1702 Р. Яскраво, образно, правдиво і водночас з патріотичних

позицій у ньому показані героїчна боротьба «козацько-руського»

народу за свої «права і вольності», розкрита видатна роль у ній

Б.Хмельницького.

Тій самій тематиці присвячений і літопис Григорія Грабянки,

який із простих козаків дослужився до гадяцького полковника. У

цьому творі є чимало цікавих історичних фактів а також власних

суджень автора, зокрема, про те, якими мотивами керувався

Б.Хмельницький, коли на Переяславській Раді присягав на вірність

московському цареві. До Б.Хмельницького він ставиться з великою

пошаною, з болем описує його смерть. Серед інших історичних діячів

він виділяє також засновника Запорозької Січі Дмитра

Вишневецького, видатного воєначальника гетьмана Петра

Сагайдачного, а також свого сучасника фастівського полковника Семена Палія, котрий прагнув відновити цілісність українських

земель.

Нове світосприйняття знайшло відображення також у народній

творчості, у народних історичних піснях і думах, які виконувалися

народними співцями-музиками, кобзарями та бандуристами, зазвичай

сліпцями. Як і раніше, популярними були побутові та сімейні теми

(«Прощання козака», «Сестра і брат», «Вдова і син»), сатиричні і

гумористичні пісні, наприклад, «Про вівчаря». Також виконувалися

псалми, канти духовного характеру. Однак основним змістом пісень

стає оспівування ратних подвигів козацтва у боротьбі проти польсько-

шляхетських поневолювачів. З цих поетичних творів постають образи

Богдана Хмельницького та його соратників: Івана Богуна, Данила

Нечая, Максима Кривоноса та інших. Улюбленими були пісні про

козацьку долю і козацькі походи. Ці пісні співали не тільки козаки,

вони ставали народними, і не тільки для українців, а й для інших

народів. Такою стала всім відома і зараз народна пісня «Ой на горі та

й женці жнуть». Кобзарі та лірники в історичних піснях та думах

звеличували козаків та сільську голоту, які були борцями проти

іноземних поневолювачів і польської шляхти. Користуючись

бандурою, сопілкою, цимбалами, кобзарі мандрували селами і несли у

світ народну поезію і пісню: «Ой морозе Морозенку, ти славний

козаче» про Нестора Морозенка, «Та ой, як крикнув же козак Сірко»

про козацького героя-ватажка Івана Сірка. Народні співці не були й не

могли бути безсторонніми літописцями, оспівували те, що хвилювало

їх до глибини душі. Вони не хотіли миритися зі смертю своїх героїв, а

тому зазвичай робили їх учасниками сучасних подій або тих, що

відбувалися значно пізніше після їх гибелі. Завдяки думам та

історичним пісням козацькі герої продовжували жити, боротися, вести

народ, зберігати надію на волю й на щастя.

Особливе місце у народних думах й історичних піснях ХVІІ-

ХVІІІ ст. займає постать Богдана (Зиновія) Хмельницького, видатного

полководця й творця української держави. Батьком Хмелем любовно

називав народ свого ватажка, шануючи його за політичну мудрість. У ХVІІІ ст. думи та пісні про Визвольну війну під проводом

Б.Хмельницького стають особливо популярними на Правобережній

Україні, яка страждала від національного та соціального гніту

польської шляхти. Водночас тут набирав сили гайдамацький рух. У