Тема 5. Порядок та умови реалізації іноземних інвестицій

1. Поняття

5.1. Поняття міжнародної інвестиційної діяльності та іноземних інвестицій.

Міжнародна інвестиційна діяльність являє собою експорт інвестиційного капіталу за кордон в грошовій або товарній формі з метою отримання прибутку і розширення економічного впливу.

За характером власності капітал, що вивозиться може бути приватним і державним.

Розрізняють дві форми вивозу капіталу:

• вивіз підприємницького капіталу – його розміщення у виробничі підприємства країн-імпортерів (може здійснюватися також шляхом створення дочірніх підприємств за кордоном, в тому числі підприємств зі змішаним капіталом (спільних підприємств).

• вивіз позикового капіталу – у вигляді позик, кредитів, вкладень на поточні рахунки в іноземні банки.

Підприємницький капітал, як відомо, поділяється на прямі та портфельні інвестиції.

Визначення категорії "іноземні інвестиції" є ключовим питанням, оскільки така ідентифікація визначає коло правовідносин, які підпорядковані регулятивному процесу законодавства даної держави.

Згідно з Законом України "Про режим іноземного інвестування" під іноземними інвестиціями розуміють усі цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту.

До об’єктів іноземного інвестування, тобто переліку цінностей, які може бути вкладено в якості інвестицій, законодавство України відносить:

• грошові засоби, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання) та інші матеріальні цінності;

• майнові права, що витікають з авторського права, досвіду та інших інтелектуальних цінностей;

• сукупність технологічних, технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");

• права користування землею, водними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права та інші цінності.

Перелік видів та форм іноземних інвестицій, що надається в законодавчих актах і міжнародних договорах, є приблизним, а не вичерпним, оскільки поняття інвестицій охоплює всі види майнових цінностей, які іноземний інвестор вкладає на території приймаючої сторони.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися в таких формах:

• часткової участі в підприємствах, які організовуються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки в діючих підприємствах;

• створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам, окремих підрозділів іноземних юридичних осіб, або придбання у власність діючих підприємств повністю;

• придбання прямо не забороненого законодавством України майна (рухомого і нерухомого), включаючи земельні ділянки, будинки, обладнання, транспортні засоби в натуральному вигляді або у вигляді цінних паперів;

• придбання самостійно або з участю українських інвесторів прав користування землею і концесій на використання природних ресурсів на території України;

• придбання інших майнових прав.

За характером участі інвестора та ступенем контролю за об’єктом вкладання коштів визначають прямі і непрямі (портфельні) інвестиції.

Прямі інвестиції – основна форма експорту приватного капіталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю і надає можливість безпосереднього розпорядження закордонною компанією. За визначенням МФВ, прямі іноземні інвестиції мають місце у тому випадку, коли іноземний власник володіє на менш ніж 25 % статутного капіталу акціонерного товариства (згідно з американським законодавством - не менше 10 %. у країнах Європейського Співтовариства – 20-25%, у Канаді, Австралії і Новій Зеландії – 50%). Прямі інвестиції поділяються на дві групи:

- трансконтинентальні капітальні вкладення, зумовлені кращими умовами ринку, тобто тоді, коли існує можливість поставляти товари з нового виробничого комплексу безпосередньо на ринок даної країни (континенту). Витрати відіграють у цьому випадку незначну роль, основне – знаходження на ринку. Різниця у витратах виробництва порівняно з материнською компанією є меншим фактором впливу на розміщення виробництва на даному континенті. Витрати виробництва є вирішальними для визначення країни даного континенту, в якій необхідно створювати нові виробничі потужності;

- транснаціональні вкладення - прямі вкладення, часто в сусідній країні. Мета – мінімізація витрат порівняно з материнською (вітчизняною) компанією.

Риси, що характерні для прямих інвестицій:

• при прямих закордонних інвестиціях інвестори, як правило, втрачають можливість швидкого виходу з ринку;

• більший ступінь ризику та більший обсяг сума, ніж при портфельних інвестиціях,

• для країн-імпортерів іноземного капіталу характерний більш короткий термін окупності капіталовкладень.

Прямі іноземні інвестиції спрямовуються в приймаючі країни двома шляхами:

• організація нових підприємств;

• купівля або поглинання вже діючих компаній.

З точки зору прямих витрат, перший шлях дешевше другого, однак за параметром "Втрачена вигода" другий шлях доцільніше.

Портфельні інвестиції – капітальні вкладення, частка яких у капіталі нижче межі, визначеної для прямих інвестиції. Портфельні інвестиції не забезпечують контролю за закордонними компаніями, обмежуючи прерогативи інвестора отриманням частки прибутку (дивідендів).

У певних випадках міжнародні корпорації реально контролюють іноземні підприємства, володіючи портфельними інвестиціями:

• через значну розпорошеність акцій серед інвесторів;

• наявність додаткових договірних зобов'язань, що обмежують оперативну самостійність іноземної фірми, (ліцензійні та франчайзингові угоди, контракти на маркетингові послуги та технічне обслуговування).

Підвищення ролі портфельних інвестицій після ІІ Світової війни пов'язане з можливістю проведення спекулятивних операцій, збільшенню масштабів яких сприяв ряд факторів: інтернаціоналізація діяльності фондових бірж, зняття обмежень на допущення іноземних компаній на багатьох великих фондових біржах, розширення міжнародних операцій банків із цінними паперами, пенсійних фондів та інших ощадних закладів.