1768 Р. Вибухнуло повстання, що дістало назву Коліївщина. Пісні про

ватажків цього повстання – Івана Гонту і Максима Залізняка – лунали

як спомин про минуле й заклик до нових повстань проти польського

гніту. На Прикарпатті були популярними пісні про знаного ватажка

народних месників – опришків Олексу Довбуша. Отже, український

народ складав чудові пісні й думи про Дмитра Байду-Вишнивецького,

Богдана Хмельницького, Івана Сірка, Івана Гонту і Максима

Залізняка, які боролися проти чужинців, поклали своє життя за

народну волю. Однак, попри складні стосунки с Росією, ніколи не

підіймали зброю на своїх православних братів. Натомість

Виговського та Мазепу, які наважилися таке зробити, український

народ у своїх піснях не славив. Мабуть, над цим слід було б добре

задуматися деяким сучасним недолугим політиканам, які виключно у

негативному світлі зображують стосунки між Україною і Росією в

різні історичні періоди, прагнучи викликати у наших людей

неприязнь до братського народу.

15. Українська освіта і наукові знання в XVI-XVII ст.

Шкільна освіта в Україні на межі XVI-XVII ст. перебувала на дуже високому рівні.

Провідна роль у розвитку української культури та освіти належала містам. Перші українські школи виникли в містечку Красноставі в Східній Галичині 1550 року та у Львові 1586 року. За допомогою братств були також відкриті школи в Києві, Ярославі, Перемишлі, Вінниці, Кам'янці-Подільському, Немирові, Галичі, Вільні, Мінську, Могилеві, Луцьку, Кременці.

Братські школи були не тільки закладами освіти, але й однією з форм боротьби проти колонізаторської політики польського уряду. Викладання в них велося церковнослов'янською мовою.

Навчали в цих школах історії, математики, української та церковнослов'янської мов. Учні вивчали також польську, грецьку, латинську мови, поезію, риторику, філософію, діалектику, поетику, арифметику, геометрію, астрономію, музику, а в деяких ще й теологію. Найкращими в Україні вважалися Львівська, Київська та Луцька братські школи.

У школах панувала сувора дисципліна. Очолював школу ректор. Братство виділяло двох спостерігачів (схолархів), які контролювали роботу вчителів і навчання учнів та розв'язували господарські проблеми. До викладачів висували вимоги зразкової поведінки й доброї педагогічної підготовки. На відміну від єзуїтських колегій, братські школи мали демократичний характер. У них навчалися діти з різних суспільних станів: міщан, козаків, духовенства й шляхти. Крім того, сироти й діти з незаможних родин мали змогу жити в бурсах.

Кожна школа мала свій статут. «Порядок шкільний» таку назву мав статут Львівської школи. За ним учителі мусили однаково любити й навчати всіх дітей, як вихідців з багатих сімей, так і з бідних. Тільки найкращі учні мали право сидіти за першими партами. За внутрішнім розпорядком заняття в братській школі розпочиналися о дев'ятій годині ранку. Спочатку вчитель перевіряв домашнє завдання, а після обіду давав новий матеріал. Щоденно призначалися чергові, які стежили за поведінкою школярів. Якщо учень без поважних причин не з'являвся на заняття чи запізнювався, за ним посилали чергового, і той мав привести порушника до класу. Батьки приводили учня до школи й передавали його педагогам при свідках. Тільки при них вони мали право забрати дітей додому. Увечері учень повторював уроки вдома й розповідав про шкільні справи батькам чи своїм опікунам.

Поряд з братською шкільною освітою в Україні з'являлися єзуїтські колегії, які мали високий рівень змісту освіти та викладання.