1. Основні поняття та категорії

Акціонерне товариство — господарське товариство, створене шляхом об’єднання майна його засновників з метою отримання прибутку; його статутний капітал поділений на визначену кіль­кість часток рівної номінальної вартості, право власності на кож­ну з яких забезпечується акцією.

Акція — безстроковий цінний папір, що засвідчує право влас­ності на частку у статутному капіталі акціонерного товариства і дає право на участь в управлінні ним та розподілі його прибутку.

Виробництво — у широкому розумінні включає розподіл ре­сурсів (речових і праці) за родами і видами діяльності, обмін ді­яльністю та продуктами діяльності, які не залишили сферу ви­робництва, виробниче споживання ресурсів; у вузькому розумін­ні — це процес створення економічних благ, необхідних для існування і розвитку людства.

Виробничі відносини — відносини між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживан­ня економічних благ. Виробничі відносини поділяють на дві вели­кі групи: соціально-економічні, основою яких є відносини при- власнення-відчуження; організаційно-економічні — відносини спеціалізації, кооперації, комбінування, інтеграції праці та інші способи і методи організації суспільної праці та управління су­спільним виробництвом.

54

Власник — суб’єкт процесу привласнення (фізична чи юридич­на особа), який має право власності, що реалізується через воло­діння, користування та розпорядження.

Власність — це сукупність економічних відносин, що виника­ють з приводу привласнення засобів виробництва та його резуль­татів.

Власність державна —- система відносин, за якої абсолютні права управління та розпорядження об’єктами власності здій­снюють органи (інститути) державної влади. Держана власність виступає у двох формах: загальнодержавній та муніципальній.

Власність змішана — тип власності, який поєднує різні форми власності: приватну, державну, колективну та інші, включаючи власність іноземних суб’єктів. Вона виступає у формах: державно- приватній; державно-кооперативній; державно-колективній; при­ватно-колективній; спільній із залученням іноземного капіталу; комбінованій та ін.

Власність інтелектуальна — система економічних відносин, що виникають з приводу привласнення результатів творчої та ін­телектуальної діяльності людини, а також з приводу економічних форм їх реалізації.

Власність корпоративна (акціонерна) — система економічних відносин, що виникають з приводу привласнення частки у статут­ному капіталі акціонерного товариства та участі у розподілі його прибутку.

Власність приватна — тип власності, за якого виключне право на володіння, користування та розпорядження об’єктом власно­сті, а також отримання доходу від нього належить приватній (фі­зичній чи юридичній) особі.

Власність суспільна — тип власності, який ґрунтується на спільному привласненні засобів виробництва і його результатів. Суб’єкти суспільної власності — рівноправні співвласники ресур­сів, а тому основною формою індивідуального привласнення є розподіл доходу, мірою якого виступає праця.

Власність як правовий феномен — належність речей, прав або нематеріальних цінностей певним особам (юридичним чи фізич­ним).

Володіння — наявність у економічних суб’єктів об’єктів влас­ності та господарське володіння ними (об’єктами). Володарем об’єкта може бути власник і невласник, наприклад, орендатор.

55

Господарський механізм — сукупність форм і методів регулю­вання економічних процесів на основі економічних законів, ін­ституцій та норм.

Демократичний соціалізм ринкового типу — модель ринкової економіки, властива Швеції. Її визначальною рисою є досить сут­тєва частка перерозподілу ВВП через державний бюджет, тобто високий рівень оподаткування, та водночас високий рівень соці­альних гарантій громадянам з боку держави.

Додана вартість — вартість товару за вирахуванням речових факторів виробництва, придбаних і використаних фірмою під час виробництва.

Додаткова вартість — частина створеної за участю змінного капіталу (праці) вартості, яка привласнюється власником постій­ного капіталу.

“Економічна людина” — головний творчий суб’єкт економіки, якому властиві такі риси: свобода вибору, раціональна поведінка при прийнятті оптимальних рішень, методологічний індивідуа­лізм.

Економічна система — сукупність взаємопов’язаних і певним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства. Її складовими є ре­сурси, економічні відносини, включаючи поведінку суб’єктів еко­номіки, та результати економічної діяльності.

Економічні відносини — відносини з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних економічних благ.

Етапи розвитку людської історії Л.Г. Моргана — епоха дикості (мисливське господарство); епоха варварства (скотарство — па­нівна форма господарства); епоха цивілізації, яка, у свою чергу, має горизонтальний аспект структури: давньогрецька, давньо­римська, візантійська, азійська, англійська, північногерманська, інків тощо, — який характеризується співіснуванням локальних цивілізацій окремих країн і народів в історично визначені періо­ди; та вертикальний аспект, який відображає історичний процес еволюції суспільства: аграрна, індустріальна, постіндустріальна (інформаційна) цивілізація.

Засоби (знаряддя) праці — річ або комплекс речей, за допомо­гою яких людина перетворює предмети праці у таку форму, яка здатна задовольняти її потреби.

Засоби виробництва — засоби (знаряддя) праці та предмети праці.

56

Класифікація стадій розвитку цивілізаційного процесу сучас­на — у науці вирізняють сім цивілізацій: неолітична (7—4 тис. до н. е.), східнорабовласницька (3—1 тис. до н. е.), антична (VII ст. до н. е. — VI ст. н. е.), ранньофеодальна (VII—XIII ст. н. е.), перед- індустріальна (XIV—XVIII ст. н. е.), індустріальна (60-ті роки XVII ст. — 50-ті роки XX ст.), постіндустріальна (початок 60-х років XX ст.).

Користування— виробниче чи особисте споживання корисних властивостей об’єктів згідно з їхнім функціональним призначен­ням. Користувач і власник як суб’єкти можуть виступати і як одна особа, і як різні.

Ліберальна ринкова економіка — модель ринкової економіки, властива СІЛА. Її головна риса полягає в мінімальному державно­му втручанні в економіку. Головна причина участі держави в еко­номічному житті — відмови ринку або його неефективність.

Місце людини в економічній системі визначається її функція­ми як виробника, споживача, суб’єкта економічних відносин та носія кінцевої мети виробництва.

Моделі сучасної ринкової економіки — це специфічні форми організації економічних систем групами країн сучасної ринкової економіки. Основними моделями є ліберальна ринкова економі­ка, соціально орієнтована економіка, демократичний соціалізм ринкового типу, японська модель та ін.

Організаційно-економічні форми суспільного поділу праці:

• спеціалізація виробництва — 1) форма поділу праці за ви­дами, формами; 2) зосередження діяльності на відносно вузьких напрямах, технологічних операціях чи видах виробництва про­дукції;

• кооперація — універсальна форма організації сумісного або взаємоузгодженого виробництва, яка ґрунтується на розподілі праці за видами виробництва, комерційному співробітництві, взаємному гарантуванні ризиків, спільному захисті інвестицій та промислових секретів;

• кооперування — налагодження тривалих виробничих зв’язків між підприємствами, кожне з яких спеціалізується на виробництві окремих частин єдиного виробу;

• комбінування виробництва — одна з форм концентрації виробництва, яка ґрунтується на поєднанні різних типів вироб­ництва на одному підприємстві;

57

• концентрація виробництва — 1) зосередження одного або декількох споріднених видів продукції на досить великих підпри­ємствах; 2) зосередження значних обсягів ресурсів на окремому підприємстві завдяки капіталізації прибутку.

Підхід до класифікації форм власності вертикально-істо- ричний полягає в тому, що виокремлюються форми власності, які зароджуються у процесі тривалої еволюції суспільства: первісно­общинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалі­стична власність.

Підхід до класифікації форм власності горизонтально- структурний ґрунтується на врахуванні характеру поєднання працівника із засобами виробництва; правомочностей суб’єкта на ресурси, результати виробництва та управління виробництвом; механізму розподілу доходу тощо. За цією класифікацією виділя­ють такі типи власності: приватна, суспільна та змішана.

Право власності — узаконені державою права й норми еконо­мічних взаємовідносин фізичних та юридичних осіб з приводу привласнення й використання об’єктів власності. Завдяки цьому економічні відносини власності набувають характеру правовідно­син, тобто відносин, суб’єкти яких виступають як носії прав та обов’язків. Право власності визначається трьома правомочностя- ми: володіння, користування та розпорядження.

Праця — доцільна діяльність людини, спрямована на перетво­рення сил природи для створення тих чи інших благ з метою задо­волення своїх потреб.

Предмети праці — всі ті об’єкти природи, на які спрямована праця людини; вони становлять матеріальну основу майбутнього продукту.

Привласнення — оволодіння об’єктом власності у спосіб, санк­ціонований суспільством. Привласнення діалектично пов’язане з відчуженням. Формами привласнення є виробництво, розподіл та обмін.

Продуктивні сили — ресурси, що продукують (виробляють) економічні блага, необхідні для задоволення людських потреб. За марксистською концепцією, продуктивні сили включають засоби виробництва та людей з їх знаннями, навичками, кваліфікацією.

Пучок прав власності А. Оноре складається з 11 елементів: право володіння, право користування, право управління, право на дохід, право суверена, право на безпеку, право на передачу благ у спадщину, право на безстроковість володіння благом, заборона

58

на використання блага шкідливим способом, право на відпові­дальність, “зворотний” характер прав власності.

Робоча сила — 1) здатність людини до найманої праці, яка включає сукупність фізичних, інтелектуальних та духовних здіб­ностей людини; властива всім людям, що досягли певного віку і не мають фізичних чи психічних вад; 2) кількісна визначеність здатних до найманої праці людей працездатного віку.

Розпорядження — вища і всеохопна категорія прав власності. Повне розпорядження є атрибутом власника, який має право са­мостійно вирішувати долю об’єкта власності (використовувати, продавати, обмінювати, дарувати, ліквідовувати і т. ін.) або деле­гувати це право іншому суб’єкту.

Соціально орієнтована ринкова економіка — модель господа­рювання, за якої держава виконує економічні функції, пов’язані з відмовами ринку, його неефективністю, а також є гарантом на­лежного рівня життя тих верств населення, що не працюють.

Спосіб виробництва — діалектичний взаємозв’язок продук­тивних сил і відповідних їм виробничих відносин. За марксист­ською концепцією спосіб виробництва матеріальних благ є еконо­мічним базисом суспільства.

Суспільний поділ праці — спеціалізація виробників на певній виробничій діяльності. У історії визначають такі великі етапи суспільного поділу праці: відокремлення землеробства від ско­тарства; виокремлення ремесла із землеробства; поява торговель­ного капіталу; виокремлення промислового капіталу; виокрем­лення сфери послуг, а потім і інформаційної сфери.

Суспільно-економічна формація — історичний тип суспіль­ства, в якому певному способу виробництва матеріальних благ відповідає властива йому надбудова: політика, ідеологія, наука, право та інші форми людської свідомості (К. Маркс). У марксизмі визначають п’ять суспільно-економічних формацій: первіснооб­щинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, які були або є реалізованими, та комуністична (гіпотетична, передбачувана).

Типи економічних систем — це класифікація економічних систем за певними ознаками (критеріями), найпоширенішими з яких є форма власності на ресурси і спосіб координації та управ­ління економікою. За цим критерієм системи поділяють на:

• ринкову економіку, якій властиві такі риси: приватна влас­ність на ресурси і продукти; вільні (гнучкі) ціни, процентні став­ки та ставки заробітної плати, які є основними регуляторами еко-

59

коміки; егоїстичний інтерес індивіда визначає економічну пове­дінку економічних суб’єктів; держава виконує роль збирача податків і не втручається в перебіг економічних подій;

• командно-адміністративну економіку, яка ґрунтується іш суспільній власності на ресурси, централізованому директив­ному плануванні економіки, власності держави на підприємства та продукти їхнього виробництва, зрівняльному розподілі;

• змішану економіку, що поєднує риси ринкового господар­ського устрою та урядового впливу на економічну життєдіяль­ність суспільства;

• традиційну економіку, основними рисами якої є: багато­укладність економіки; значна частка натурального господарства; відстала техніка, переважання ручної праці; нерозвинена інфра­структура; бідність населення; визначальний вплив на господар­ське життя традицій, звичаїв, релігійних та культурних ціннос­тей.

Фіктивний капітал — капітал, представлений у цінних папе­рах. Як титул власності фіктивний капітал не створює доходу в межах суспільного виробництва, а лише забезпечує його перероз­поділ.

Цивілізація — історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особли­вим способом організації виробництва і відповідною духовною культурою.

Цивілізація постіндустріальна за М. Кастельсом — це інфор- маціональна і глобальна система. Інформаціональна тому, що продуктивність і конкурентоспроможність ресурсів чи агентів у цій економіці залежить від їхньої здатності генерувати, обробля­ти та ефективно використовувати інформацію, що ґрунтується на знаннях. Глобальна тому, що виробництво, споживання та обіг економічних благ, а також їхні складові (праця, капітал, управ­ління, інформація, технологія, ринки) організовуються у гло­бальному масштабі безпосередньо або з використанням розвине­ної мережі, що поєднує економічних агентів.

Японська модель ринкової економіки полягає в поєднанні рин­кового та урядового механізмів макроекономічного регулювання. Її риси: патерналізм, колективізм, чітка ієрархія підпорядкуван­ня молодших старшим за віком та посадою, відданість своїй фір­мі, з одного боку, та гарантована захищеність від безробіття — з іншого, співіснування приватної власності на ресурси і продукти та індикативного (рекомендованого) планування.

60