Восьмий етап
«Екологізація» науки; становлення екологічних наук, що враховують діяльність людини, тобто соціальної та політичної спрямованості. Зростання інтересу до вивчення популяцій (демекологія), динаміки формування біогеоценозів в зв'язку з антропогенними порушеннями. Велика увага приділяється стаціонарним дослідженням. Основна методологія — системний аналіз. Один з головних напрямків — тривалий екологічний моніторинг різних рівнів (наземний, регіональний, глобальний і др.). Період: з 80-х років XX століття по теперішній час. Специфіка — відмова від примату конкурентних взаємовідносин в ценозі; вфітоценології зміна парадигми дискретності на парадигму континуальності; розвиток методів і теорії екологічного моніторинга.
В останнє десятиліття відбулося об'єднання ряду тенденцій останніх періодів. Вченими визнається як континуальність, так і дискретність рослинного покриву — в природі є і те і це, формується нова парадигма — біологічного різноманіття.
1.3.Структура сучасної екології.
На сьогоднішній день, при узагальненні всіх наукових напрямків та течій універсальна екологія (макроекологія) поділяється на 2 взаємопов’язаних напрямки: теоретичну і практичну (прикладну).
Теоретична екологія базується на вивченні і розробці екології живих організмів. Основу її складають: вчення про екологічні фактори (аутекологія), вчення про популяції (демекологія), вчення про екосистеми (синекологія).
Практична (прикладна) екологія об’єднує три великих розділи:
Геоекологія (вивчає геоекосистеми- територіальні одиниці, що контролюються людиною і являють собою ділянки ландшафтної сфери)
Соціоекологія (вивчає соціоекосистеми – взаємодію природи і суспільства). До її складу входить: психоекологія, урбоекологія, екологія народонаселення, природоохоронне законодавство та міжнародне співробітництво по охороні біосфери
Техноекологія (вивчає техноекосистеми – створені внаслідок впливу на навколишнє середовище техногенних факторів: екологія енергетики, промисловості, агроекологія, екологія транспорту, екологічна експертиза, екологія військової діяльності).
Структура сучасної екології
1.4.Обєкти, предмет дослідження й основні поняття екології.
Центральним об’єктом вивчення екології є той чи інший вид рослин або тварин, популяція або людина як один з видів живих істот існуючих на Землі (тобто екосистеми).
Предметом екології є різноманітність і структура зв’язків між організмами, їхніми угрупованнями та середовищем існування, а також склад і закономірності функціонування угруповань організмів: популяцій, біогеоценозів, біосфери в цілому.
Головними завданнями екології є:
Встановлення закономірностей взаємозв’язків між організмами, їхніми угрупованнями та умовами довкілля;
Дослідження структури та функціонування угруповань організмів;
Розроблення методів визначення екологічного стану природних і штучних угруповань;
Спостереження за змінами в окремих екосистемах та біосфері в цілому, прогнозування їхніх наслідків;
Створення бази даних та розроблення рекомендацій для екологічно безпечного планування господарської і соціальної діяльності людини;
Застосування екологічних знань у справі охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів
Оптимізація взаємин між людиною, з одного боку, окремими видами та популяціями, екосистемами – з другого.
Середовище – одно з екологічних понять; під ним ми розуміємо комплекс природних тіл і явищ, з якими організм знаходиться у прямих або опосередкованих зв’язках. Внутрішнє середовище будь-якої істоти якісно відрізняється від зовнішнього середовища. Якісна самостійність внутрішнього середовища організму регулюється механізмами гомеостазу. Гомеостаз організму – це стан внутрішньої динамічної рівноваги, який забезпечується взаємодією складних процесів регуляції і координації біохімічних реакцій за принципом зворотнього зв’язку. Гомеостаз може здійснюватись тільки за певних умов НС: поза межами цих умов автономність організму порушується і він гине, а його внутрішнє середовище ототожнюється із зовнішніми силами, що діють з боку НС, називають факторами Організм як елементарна частинка живого світу в середовищі свого існування знаходиться під одночасним впливом кліматичних, біотичних факторів, які разом називают екологічними. Екологічний фактор – це будь-який елемент середовища, який здатний справляти прямий або опосередкований вплив на живі організми, хоча б протягом однієї фази їх розвитку. Фактори НПС забезпечують існування в просторі і часі. Засвоєння і використання факторів здійснення організмом через адаптації Адаптації – це пристосування або засоби, за допомогою яких організм здійснює взаємодію з середовищем для підтримання гомеостазу і забезпечує безперервність існування в часі через потомство.
Здатність організму витримувати певну амплітуду коливання фактора називають екологічною валентністю, за якою організми поділяються на еврибіонт них з широкими пристосувальними можливостями (сірий пацюк, горобець, кімнатна муха) і стенобіонтних, які можуть існувати лише у відносно сталих умовах (журавель, степовий качкодзьоб).
За характером походження розрізняють: абіотичні фактори – зумовлюються дією неживої природи і поділилися на кліматичні (температура, світло, сонечна радіація, вода, вітер, кислотність, солоність, опади тощо), орографічні (рельєф, нахил схилу, експозиція) та геологічні. біотичні – дія одних организмів на інші, включаючи всі взаємовідносини між ними. Антропологічні фактори – влив на живу природу життєдіяльності людини.
Стабільні фактори – ті, що не змінилися протягом тривалого часу (земне тяжіння, сонячна стала, склад атмосфери та ін.). Вони зумовлюють загальні пристосувальні властивості організмів (міграції, сплячку,ь активність та ін.) Випадково змінні фактори – об’єднують біотичні, абіотичні та антропологічні фактори, дія яких повторюється без певної періодичності (коливання температури, дощ, вітер, град, епідемії, вплив хижаків та ін.)
Екосистема – це просторова система, що охоплює історично сформований комплекс живих істот, пов’язаних між собою троф. зв’язками та неживих компонентів середовища їх існування, які залучаються в процесі обміну речовин та енергії. В кожній е.с. відбувався кругообіг речовинта обмінні енергетичні процеси. Кожна е.с. складається з біоценозу та біотопу. Біотоп – це ділянка поверхні землі з більш-менш однотипними умовами існування (грунтом, мікрокліматом тощо). Біоценоз – це історично сформована сукупність рослин, тварин та м.о., що населяє біотоп. Відповідно до цього кожний біоценоз складається з фітоценозу (угруповування рослин), зооценозу (угруповання тварин), та угруповання м.о.).
Популяція – це сукупність особин певного виду, які здатні до вільного схрещування, населяють певний простір протягом багатьох поколінь і відокремлені від інших подібних угруповань. Найбільш істотними ознаками популяцій є динаміка чисельності особин, співвідношення статей, вік склад, територ. структура і щільність заселення.
Зграя – це тимчасове об’єднання тварин, які проявляють біологічно корисну організованість дій. Найбільше зграї поширені серед риб, птахів. Стадо – тривале або постійне об’єднання тварин, в якому здійснюється всі основні функції життя виду: добування корму, захист від хижаків, міграцій, розмноження, виховання молодняка. Для стада характерна наявність тимчасового або постійного лідера. Колонія – це групове поселення осілих тварин. Колонії можуть існувати довго або виникати на період розмноження (наприклад чайки, ластівки, грачі, терміти, бджоли).
Ряди взаємопов’язаних видів в яких кожний попередній є об’єктом живлення наступного, називають ланцюгами живлення.
Є 3 основні типи пірамід: піраміда чисел показує чисельність окремих організмів; піраміда біомаси характеризує загальну суху вагу, калорійність або іншу міру загальної кількості живої рідини; піраміда енергії відповідає величині потоку енергії або продуктивності на послідовних троф.рівнях. піраміди чисел і біомаси можуть бкути оберненими, тобто основа може бути меншою, ніж один або кілька верхніх поверхів. Так буває, коли середні розміри продуцентів менші, ніж розміри консументів. Продуценти – це організми, що створюють оранізовану речовину за рахунок утилізації сонячної енергії, води, СО2 та мінеральних солей. До них належать рослини. Консументи – це споживачі готової органічної продукції Редуценти – це організми, які розкладають органічні речовини. Це мінералізатори органіки. Їх часто називають деструкторгами.