Остання загадка гоголя

Уривки з книги

Щойно закипіла вода в сердитій, огорнутій власним паром кавоварці, як у двері несміливо постукали. До редакційної кімнати легесенько ступила тендітна бабуся із зачіскою пізньої кульбабки та модною шкіряною сумочкою під пахвою. Це була аристократка середини позаминулого століття у сьогочасних шатах, не здатних приховати суті.

— Чи то ваші розвідки про Гоголя я читала в цім журналі? Якщо так, то мушу вам дещо оповісти,— почала вона без ознайомчих церемоній.

Я запросив гостю сісти, не питаючи згоди, посунув до неї чашечку кави по-редакційному — без цукру і блюдця,— звів запитальний погляд.

Вона взяла каву до рук, не пила, а лише вдихала ароматний пар, примружуючи вдоволено очі, й раптом щасливо, невтримно засміялася тим тонкосрібним сміхом, що нагадував вистриби сонячних зайчиків по китицях розквітлого бузку біля Диканьки.

— Даруйте — не гасила усмішки в очах бабуся.— Напередодні вояжу до України мені був чи передранковий сон, чи нічне видіння про оцю кімнату й оцю каву. Її аромату я ні з яким не переплутаю. Того й радію, що те ранкове пророцтво збулось.

Вона вийняла із сумочки перев’язаний малиновою стрічкою сувій поруділих від часу паперів, поклала його на коліна, ніби відстрочуючи мить прощання з ним, і взялася до кави. Не пила, а лише зволожувала губи духмяним напоєм, якого краще від мене ніхто в редакції не готує, бо ж це був рецепт зі Львова від найдревнішого бібліографа наукової читальні, і смакувала приємну гіркоту.

— Наш старовинний чернігівський рід виїхав з Росії не від терору більшовиків, а, хоч як це дивно, від гніву царя за два роки до його зречення від престолу. Мій батько не вмів говорити навіть сановній особі те, що від нього хотіли чути. Він прорік правду, яка зробила нас вільними громадянами Франції.

Наша прабабуся, княгиня В., листувалася з Гоголем. Гадаю, вона й була однією з тих його таємниць, яких досі ніхто не розгадав. На жаль, я остання в нашім роду і вже почуваюся так, що мушу ці листи комусь передати. Аби не лише я, а й інші люди знали Гоголя як українського письменника.

Вона нарешті подала папери. Від одного погляду на них я онімів. Ніби машина часу на повній швидкості загальмувала і помчала раптом у зворотний бік. Це був його почерк, знайомий мені з рукописів, котрі пощастило погортати в літературних музеях і архівах. Цей сувій пульсував таїною, що випирала з-під малинової стрічки, аби швидше дати відповідь не лише на моє запитання.

Три дні з непомірним хвилюванням, бурхливою ейфорією читав я ці листи, замерзав і палав від спраги, радів і обурювався, сумнівався та обнадіювався разом з їхнім автором.

Я читав, перечитував їх сам, тепер пропоную і вам.

* * *

Вельмишановна пані!

22 лютого 1846 року, Москва

Ви ще надто молода, не надбали знання про людей, не пізнали життя, одне слово — нічого того, що необхідне для надання допомоги душевної іншим; може таке статися, що ніколи цього й не надбаєте, але Ви маєте інші знаряддя, з якими Вам все можна. Ви маєте красу, незганьблене наклепами ім’я, владу, якої і самі в собіне підозрюєте,— владу чистоти душевної. Краса життя — це таємниця. Бог недарма повелів деяким із жінок бути красунями; недарма встановлено, щоб усіх однаково вражала краса, навіть і таких, котрі вже до всього байдужі й ні на що не здатні. Якщо лише один бездумний каприз красуні ставав причиною переворотів всесвітніх і змушував робити дурниці найрозумніших людей, що було б тоді, коли б цей каприз був осмислений і спрямований на добро? Скільки доброго змогла б тоді принести світу красуня у порівнянні з іншими жінками! Отож ця зброя сильна. Але Ви маєте таку високу красу, чисту чарівність якоїсь особливої, лише Вам притаманної незайманості, котрих я не вмію означити словом, але в котрій так і світиться всім Ваша глибинна душа.

Але не вважайте себе людиною зрілою, в якої характер і душа вже сформувалися настільки, що далі вже нікуди. Для християнина немає закінченого курсу; він до могили учень. Зазвичай з плином часу людина сягає повного розвитку ума в 30 років. Від 30 до 40 ще сяк-так ідуть вперед її сили; понад цей термін у ній вже ніщо не просувається, і все, що вона створює, не тільки не краще від попереднього, а навіть слабіше і холодніше. А ось для християнина цього не існує, де для інших настає межа досконалості, там для нього вона лише починається. Найздібніші й найобдарованіші з людей, переступивши сорокарічну межу, тупіють, стомлюються і слабішають. Розум є незрівнянно вищою здібністю, але вона досягається не інакше, як перемогою над пристрастями. Ним володіли тільки ті люди, котрі не зневажали внутрішнього виховання. Проте й розум не дає людині повних можливостей прориватися вперед. Є ще вища здібність, а ім’я їй — мудрість, і її може дати нам один Христос. Нею не наділяється ніхто з нас при народженні, вона є даром вищої благодаті небесної. Той, хто вже має і ум, і розум, може отримати мудрість, молячись про неї, прохаючи її день і ніч у Бога, підносячи душу свою до глибинного незлобивства і прибираючи все усередині себе до найсвітлішої чистоти, щоб прийняти цю небесну гостю. Вона страшиться жител, де невпорядковане душевне господарство і немає повної злагоди в усьому. Якщо ж вона ввійде в дім, тоді починається для людини небесне життя, і вона осягає всю дивну насолоду учнівства. Все стає для неї вчителем: навіть найнікчемніший із людей. Із найпростішої породи видобуде людина мудрість: найглупіший предмет повернеться до неї своїм мудрим боком і весь світ стане як одна відкрита книга вчення. Як старанний учень, більше від усіх буде він черпати з неї скарбів. Та якщо він подумає хоч на мить, що наука його закінчена й він вже не учень, і сприйме за образу чийсь урок або повчання, мудрість раптом залишить його, він опиниться в пітьмі, як цар Соломон в останні свої дні.

За всі роки від колиски й донині я не надбав скарбів, цінніших від цих істин. Вже в минулому ті часи, коли я спішив поділитися з читачами скромних літературних трудів моїх тими істинами… Знаю, що Ви сумнівалися, вагалися перед тим як звернутись до мене за порадою, тому й ділюся своїми скарбами охоче. Ви ж амі вибирайте, що можна взяти беззастережно, а над чим варто задуматись.

Хай охороняє Вас Бог від недобрих людей і думок. Прощавайте.

Ваш Гоголь

(999 сл.) (За М. Босак)

Тест

1. Про що свідчив зовнішній вигляд бабусі?

А Про її внутрішній трепет;

Б про її аристократичне походження;

В про виховання жінки;

Г про вади людини.

2. Чому жінка прийшла до редакції цього журналу й саме до цього працівника?

А Його порадили знайомі;

Б зайшла до першої-ліпшої редакції;

В редактор їй сподобався;

Г читала його розвідки про Гоголя в цьому журналі.

3. Що означає «чашечка кави по-редакційному»?

А Кава з вершками;

Б кава із цукром без блюдця;

В кава без цукру і блюдця;

Г холодна кава.

4. У вислові «засміялася тим тонкосрібним сміхом, що нагадував вистриби сонячних зайчиків по китицях розквітлого бузку біля Диканьки» автор використав:

А епітет та порівняння;

Б епітет та метафору;

В метафору та гіперболу;

Г метафору та порівняння.

5. Чому бабуся розсміялася?

А Бо збулося ранкове пророцтво;

Б бо в неї був гарний настрій;

В їй сподобався співрозмовник;

Г нарешті її хтось вислухає.

6. Як бабусин рід опинився у Франції?

А Виїхав з Росії від терору більшовиків;

Б це споконвіку французький рід;

В втікали від царського гніву через батькову принциповість;

Г поїхали шукати кращої долі.

7. Звідки у гості взялися листи Гоголя?

А Її прабабуся листувалася з письменником;

Б вона знайшла їх у родинному альбомі;

В знайшла в архіві;

Г жінка досліджувала біографію митця.

8. Що спонукало жінку привезти листи до України?

А Заповіт прабабусі;

Б обіцянка, дана прабабусі перед смертю;

В жінка була останнім представником свого роду й хотіла, щоб листи опинилися на батьківщині письменника;

Г вона хотіла слави й визнання.

9. Про які знаряддя для надання душевної допомоги пише Гоголь у своєму листі?

А Краса, любов, здоров’я;

Б гроші, доброта, турбота;

В віра, талант, дружба;

Г краса, добре ім’я, влада душевної чистоти.

10. Що, на думку Гоголя, означає «зріла людина»?

А Це людина, у якої цілком сформувалися характер і душа;

Б людина, що сягнула сорокарічного віку;

В людина, яка реалізувала своє призначення на землі;

Г людина надзвичайно здібна та обдарована.

11. Гоголь писав, що розум — це незрівнянно вища здібність, яка досягається:

А копіткою працею;

Б перемогою над пристрастями;

В сумлінним навчанням;

Г кров’ю та потом.