4. Розвиток літописання і літератури в Київській Русі.

Важливою подією в давньоукраїнському письменстві стала поява літописання. Коли і як саме виник цей феномен у духовному житті нашого народу, сьогодні відповісти з повною достовірністю просто неможливо. Спершу це — записи подій, ведені ченцями в монасти­рях, поволі вони перетворювалися на літературно-наукові твори. До порічних записів стали вносити докладні описи подій, спостережен­ня, характеристики дійових осіб, різного характеру сентенції (висло­ви повчального характеру). Порічні записи поступово перетворюва­лися на "енциклопедії, збірки найрізноманітнішого літературного матеріалу" (Д. Чижевський). Автори літописів висловлювали в них свої погляди, власну ідеологію, редагували в них праці попередників і цими прикметами дали підстави дослідникам, наприклад, О. Шах-матову, виділяти з літописів окремі фрагменти і встановлювати за ними хронологію редакцій. Виходячи з цього, вчений визначив, що перший вітчизняний літопис був написаний у 1037—1039 роках при Софійському соборі в Києві і названий ним найдавнішим Київським зводом.

Другим за часом творення є Новгородський літопис, складений близько 1050 року. З другої половини XI ст. літописання продовжу­вало розвиватися і в Києво-Печерському монастирі. Тут 1073 року високовчений чернець Никон склав перший Печорський літописний звід. Він включив до нього розповіді про походи на греків київських князів: Аскольда, Олега, Ігоря та Святослава. У 1093—1095 роках ігумен Іоанн написав другий Печорський звід, названий О. Шахма-товим Початковим. У ньому знайшли своє відображення зростання міжкнязівських усобиць та боротьба Русі з половцями. Всі згадані вище літописи не збереглися до нашого часу.

Першим найвидатнішим історичним твором Русі, що дійшов до Нас, вважається "Повість врем'яних літ", яку написав мудрий чернець Києво-Печерського монастиря Нестор у 1113 році. За змістом — це складний твір. До нього увійшли всі попередні зводи та різні допов­нення, зроблені як самим Нестором, так і його наступниками та ре­дакторами. Головна мета, яку поставив перед собою Нестор — з'ясу­вати походження Русі. Досліджуючи це питання, він першим серед істориків створює "норманську" теорію, виводячи князівську динас­тію від варягів. Це треба було йому для того, щоб довести незалежність Русі від Візантії, яка на ті часи становила реальну небезпеку для молодої держави українців.

"Повість врем'яних літ" — літературно-енциклопедичний твір, у якому читач знаходив відповіді на всі питання історії, що його ціка­вили. Тут ми бачимо першу спробу серед вітчизняних дослідників описати історію східних слов'ян, визначити місце Русі в загально-історичному процесі, пов'язати свою історію зі світовою.

У XII ст., в період загострення міжкнязівських чвар та дроблення земель, характер літописання значно змінюється. З'являється так зване обласницьке літописання. Виникають нові літописні центри у Чернігові, Переяславі, Холмі, Володимирі-Волинському, Переяславі-Заліському, Володимирі-на-Клязьмі, продовжується літописання у Новгороді та інших містах. З'являються його нові форми: сімейні та родові князівські літописи, життєписи князів, твори про княжі доброчинності і злочини тощо. Київське літописання XII ст, продов­жувалося у Видубицькому монастирі. Тут за князя Рюрика Рости-славича ігумен Моїсей склав власний, своєрідний Київський літопис­ний звід, гідний продовження "Повісті" Нестора. Завершується цей звід на останніх роках того ж століття.

У середині XIII ст. важливим центром літописання стає галиць­ке місто Холм. Тут було складено початкову частину Галицько-Во-линського літопису — звід Данила Галицького, доведений до 1260 року. Головну увагу літописець приділив описові боротьби з крамо­лою (бунтом) бояр, звеличенню князів Данила та Василька Романо­вичів, котрі після смерті батька Романа Мстиславича упродовж со­рока років наполегливо й послідовно відновлювали створене батьком Галицько-Волинське князівство.