12. Українське образотворче мистецтво XIV-XVII ст.

Живопис, що раніш майже виключно був присвячений релігійній тематиці, тепер значною мірою набуває світського характеру. Художники звертаються до реального життя, малюють природу, побутові сцени, воєнні баталії, набув поширення портретний живопис. Навіть на іконах образам святих надають рис реальних людей (свята Марія — проста українська жінка, жінка-мати і т. ін.).

Розвивається книжкова мініатюра (зокрема, в Пересопницькому євангелії), гравюра, особливо по дереву (початок покладено гравірованими ілюстраціями в «Апостолі» і «Букварі» Івана Федорова).

Значних успіхів було досягнуто в Україні у литті з міді та олова і художній обробці металу. Особливого розвитку це мистецтво набуло у Львові. Відливали й художньо оформляли гармати, дзвони, ліхтарі, чаші, свічники, зброю, посуд та ін. Оздоблювали з допомогою інкрустації золотом, коштовним камінням, гравіруванням, шліфуванням тощо.

Отже, протягом XIV — першої половини XVII ст., в складних умовах роз'єднаності українських земель і відсутності єдиної української держави, розвивалась українська національна культура. З посиленням національно-релігійного й соціального гноблення, насильницької політики покатоличення й полонізації, що її проводили урядові кола й феодали Польщі, розвиток української культури наприкінці XVI — початку XVII ст. набув характеру національно-культурного відродження. Зберігаючи й розвиваючи рідну мову й культуру, український народ відстоював право на свою національно-культурну й державну незалежність, на свою самостійність.

13. Культура Московської держави XIV-XVII ст. А.Рубльов.

Одним з яскравих проявів культурних традицій в Москві був розвиток пись-менності і освіченості. Навіть прості городяни володіли елементарної грамотнос-ма, а з ім'ям купця Василя Єрмоліна пов'язано складання одного з літописів (до нього літописі писали тільки ченці). Досить освіченими були канцелярія-ські службовці-дяки, а посольські дяки зобов'язані були знати європейські та Вистачає-ні мови. З'явилася в Москві і папір. Ранній пам'ятник московської пісьменностіСійское Євангеліє (1339 рік) говорить про те, що складалася особлива московскаяшкола листи. Москвичі не були чужі наук. При будівництві храмів і будинків потрібно билоделать досить складні розрахунки, застосовувати важелі. Елементарні знанняприклад-ної фізики та хімії потрібні були в ливарній справі, в інших ремеслах. Великий інте-рес викликали астрономічні явища: комети, затемнення Сонця і Місяця тщательнозапісивалісь літописцями. Складні обчислювальні таблиці складалися для вста-новлення дат церковних свят. Історичні знання освічені люди отримували в першу чергу з русскіхлетопісей. У Москві були складені великі пам'ятники літописання, такі какСвод митрополита Кипріяна (1408 рік), Звід митрополита Фотія (1418 рік). В узагальнюючому пам'ятнику літописання 15 століття-Московському літописному зводі 1480года підведені підсумки збирання Русі навколо Москви та створення єдиного русскогогосударства. Інтерес до історії інших країн виявився у створенні хронографа, вкотором вперше історія Русі розглядалася як частина всесвітньої історії. 2) У московській літературі найбільш поширеним був жанр житій (біогр фії духовних і світських осіб, визнаних християнською церквою святими), але вмосковскіе літописі включалися також повісті, що розповідають про найбільші подію-тіях, подвиги і героїв: "Повість про тохтамишевом розорення", "Ходіння Пимена вЦарьград", "Задонщина" та інші. У літературі та громадської думки Москви тогочасу зустрічаються елементи європейського відродження, тобто повернення до іс-струмів античного мистецтва. Ці елементи знайшли відображення і в архітектурі, преждевсего при будівництві нових будівель соборів московського Кремля. Розвиток живопису пов'язані з творчістю видатного іконописця древньої РусіАндрея Рубльова. Будучи монахом, він брав участь у розписі Благовіщенського соборамосковского Кремля, створив Пишного рукопис зі слайдами "Євангеліє Хіт-якого", більшу частину розпису Спасо-Андроньева монастиря. Однією єдиною ико-ни "Трійця" було б достатньо для того, щоб його ім'я стало безсмертним. У 14 столітті на Русі з'явилася геральдика-оиормленіе княжих, земельних і го-ції міських гербів. На гербі Москви зображений скаче вершник, що вражає копьемдракона. Вершник на коні з'явився на князівських печатках ще за часів АлександраНевского. Це було зображення самого великого князя, але в руці у нього був меч, а не спис. Після невеликої перерви це зображення знову з'явилося, я остаточно-тельно утвердилося на емблемі при Дмитра Донському. Георгієм Побідоносцем назвалімосковского вершника в першій половині 18 століття. У XVI ст. в культурі Московської держави завершився період середньовіччя і почалося становлення нової культури.

У 50-ті рр. XVI ст. у Москві в будинку одного з керівників “Вибраної ради” було створено першу друкарню. Ім'я друкаря цих книг невідомо, але доведено, що книги семи назв вийшли там друком із 1553 р. по 1565 р. Звісно, цих книг не вистачало. Тому на початку 60-х рр. було створено нову державну друкарню, яку очолили Іван Федоров (Федорович) і Петро Мстиславець. 11 вересня 1564 р. вони випустили першу точно датовану московську друковану книгу “Апостол”. Через рік вийшла книга “Часовник”. Обидві книги мали церковно-релігійний зміст, але, незважаючи на це, діяльність друкарів викликала незадоволення, й насамперед у церкви, яка вважала книговидання бісівською справою. І. Федоров і П. Мстиславець змушені були залишити Москву. Книгодрукування після від'їзду першодрукарів не припинилося, і за першу половину XVIІ ст. у Московській державі було видано понад 200 назв книжок, переважно церковного змісту. Поява друкованих книжок сприяла поширенню освіти і наукових знань.

У XVII ст. робилися спроби створити в Московській державі постійно діючий вищий навчальний заклад. У Москві 1687 р. було відкрито училище, в якому вчені греки брати Ліхуди, випускники Падуанського університету в Італії, викладали деякі світські науки (арифметику, риторику та ін.). Згодом на основі цього училища було створено Слов'яно-греко-латинську академію. У трьох її класах близько 200 осіб вивчали грецьку та латинську мови, граматику, геометрію, астрономію, арифметику, богослов'я, готуючись до духовної та державної служби. В академії, зокрема, здобув освіту видатний вчений Михайло Ломоносов.

У Московії в XVI—XVII ст. ідеали європейського Відродження поширення не набули. У мистецтві розвивалися традиційні стилі, хоч у них з'явились і деякі нові риси.

До початку XVI ст. Московський Кремль утратив значення військової фортеці й перетворився на символ царського самодержавства, центр Московської держави. Московський архітектор Бажен Огурцов разом з англійським майстром звели Спаську вежу Кремля в її сучасному вигляді. Вежа стала парадним в'їздом, на ній встановили годинник із курантами, що відбивали кожну годину.

Вершиною архітектурного мистецтва, що повинна була, за задумом Івана IV, уславити могутність Московії, став Покровський собор у Москві на Красній площі, споруджений на честь перемоги над Казанським ханством. Собор, відомий під назвою храма Василія Блаженного, складався з дев'яти окремих храмів, зв'язаних внутрішніми переходами. Жодна вежа цих храмів не повторює одна одну, але водночас утворює єдине ціле з іншими. Іван IV, за легендою, “віддячив” майстрам тим, що осліпив їх, аби не збудували храму ще кращого...

Милував зір тоді, милує й нині храм Вознесіння в селі Коломенському під Москвою, збудований у “шатровому” стилі. 60-метрове кам'яне шатро храму наче злітає білими вежами над високим берегом Москви-ріки, потверджуючи своєю неперевершеною красою велич Божої благодаті.

У живопису домінував іконопис у традиціях минулих віків. А втім, святим ликам почали надавати рис живих людей — співчуття, скорботи.

Новим явищем стало писання “парсун” — портретів. Найвідомішим автором портретів того часу був художник Симон Ушаков.

Головною тенденцією розвитку живопису в Московській державі XVII ст. стало його “обмирщеніє” — набуття світського характеру, хоча церковний вплив залишався панівним.