносин на промислових підприємствах.

Четверта функція – інноваційна – забезпечує оновлення форм та організації виробництва, систем стимулювання. Інноваційні процеси залежать від того, як ставляться суб’єкти виробництва до нового, досягнень науки, який рівень і характер їхньої активності.

Ці функції здійснюються через велику кількість соціальних механізмів — добору та розстановки кадрів, розподільчих відносин, планування постачання, споживання та ін. . Ефективність реалізації функцій значною мірою залежить від рівня економічної культури суспільства, кожного індивіда.

Класифікація послуг в загальній медичній економіці.

а) В залежності від ролі послуг в процесі безперервного і логічно обумовленого виробничого процесу (тобто відтворення), а також характеру потреб, що задовольняються тими чи іншими послугами, сфери послуг можна об’єднати в дві інформаційно-статичні групи.

Одна з цих груп представляє галузі, діяльність яких спрямована на задоволення соціально-культурних, духовних, інтелектуальних потреб людини, підтримання її нормальної життєдіяльності. До неї відносяться : освіта, охорона здоров’я, спорт, туризм, соціальне забезпечення, культура, мистецтво тощо.

Друга група осягає галузі побутового обслуговування, транспорту, зв’язку, торгівлі. Ці галузі призначені сприяти скороченню витрат сукупної праці, розширення можливостей для досягнення більшої професіональної спеціалізації.

б) Інший кваліфікаційний підхід в економічній теорії дозволяє поділити всі послуги на послуги виробничого і особового призначення, виходячи з відмінностей споживачів і користувачів.

Серед виробничих і особових послуг можна виділити матеріальні і чисті послуги: матеріальні послуги використовуються споживачем через будь-який уречевлений об’єкт – наприклад, витвір мистецтва; чисті послуги уособлюють свій результат безпосередньо в самій людині.

Основна маса послуг, що надає охорона здоров’я, відноситься до особливих послуг. Разом з тим послуги охорони здоров’я у більшості відносяться до чистих послуг, що не мають самостійно існуючого матеріального об’єкта носія.

Структура сфери медичних послуг.

Охорона здоров’я як галузь народного господарства досить неоднорідна і різноманітна. В складі сучасної системи охорони здоров’я послуги структуруються відповідно до структури сучасної медицини:

- терапія, хірургія, педіатрія і санітарія; рентгенологія, радіологія, імунологія, дієтологія тощо;

- клінічна, медико-профілактична, науково-дослідницька, організаційно-управлінська спеціалізація;

- стаціонарна, диспансерна, санітарно-курортна, амбулаторно-поліклінична, хосписна та інші види медичної допомоги;

- дерматологія, гістологія, мікробіологія, нейрофізіологія, психіатрія, стоматологія, онкологія, кардіологія, діабетологія, отоларингологія, гастрологія, ендокринологія, цитологія та багато інших видів спеціалізованої допомоги, що мають свою специфіку.