15) Акредитив як механізм розрахунків у зед

Акредитив є універсальним і дієвим інструментом забезпечення платежів.

Акредитив визначається як угода, за якою банк-емітент (що відкриває акредитив) за дорученням свого клієнта має сплатити певну суму коштів експортеру (бенефіціару), на користь якого відкрито акредитив, чи акцептувати виписаний бенефіціаром переказний вексель за умови, що експортер надасть відповідно до вимог акредитива документи у встановлений термін.

Розрахунки з застосуванням акредитива передбачають домовленість між імпортером і його банком про те, що банк імпортера відкриває акредитивний рахунок і надсилає експортеру (бенефіціару) лист, в якому гарантує платіж за умови, що документи, які виставляються проти відвантаженого товару, відповідають вимогам.

При розрахунку акредитивом банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

• виконати платіж третій особі (бенефіціанту) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

• надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Ці два види операцій є головними акредитивними операціями. При розрахунках акредитивами в економічні відносини вступають такі суб'єкти:

• платник — заявник акредитива, який звертається до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

• банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;

• бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);

• виконуючий банк — банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Розрізняють такі основні види акредитивів: відкличні і безвідкличні, підтверджені і непідтверджені, трансферабельні, револьверні, покриті і непокриті, акредитиви з "червоним застереженням", резервні. Цей перелік видів акредитива не є вичерпним. У банківській практиці застосовуються й інші види акредитивів, але більшість з них є модифікацією зазначених вище видів.

16) Поняття державного регулювання зед в Україні його призначення та органи

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності спря­мовується на захист економічних інтересів України, прав і за­конних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, ство­рення рівних умов для розвитку всіх видів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин і використання суб'єкта­ми зовнішньоекономічної діяльності доходів та інвестицій, за­охочення конкуренції й обмеження монополізму суб'єктів госпо­дарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативну діяльність суб'єктів зовні­шньоекономічної діяльності, крім випадків, передбачених зако­ном.

Перелік та повноваження органів державної влади, що здійс­нюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а також форми її державного регулювання та контролю визначаються ГКУ, законом про зовнішньоекономічну діяльність, іншими законами України (ст. 380 ГКУ).

Ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій

Кабінет Міністрів України може встановлювати перелік товарів (робіт, послуг), експорт та імпорт яких здійснюються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності лише за наявності ліцензії.

Порядок ліцензування експортно-імпортних операцій та види ліцензій визначаються законом.

Режим квотування зовнішньоекономічних операцій запрова­джується у випадках, передбачених законом та чинними міжна­родними договорами України, і здійснюється шляхом обмежен­ня загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, яка може бути ввезена (вивезена) за певний період. Порядок квотування зазначених операцій та види квот визначаються за­коном. Інформація про введення режиму ліцензування або кво­тування публікується в офіційних виданнях у порядку, встанов­леному законом

17)Поняття про митне обкладення, мито та Митний тариф України

Основою поняття митно-тарифного регулювання є митне обкладення. Основні

положення правового регулювання митного обкладення товарів та інших

предметів, що переміщуються через митний кордон України, визначаються

Законами України «Про Єдиний митний тариф» та «Про Митний тариф

України», Митним кодексом України.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Єдиний митний тариф» товари та

інші предмети, що ввозяться на митну територію України, підлягають

обкладенню митом, якщо інше не передбачене цим Законом.

Мито по своїй суті є податком. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про

Єдиний митний тариф» мито, що стягується мит-

ницею, є податком на товари та інші предмети, які переміщуються через

митний кордон України.

Для забезпечення обкладення митом товарів та інших предметів, що

переміщуються через митний кордон України, на основі міжнародних

принципів і відповідних документів розроблена система митного тарифу.

Нині чинний Митний тариф України,

затверджений Законом України № 2371 від 05.04.2001 «Про Митний тариф

України».

Митний тариф України — відповідно до Закону України «Про митний тариф

України» — це систематизований згідно з Українською класифікацією

товарів зовнішньоекономічної діяль-ності перелік ставок ввізного мита,

яке справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України. В

основу товарної класифікаційної схеми Митного тарифу України (товарна

номенклатура) покладено Українську класифікацію товарів

зовнішньоекономічної діяльності, яка базується на Гармонізованій системі

опису та кодування товарів.

Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених

Митним тарифом України, відповідно до ст. 2 Закону України «Про Митний

тариф України», здійснюється Верховною Радою через прийняття законів

України з урахуванням висновків Кабінету Міністрів.

Побудова митного тарифу у своїй основі містить відповідну товарну

номенклатуру або класифікацію товарів, щодо яких законодавством

передбачене митне обкладення.