Глава 22

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЗАГАЛЬНОЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА

1. Основні поняття та категорії

Антиглобалізм — сукупність суспільних рухів і людей, об’єд­наних ідеєю протистояння світовій глобалізації, яку здійснюють міжнародні організації (МВФ, СОТ, Світовий банк, ЮНКТАД, ПРООН та інші) за сприяння урядів розвинутих країн. В основі по­літичної позиції антиглобалістів лежить переконання, що поши­рення регулюючого впливу суб’єктів глобалізації, нав’язування певних вимог щодо економічного розвитку, засилля транснаціо­нальних компаній підривають суверенітет економічно менш роз­винутих країн, шкодять демократії, правам людини, навколиш­ньому середовищу, національній самобутності. Більшість прибіч­ників таких поглядів не сприймає термін “антиглобалісти”, називаючи себе “рух рухів”, “альтерглобалізм” тощо.

Глобалізація — всеохопний процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-техно­логічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соці­ально-культурних взаємозв’язків і взаємозалежностей.

Глобалістика — сучасна самостійна галузь науки, що вивчає загальні, планетарні проблеми нинішнього і майбутнього розвит­ку людської цивілізації та глобалізації, її політичну, економічну й соціальну організацію як єдиного цілого.

480

Глобальна економіка — якісно новий етап розвитку світової економіки, яка поступово перетворюється на цілісну глобальну систему, утворену гігантською виробничо-збутовою, глобальною фінансовою та планетарною інформаційною мережею.

Глобальна стратегія — формалізована перспективна програма вдосконалення функціонування певної сфери суспільних відно­син у загальнопланетарному масштабі, яка окреслює довгостро­кові пріоритети і цілі розвитку, засоби та механізми їх реалізації. Суб’єктами формування і реалізації глобальних стратегій є авто­ритетні міжнародні організації, що отримали мандат довіри і не­обхідні повноваження від своїх членів — національних урядів, суспільних рухів, неурядових організацій. Прикладом такої стра­тегії є “Порядок денний на XXI століття”, прийнятий Конферен­цією ООН з питань екології та розвитку в 1992 p., який, по суті, визначає сучасну глобальну стратегію сталого економічного роз­витку. Особлива увага приділяється добробуту та здоров’ю люди­ни, збереженню довкілля. На вирішення цих завдань спрямована “Глобальна стратегія збереження рослин в країнах, що розвива­ються” (UNEP, 2002), “Глобальна стратегія в області раціону хар­чування, фізичної активності та здоров’я” (WHO, 2004) тощо.

Глобальні проблеми — проблеми, пов’язані з природними, природно-антропогенними, суто антропогенними (у тому числі економічними, соціальними) явищами, що виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації, мають загальнопланетарний ха­рактер як за масштабами та значенням, так і за способами вирі­шення, а тому потребують координації зусиль усього світового співтовариства.

Екологічна криза — незворотні антропогенні зміни екосисте­ми, глобальне порушення природної рівноваги й деградація при­родного середовища, яке втрачає здатність до відтворення, асимі­ляції та саморегулювання.

Екологічний неоколоніалізм — екологічна експансія розвину­тих країн, їх спроби розв’язати власні екологічні проблеми за ра­хунок переміщення природонебезпечних виробництв, токсичних і радіоактивних відходів у менш розвинуті країни, інтенсивного використання світових природних багатств за консервації влас­них природних ресурсів, нарощування збуту за межами країни екологічно шкідливих товарів тощо.

Екологічний протекціонізм — політика держави, спрямованії на заборону та обмеження виробництва, продажу і використання

481

екологонебезпечної продукції та ввезення в країну технологій і товарів, які завдають шкоди навколишньому середовищу і ста­новлять загрозу здоров’ю населення.

Індекс глобалізації — показник, який характеризує рівень глобалізації окремої країни та світу в цілому на основі врахуван­ня їхньої економічної, соціальної та політичної інтеграції.

Класифікація глобальних проблем — поділ глобальних про­блем на: 1) глобальні проблеми у сфері взаємодії природи і су­спільства (надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством, раціональне природокористування і збереження навколишнього природного середовища тощо); 2) глобальні про­блеми у сфері суспільних взаємовідносин (відвернення світової термоядерної війни, подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу, попередження локальних, регіональних та міжнародних конфліктів тощо); 3) глобальні проблеми у сфері розвитку людини і забезпечення її майбутнього (пристосування людини до умов природного і соціального середовища, що зміню­ється під впливом НТР, подолання епідемій, тяжких захворю­вань, боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, теро­ризмом тощо).

Концепція сталого розвитку — концепція, яка обґрунтовує необхідність і можливість здійснення послідовного переходу до такого розвитку людства, який забезпечуватиме збалансоване ви­рішення соціально-економічних завдань, проблем збереження сприятливого навколишнього середовища та природно-ресурсно­го потенціалу з метою задоволення основних життєвих потреб ни­нішніх і майбутніх поколінь.

Логічні типи глобалізації — типологізація глобалізації відпо­відно до специфічної комбінації стану просторово-часових вимі­рів, а саме: розгалуженості глобальних мереж; інтенсивності гло­бальної взаємопов’язаності; динаміки глобальних потоків; спро­можності до змін глобальних взаємозалежностей. Основними логічними типами глобалізації є: 1) “висока глобалізація”, що ре­презентує світ, у якому розгалуженість глобальних мереж узго­джується зі значною екстенсивністю, високими динамікою і схильністю до впливу на всі сфери соціально-економічного життя (глобальні імперії кінця XIX ст.); 2) “розпорошена глобалізація”, що характеризує розгалужені глобальні мережі, розвиток яких супроводжується високими інтенсивністю і динамікою, але не­значною здатністю до впливу; 3) “розширювальна глобалізація”,

482

що притаманна світу з розгалуженими зв’язками у поєднанні з низькими інтенсивністю та динамікою їх розвитку, а також зі значними можливостями впливу (ранній модерн західної імпер­ської експансії); 4) “низька глобалізація”, що виявляється у по­єднанні поступового розгалуження світових зв’язків із низькими інтенсивністю, динамікою та впливом (ранні торгові шляхи з Єв­ропи на Схід).

Неоліберальна модель глобалізації — модель глобалізації, яка домінує в сучасному світі та характеризується стихійним харак­тером здійснення та спрямованістю на реалізацію короткостроко­вих інтересів індустріально розвинутих країн; поглибленням не­рівномірності розвитку та посиленням диспропорцій світової еко­номіки, розширенням експансії транснаціонального капіталу; ігноруванням соціально-економічної, культурної, історичної спе­цифіки розвитку національних економік; обмеженням націо­нального суверенітету та посиленням диктату впливових міжна­родних фінансових інститутів; пріоритетом ідеології ринкового фундаменталізму тощо.

Рівні глобалізації економіки — світовий (посилення економіч­ної взаємозалежності країн і регіонів, переплетення їхніх госпо­дарських комплексів та економічних систем); окремої країни (зростання відкритості національної економіки, її інтегрованості у світову господарську систему); галузевий (поглиблення взаємопов’язаності конкурентоспроможності компанії певної гн лузі країни з її конкурентоспроможністю в інших країнах); окрг мих компаній (розвиток і поширення глобальних корпорацій та стратегічних альянсів як головних суб’єктів багатонаціонального виробництва, зорієнтованого на світові джерела постачання та ринки збуту).

Світова економіка — сукупність взаємопов’язаних і взаємоза­лежних національних економік світу, галузевих комплексів та сфер господарської активності, що сформувалася в результаті ін­тернаціоналізації та господарської інтеграції країн і закономірно передує економічній глобалізації.

Синергетична модель глобалізації — нова модель глобалізації, характерними ознаками якої є відновлення рівноваги між ринко вими та позаринковими регуляторами у світовому масштабі; гу­манізація та орієнтація на загальнолюдські цінності; розвиток діалогу та партнерства цивілізацій; забезпечення балансу інтере сів та рівності можливостей для всіх країн, демократизація діял ь-

48Н

ності міжнародних організацій; екологічна та соціальна спрямо­ваність економічного розвитку; співпраця національних держав та міжнародних організацій у вирішенні глобальних проблем.

Стратегії екорозвитку — 1) обмежувальна (заснована на кон­цепції “нульового зростання”, стримуванні розвитку виробни­цтва, закритті екологічно шкідливих виробництв і добровільному обмеженні споживання); 2) оптимізації (заснована на пошуку оптимального рівня взаємодії суспільства і природи з метою уне- можливлення суспільного розвитку, який справляє негативний вплив на екосистему); 3) замкнутих циклів (спрямована на ство­рення виробництв, побудованих на циклічних принципах: біо- технологій, замкнутих безвідходних комплексів тощо).

Технологічний та інформаційний неоколоніалізм — прагнен­ня глобальних гравців реалізувати своє монопольне становище у сфері новітніх інформаційних технологій для стримування тех­нологічного розвитку відсталих країн та одержання додаткових доходів шляхом нееквівалентного обміну.

Чинники глобалізації — економіко-технологічні (науково- технічний прогрес, розвиток нових поколінь транспорту і зв’язку, революція в галузі інформаційних і телекомунікаційних техно­логій); соціально-економічні (поглиблення інтернаціоналізації економіки, лібералізація сфери руху товарів і капіталів, розпад командно-адміністративної системи господарювання та посилен­ня ринкової уніфікації сучасного світу); політичні (взаємопро­никнення макроекономічної політики уряду та центрального банку, збільшення орієнтації національних держав на зовнішні зв’язки, геополітичні зрушення, пов’язані з розпадом світової со­ціалістичної системи); культурні, морально-етичні (послаблення ролі традицій, соціальних зв’язків і звичаїв, зростання мобіль­ності духовно-емоційного спілкування, інтернаціоналізація осві­ти, культурного простору тощо).

НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ

2. Тестові завдання

1. Завдання з вибором однієї правильної відповіді

1. До соціально-економічних передумов глобалізації слід зара­хувати:

484

а) революцію в галузі інформаційних технологій;

б) розвиток нових поколінь транспорту та зв’язку;

в) поглиблення інтернаціоналізації економіки;

г) послаблення ролі традицій і соціальних зв’язків.

2. Згідно з концепцією глобалізації М. Маклюена розвиток глобальної інформаційної інфраструктури призвів до форму­вання:

а) “глобального села”;

б) інформаціональної економіки;

в) регіональних угруповань;

г) глобального уряду.

3. До найважливіших соціально-економічних передумов гло­балізації не належить:

а) транснаціоналізація економіки;

б) крах командно-адміністративної системи;

в) локалізація економічної активності;

г) лібералізація міжнародних економічних відносин.

4. На думку фахівців Світового банку, глобалізація є трива­лим історичним процесом, що проходить такі стадії:

а) неперевершена (1870—1914 рр.), відновлення (1950— 1970 рр.), новітня (з 1970 р.);

б) антична (VIII ст. до н. е. — II ст. н. е); середньовічна (III— XIII ст. н. е.); Нового часу (XIV—XXI ст.);

в) колоніальна (XV—XVI ст.); повільна еволюційна (XVI— XX ст.); прискорена (з XX ст.);

г) повільна (XV — середина XIX ст.), структурна (середина XIX — 80-ті роки XX ст.), послідовна (з 90-х років XX ст.).

5. Розвиток та поширення глобальних корпорацій і стратегіч­них альянсів як головних суб’єктів багатонаціонального вироб­ництва, зорієнтованого на світові джерела постачання та ринки збуту, характеризує:

а) світовий рівень глобалізації;

б) рівень глобалізації країн;

в) галузевий рівень глобалізації;

г) рівень глобалізації компаній.

485

6. У рейтингу 2008 р. за індексом глобалізації КОГ перші три місця посіли:

а) США, Австрія, Фінляндія;

б) Бельгія, Австрія, Швеція;

в) США, Нідерланди, Велика Британія;

г) Бельгія, Австрія, Велика Британія.

7. У рейтингу 2008 р. за індексом глобалізації КОГ, розрахова­ним для 122 країн світу, Україна посіла:

а) 22-ге місце;

б) 42-ге місце;

в) 62-ге місце;

г) 82-ге місце.

8. Визначте неправильне твердження:

а) глобалізація чинить неоднозначний та суперечливий вплив на сучасний світогосподарський розвиток;

б) неоліберальна модель глобалізації посилює нерівномірність розвитку та поглиблює диспропорції світової економіки;

в) однією із суперечностей глобалізації є неспроможність дер­жав регулювати економіку на національному рівні;

г) неоліберальна модель глобалізації має згубні наслідки лише для країн, що розвиваються.

9. Характерною ознакою неоліберальної моделі глобалізації не є:

а) поглиблення нерівномірності розвитку та посилення дис­пропорцій світової економіки;

б) ігнорування культурної та історичної специфіки розвитку національних економік;

в) ринковий фундаменталізм, посилення диктату впливових міжнародних фінансових інституцій;

г) забезпечення балансу інтересів та рівності можливостей для всіх країн, екологічна та соціальна спрямованість економічного розвитку.

10. Глобальні проблеми людства:

а) можуть бути успішно вирішені лише на основі об’єднання зусиль розвинутих країн;

б) виникли в процесі розвитку людської цивілізації та мають локальний характер;

486

в) мають загальнопланетарний характер та потребують коор динації зусиль усього світового співтовариства;

г) мають взаємопов’язаний характер та стосуються життєни> інтересів лише населення країн, що розвиваються.

11. Недобросовісна конкуренція, пов’язана із необґрунтона ним зниженням експортних цін шляхом скорочення витрат III природозберігаючі та екологічно безпечні технології, має назну:

а) екологічного демпінгу;

б) екологічного неоколоніалізму;

в) екологічного протекціонізму;

г) екологічної кризи.

12. Поняття “сталого розвитку” вперше було використано у:

а) звіті “Наше спільне майбутнє”, підготовленому Світонок комісією з навколишнього середовища і розвитку в 1987 р.;

б) праці представника Римського клубу Д. Медуза “Межі зр» стання”, опублікованій у 1972 р.

в) проекті Римського клубу “Людство на роздоріжжі”, рол робленому М. Месаровичем та Є. Пестелем у 1974 р.;

г) резолюції Конференції ООН з проблем навколишнього <м; редовища і розвитку, яка відбулась у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро.

13. Новими глобальними економічними суб’єктами є:

а) міжнародні та неурядові організації;

б) громадські рухи, видатні особистості, міста-мегаполіси;

в) транснаціональні корпорації, світові фінансові центри;

г) усі відповіді правильні.

14. Хибним є твердження, згідно з яким:

а) глобалізація є завершеним процесом формування попої якості світового господарства;

б) глобалізація є суперечливим процесом, у якому поряд із до датковими можливостями формуються масштабні ризики ро:> витку;

в) глобалізація є нелінійним динамічним та багатовекторпим процесом світових трансформацій;

г) глобалізація пов’язана із революцією в галузі інформацій­них технологій та комунікаційних засобів.

-1К7

15. Метою сталого економічного розвитку в епоху глобаліза­ції є:

а) максимізація темпів економічного зростання на базі інтен­сивного розвитку;

б) формування сталих конкурентних переваг національної економіки для підвищення її конкурентоспроможності;

в) оптимізація темпів розвитку при збалансуванні економіч­ної, соціальної та екологічної сфер в інтересах нинішнього і май­бутнього поколінь;

г) пріоритетне вирішення проблеми бідності у економічно менш розвинутих країнах за допомогою міжнародних організа­цій.

16. Визначальним соціально-економічним фактором глобалі­зації є:

а) геополітичні зрушення, пов’язані з розпадом соціалістичної системи;

б) поглиблення інтернаціоналізації економіки на основі її транснаціоналізації та регіоналізації;

в) революція в галузі інформаційних і телекомунікаційних технологій;

г) зростання транскордонної мобільності робочої сили.

17. Який із показників не характеризує глобалізацію на рівні окремої країни:

а) частка зовнішньоторговельного обороту в обсязі створеного ВВП/ВНП;

б) динаміка та обсяг прямих іноземних інвестицій;

в) капіталоозброєність в експортоорієнтованих галузях еконо­міки;

г) обсяг міжнародних платежів.

2. Завдання на встановлення правильності тверджень (так/ні)

1. Одна із суперечностей глобалізації полягає у нерівномірнос­ті розподілу її результатів між розвинутими і бідними країнами.

2. Міжнародна валютно-фінансова система є одним із функ­ціональних елементів глобальної економіки.

3. Процес економічної глобалізації є індиферентним відносно політичних і культурних факторів.

488