Тема 3. Управління підприємством

3.1 Питання для теоретичної підготовки

1. Сутність, принципи та функції системи управління.

2. Методи управління діяльністю фірми та організаційні форми їх реалізації.

3. Централізовані органи прямого і опосередкованого управління підприємством та організаціями. Принципи їх формування.

4. Поняття та параметри організаційної структури управляння підприємством.

5. Типи організаційних структур управління.

6. Принципи та етапи процесу побудови організаційних структур управління.

7. Вищі органи державного управління підприємствами та організаціями.

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Пріоритети, узгодженість і взаємодія методів управління підприємствами.

2. Сфери застосування і тенденції раціоналізації різних типів організаційних структур управління підприємствами.

3. Зарубіжний досвід управління підприємствами (фірмами, компаніями, корпораціями).

4. Проблеми вдосконалення централізованого управління підприємствами та організаціями в Україні.

Література

1. Войнорубова І. Аналіз бізнес-процесів як один з елементів управління промисловим підприємством в умовах реформування економіки. // Економіст. – 2002. -№4. – С. 56-58.

2. Гриштан Ю.К. Напрямки удосконалення внутрішньогосподарського управління підприємств. // Економіка України. – 2001. – №1. – С. 10-13.

3. Лисенко Ю., Єгоров П. Організаційно-економічний механізм управління підприємством. // Економіка України. – 1997. - №1. – С. 86-89.

4. Економіка підприємства : Підручник. – В 2 т. Т1 / За ред. С.Ф.По кропивного. – К.: Вид-во “Хвиля-Прес”, Донецьк: Мале підприємство “Поиск”. Т-во книголюбів, 1995. – 400 с.

5. Лихота І.П. Фінансова стратегія управління підприємствами. // Фінанси України. – 2001. - №2. – С. 86-88.

6. Ліщенко І. Забезпечення сприятливих і безпечних умов праці як об’єкт управління. // Україна: аспекти праці. – 1998. - №5. – С. 38-40.

7. Чечетов М., Мендрул О. Корпоративне управління в умовах економічної трансформації. // Економіка України. –2001. - №4. – С. 10-18.

3.2 Основні теоретично-розрахункові положення теми

Сучасне управління – це особлива сфера економічних відносин, що має свою логіку розвитку.

Відомий англійський економіст Альфред Маршалл (1842-1924) виділив управління в окремий фактор виробництва поряд із трьома традиційними – капіталом, працею, землею.

Суть управлінської діяльності полягає у впливі на процес через прийняття рішень. Необхідність управління пов’язана з процесом поділу праці на підприємстві і відокремленням управлінської праці від виконавчої.

Зростання значення фактору управління в епоху науково-технічної революції послужило основою для появи концепції “менеджеріальної революції”, згідно з якою влада переходить від власника до управлінців.

Основоположником управління вважається американський інженер і дослідник Ф. Тейлор (1856-1915). Запропонована ним раціоналізація праці і відносин на виробництві дозволила корінним чином змінити організацію і управління, а значить і ефективність виробництва. Ф.Тейлор розглядав управління як “ мистецтво знати точно, що слід зробити і як це зробити найкращим і найдешевшим способом”.

На сьогоднішній день у світовій практиці використовують три інструменти управління:

- ієрархію;

- культуру;

- ринок.

Кожен з них є домінуючим в тій чи іншій економічній системі, наприклад, ієрархія в адміністративно-командній системі.

Наука управління за останні два, три десятиліття пережила більш глибокі зміни, ніж за весь попередній період свого розвитку. Вдосконаленню управлінської практики сприяв прогрес в оргтехніці і те, що відбулося сьогодні в теорії і практиці управління, називається “тихою управлінською революцією”. Її початок співпав з вступом західного суспільства в інформаційну стадію. На зміну старій раціоналістичній концепції управління приходить нова неформальна, яку прийнято називати маркетинговою, інформаційною.

Принципи управління економікою:

- чіткий розподіл праці;

- додержання дисципліни і порядку;

- повноваження і відповідальність;

- використання мотивації високопродуктивної праці;

- забезпечення рівної справедливості для всіх;

- впевнення в постійності і стабільності роботи;

- дотримання взаємовідносин із співробітниками згідно ієрархічного ланцюга;

- заохочення ініціативи.

Методи управління поділяються на :

• економічні ;

• адміністративно-правові;

• соціально-психологічні.

Економічні методи управління – це прийоми і способи управління, які мають в своїй основі використання економічних законів, економічних інтересів і показників. Ці методи включають:

1. матеріальну відповідальність;

2. ціноутворення;

3. державне регулювання;

4. стимулювання;

5. податки.

Адміністративно-правові методи управління передбачають юридичний (правовий) і адміністративний вплив на відносини людей в процесі виробництва, оскільки ці відносини регулюються певними правовими нормами:

• законодавчими актами;

• інструкціями;

• положеннями;

• наказами і розпорядженнями.

Адміністративно-правові методи передбачають застосування відповідних матеріальних, адміністративних і карно-правових санкцій.

Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини, оскільки традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій стимулюючий вплив. Ці методи передбачають вивчення соціальних запитів та інтересів членів колективу, середовища, виробництва, громадської думки.

Всі ці методи повинні поєднуватись і створювати необхідний арсенал засобів для найефективнішого управління фірмою.

Система управління повинна бути простою і гнучкою, забезпечувати ефективність і конкурентноздатність функціонування фірми. Вона повинна мати такі характеристики:

1. невелике число рівнів управління;

2. наявність небагаточисельних підрозділів, що мають висококваліфікованих працівників;

3. якість продукції і всі процедури роботи повинні бути орієнтовані на споживача.

Існують різні типи організаційних структур управління.

Лінійна – це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії, кожний підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує всі адміністративні та інші функції у відповідному підрозділі. Використовується у невеликих підприємствах з нескладною технологією виробництва. Перевагами такої структури є:

1. чіткість взаємовідносин;

2. оперативність і несуперечність управлінських рішень;

3. надійний контроль.

Недоліком є те, що керівник повинен виконувати, крім основних координуючих функцій, цілий ряд робіт по обліку, робіт з кадрами, контролю якості тощо.

Лінійно-штабна структура передбачає створення при лінійному керівництві спеціальних функціональних служб (штабів), які допомагають йому вирішувати певні виробничі завдання і формувати відповідні управлінські рішення. При цьому штаби не дають безпосередньо розпоряджень лінійним керівникам. Головна перевага такої структури в тому, що лінійні керівники мають можливість сконцентрувати увагу на поточному лінійному керівництві, а недоліки – ріст управлінських витрат, зниження ефективності. Така структура є ефективною в масовому виробництві з незначними технологічними змінами.

Функціональна структура також передбачає наявність штабів, але їх персонал має не лише дорадчі права, а й право керівництва й прийняття рішень. Тому кожний виробничий підрозділ отримує розпорядження одночасно від декількох керівників функціональних підрозділів підприємства. Функціональна структура забезпечує компетентне виробництво по кожній функції управління. В цьому її головна перевага, а недоліками є суперечливість і неузгодженість рішень, зниження оперативності.

Дивізіональна структура управління базується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування. Виникнення цієї структури пов’язане із поглибленням поділу управлінської праці, тобто вищі ланки управління займаються лише загальними питаннями (фінансовими, юридичними, кадровими), а решту своїх функцій делегують виробничим підрозділам (відділенням), які мають свою власну структуру управління і можуть автономно функціонувати. Розповсюдження цієї структури пов’язано з процесом диверсифікації виробництва і виникненням корпорацій, конгломератів.

Матрична структура передбачає створення поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління тимчасових проектних груп, які функціонують із спеціалістів функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції. Після завершення робіт над проектом спеціалісти повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по відношенню до членів групи.

Множинна структура управління використовується сучасними компаніями, які включають ряд підприємств. В її основі лежить поєднання різних структур управління. Таке багатоструктурне рішення буде все більше використовуватись в майбутньому.

Вдосконалення управління підприємством повинно здійснюватись за певними напрямами.

Основні напрями вдосконалення управління підприємствами:

- вдосконалення структури виробництва;

- покращення управління виробничими ресурсами;

- вдосконалення управління науково-технічним прогресом і якістю продукції;

- поліпшення системи планування як основної ланки управління підприємством.

При створенні раціональної системи управління фірмою необхідно вірно встановити чисельність зайнятих в сфері управління підприємством. Чисельність працівників функціональних підрозділів підприємства визначається на основі відповідних нормативів. На підприємствах найчастіше чисельність управлінського персоналу встановлюється у відсотках до чисельності робітників і фіксується у штатному розписі підприємства.

Економічність апарату управління визначають за формулою відповідного коефіцієнта К_су:

К_су = К_с*К_цу,

де К_с – коефіцієнт відповідності існуючої структури на підприємстві типовій структурі;

К_цу – коефіцієнт відповідності фактичності чисельності працівників апарату управління їх нормативній чисельності.

Допоміжними показниками економічності апарату управління є:

1. питома вага чисельності управлінського персоналу в загальній чисельності управлінського персоналу в загальній чисельності працюючих;

2. кількість робітників, що припадають на одного працівника управління;

3. питома вага фонду заробітної плати управлінського персоналу в загальному фонді заробітної плати всіх працівників.

Застосування згаданих показників є доречними при порівнянні економічності управління в однотипних підрозділах підприємства.

Окрім внутрішніх органів управління підприємствами та організаціями, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб’єктами господарювання.

Президент України як глава держави в рамках повноважень, визначених Конституцією України, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку. Певні управлінські рішення приймає також глава адміністрації Президента. Верховна Рада (парламент) України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.

Центральну виконавчу владу держави репрезентує Кабінет Міністрів України, який практично реалізує соціально-економічну політику країни, координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади – міністерства, державні комітети, агентства, інші установи.

Основними складовими елементами чинної системи загальнодержавного управління сферою економіки служать галузеві та функціональні міністерства.

Важливим робочим органом міністерства є колегія, членами якої є міністр, заступники міністра, начальники (керівники) основних департаментів і відділів. У складі міністерства виокремлюються необхідні функціональні департаменти: планово-економічний, технічний, маркетингу, зі зв’язків із зарубіжними країнами, фінансовий, праці й заробітної плати, виробничо-диспетчерський, центральна бухгалтерія тощо.