3. Розвиток торгівлі з арабськими країнами.

Арабські країни Близького Сходу, зокрема, Сирія та Єгипет, від найдавніших часів слугували важливою транзитною зоною міжнародної торгівлі. Прокладені через їх територію караванні шляхи поєднували два великі регіони розвитку перших людських цивілізацій: басейн Нілу та межиріччя Тигру і Євфрату. У ранньому середньовіччі сирійські купці, які мешкали в Ірані монополізували торгівлю із Індією та Китаєм, а сирійська мова стала міжнародною торговельною мовою Близького Сходу. Оскільки Сирія, крім цього, володіла частиною середземноморського узбережжя із численними та зручними гаванями, природнім чином частина товарів, які перевозили її територією, переправлялася морем у країни середземноморського регіону. Найважливішими центрами економічного життя Сирії, а заразом і місцями контактів східної та західної цивілізацій були столиця приморської Сирії Антіохія, а також міста Тір, Сідон і Берітіс (Бейрут). Автор візантійського "Повного опису світу і його народів", створеного в 350 р. у Антіохії, писав, що всі сирійські міста (Скіфополь, Лаодія, Бібл, Тір, Берітіс, Кесарія, Неаполіс-Лідда, Єрихон, Дамаск, Аскалон) "існують завдяки торгівлі". Найдавнішими товарами власне сирійського експорту до країн Європи були лляні тканини, кераміка, вироби із металу та продукти харчування. Вже в ранньому середньовіччі почала відбуватися спеціалізація торгівлі між різними містами регіону. Аскалон і Газа торгували із Європою вином, Скіфополь, Лаодія, Бібл, Тіра і Берітіс експортували готовий одяг, Кесарія та Неаполіс-Лідда, Сарепта вивозили до Європи одяг фарбований пурпуром.

Поряд із візантійцями протягом VIII-IX століть велику роль в торгівлі між Близьким Сходом і Європою відігравали єврейські купці - рахдоніти. Вони вивозили європейські товари (рабів, хутро, зброю) до Леванту, а в зворотньому напрямку вивозили орієнтальні товари. У окремих регіонах, як наприклад на Півдні Франції, чи на Русі рахдоніти повністю монополізували всю торгівлю зі Сходом.

У X столітті араби витіснили євреїв-рахдонітів із посередницької торгівлі із Західною Європою. Торговельні факторії арабів з'явилися на Сицилії та на півдні Франції. У руках євреїв залишилася лише торгівля європейськими рабами. Створення мережі арабських торговельних представництв у Європі дозволила застосовувати векселі та чеки у міждержавних розрахунках.

Важливим перевалочним пунктом торгівлі з Індією та Китаєм було арабське місто на півдні Іраку Басра. До Басри товари привозили купці із Індії та Китаю. Там їх перекуповували сирійські купці, які транспортували товари до Дамаску, де в свою чергу перепродували товар європейцям, які вивозили його через Бейрутський порт.

Не менш важливими були й сухопутні транспортні шляхи, які вели через сирійську територію із Єгипту до Малої Азії. У зворотному напрямку, до Сирії ввозилися деревина, хутро, віск, смола. У ХІV-ХV столітті на Близький схід почалося ввезення європейського сукна. Найбільші обсяги сукна постачали на близькосхідний ринок Ломбардія, Фландрія та Німеччина. Згідно із сучасними підрахунками у ХV столітті прибуток від продажу європейського сукна складав у середньому 20-25%. Ще одним товаром, який мав стійкий попит у арабських країнах було хутро, яке переважно вивозили із України, а згодом із Московської держави. Європейці експортували на Близький Схід хутро білок, куниць, ласок, горностаїв, рисей, лисиць та бобрів.

Ще з елліністичних часів великим центром міжнародного економічного життя була єгипетська Александрія. Александрія зберігала своє значення важливого міжнародного торгово-фінансового центру в часи Візантійської імперії. Шлях із Візантії до Александрії суходолом займав 50 денних переходів. Саме з Александрії вивозили до Константинополя основну частину потрібного місту зерна та риби, яка була традиційним продуктом харчування незаможних верств столиці імперії. Особливе значення мав експорт папірусу, який постачався із Єгипту через Константинополь у всі країни Європи. У XV столітті основним товаром, який вивозився із Єгипту до Європи через Александрійський порт став перець. У Венеції саме перець складав від 35% до 50% всіх закуплених у Єгипті товарів.

Згідно із дослідженнями сучасного польського дослідника Анджея Джубінського, у ХVІ столітті система торгівельних шляхів Малої Азії, якими постачалися товари до Європи, виглядала наступним чином: зі Стамбулу головний торговий шлях вів до Ірану через Ізміт, Болу, Гереду, Анкару, Сівас, Ерзрум, Тебріз та Гянджу на Ісфахан; шлях до Сирії починався в Ізміті й вів через Конью, Кілікійські Ворота, Адану до Алеппо і Дамаску; дорога на Багдад також починалася в Ізміті й шла через Анкари, Кайсерії, Діярбакир та Мосул.

Серйозного удару зазнала торгівля після турецького завоювання Леванту в ХVІ столітті Бажаючи переорієнтувати товарні потоки на власні міста в Малій Азії, турки збільшили розміри митних зборів на імпортні товари, які ввозилися на Близький Схід із Індії та Китаю. Другою подією, котра негативно вплинула на розвиток близькосхідної транзитної торгівлі із Європою, стало відкриття португальцями морського шляху у Індію довкола Африки. Після цього Сирія майже повністю втратила транзитну торгівлю із Китаєм і країнами Південно-Східних морів, й надалі обмежилася зв'язками лише із найближчими регіонами: Кілікією, Мессопотамією та Аравією.