4. Наступний елемент валютної системи характеризує ступінь конвертованості валют, які поділяються на:

- повну і часткову;

- внутрішню і зовнішню;

- по поточних операціях і по переміщенню капіталів та кредитів.

Повна конвертованість означає вільний обмін на іноземну валюту для всіх категорій власників у будь-якій формі і при всіх операціях без обмежень суми.

Часткова ( обмежена) конвертованість - означає, що обмін дозволяється тільки для певних власників або по певних видах операцій.

Конвертованість внутрішня - вільний обмін національної валюти на іноземну для резидентів (юридичних та фізичних осіб даної країни) та вільні платежі їх за кордоном.

Конвертованість зовнішня - вільне нагромадження даної валюти на рахунках нерезидентів (юридичних та фізичних осіб інших країн), переказ її за кордон чи конверсії в іншу валюту.

Класифікація конвертованості валют.

Кожен із видів є частковою (обмеженою) конвертованою валютою. Більш доступною для запровадження є зовнішня конвертованість, поскільки вона сама по собі зумовлює приплив в країну іноземної валюти для нерезидентів.

Конвертованість по поточних операціях - означає, що національна валюта вільно обмінюється тільки для забезпечення повсякденої зовнішньоекономічної діяльності учасників міжнародних відносин (торгівля, страхування, транспорт, туризм.)

Вищою та складною для забезпечення є конвертованість валюти по операціях, пов"язаних з переказом капіталів і кредитів.

У сучасний період повністю конвертованою є валюти найрозвинутіших країн світу: США, Великобританії, Німеччини, Франції, (з 1 січня 1990р.) Японії, Канади, Данії, Австралії, Нідерландії, Швейцарії, Бельгії, Нової Зеландії, Саудовської Аравії, Кувейту, ОАЕ, Малайзії, Сінгапуру, Гонконгу, та інших.

Умовами конвертованості є:

розвинена грошова і банківська системи;

відлагоджений ринковий механізм;

нагромаджений певний золото-валютний резерв;

свобода експортно-імпортних операцій, тощо.

6. Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

Зовні виступає як ціна валют однієї країни, виражена в валюті іншої країни чи в міжнародних розрахункових одиницях (ЕКЮ, СДР та інші). Ця економічна (вартісна) категорія притаманна товарному виробництву і виражає виробничі відносини між товаровиробниками і світовим ринком. Оскільки вартість є всеосяжним (всеохоплюючим) виразником економічних умов товарного виробництва, то порівняльність національних грошових одиниць різних країн базується на об"єктивному вартісному співвідношені, яке складається у процесі виробництва та обміну.

Вартісна основа валютного курсу обумовлена тим, що у кінцевому варіанті інтернаціональна ціна виробництва, яка лежить воснові світових цін базується на національних цінах виробництва у країнах, які є основними постачальниками тавару на світовий ринок.

Використовується валютний курс при купівлі і продажу валюти у зв"язку з експортом товарів чи послуг, надходженні в країну капіталів, доходів і кредитів, наданні кредитів іншим країнам, вивозі за кордон капіталів та прибутків, інших доходів, тощо.

Необхідність встановлення валютного курсу визначається тим, що національні гроші за межами внутрішнього ринку не можуть виступати законим купівельним та платіжним засобом.

На чужій тереторії вони повинні бути обмінянні на ті гроші, які є законими для цієї території. Правильне визначення валютного курсу має вирішальне значення для забезпечення еквівалентності, взаємної вигоди у відносинах економічних суб"єктів різних країн.

Валютні курси є декількох видів, в залежності від механізму їх формування та функціонування: коливні, плаваючі, вільні, тверді, стабільні.

Коливні курси мають валюти, які прив"язані безпосередньо (чи через "валютний кошик") до провідних валют. Центральні банки країн з такою валютою намагаються впливати на їх курси методами валютної інтервенції з метою не допустити різких коливань.

Плаваючі курси мають провідну валюту - долар США, маркдойчмарка ФРН, французький франк, японська іена та інші. Вони самостійно формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції. (держави можуть за взаємною домовленістю визначати межі їх "плавання").

Мінове відношення між валютами виникає по-різному:

*Вільні валютні курси визначає попит та пропозиція щодо різних валют на валютних ринках. Перевага вільних валютних курсів полягає в тому, що завдяки їм більш-менш "автоматично" досягається рівновага платіжних балансів.

*Тверді валютні курси встановлюються державами, як правило, з метою уникнення небезпек у зовнішній торгівлі, пов"язаних з коливанням курсів.

*Стабільні валютні курси являють собою змішану форму. Вони можуть відхилятися на певну величену - (діапазон) вільно, а вниз - лише на встановлену величену.

Країни з твердим або стабільним валютним курсом час від часу мусять вживати заходів з тим, що вирівняти свій платіжний баланс. Коли, наприклад, якась валюта тривалий час оцінюється нижче проти інших валют, то це означає, що вітчизняні товари на експортних ринках надто дешеві, а іноземні на внутрішньому ринку - надто дорогі. Це призводить до переважання експорту над імпортом, збільшується обсяг грошової маси в країні і виникає небезпека "імпортової інфляції". Щоб запобігти інфляційній тенденції, потрібно збільшитиномінальну вартість внутрішньої валюти порівняно з іноземною, тобто підвищити на валютних ринках ціну власної валюти. Завищення ціни вітчизняної валюти сприяє, наприклад, до переважання імпорту над експортом. У такому разі держава повина провести девальвацію.

Табл.1 Класифікація видів валютного курсу.

Критерії	Види валютного курсу
1. Спосіб фіксації	Плаваючий Фіксований Змішаний (гібридний)
2. Спосіб розрахунку	Паритетний Фактичний
3. Вид операції	Термінова опер. Спот – опер. Своп - опер.
4. Спосіб встановлення	Офіційний Неофіційний
5. Відношення до паритету купівельної спроможності	Піждвищений Понижений Паритетний
6. Відношення до учасників операції	Курс покупця Курс продавця Середній курс
7. За станом інфляції	Ревальний Номінальний
8. За способом продажу	Курс готівкового продажу Курс безготівкового продажу Оптовий курс обміну валют Банкнотний курс

Реальний валютний курс – це відношення цін товарів двох країн взятих в відповідній валюті, або це номінальний валютний курс помножений на відношення іноземних цін до внутрішніх цін.

д реальн. = С номін. Р ціни за рубежем

Р ціни внутрішні

Номінальний валютний курс – це обмінний курс валют, який діє в даний момент часу на валютному ринку

С ном. = д реальн.

Р %

Номінальний валютний курс можна розглядати як ціну гривні виражену, в іноземній валюті або як ціну на товари України, в іншій країні відносно цін на дані товари в гривні. На противагу цьому реальний валютний курс – ц ціна товарів України що відображається в іноземних валютах.

Реальний валютний курс нагадує такі змінні як реальний дохід і реальна заробітна плата. Він також враховує загальні зміни рівня цін у відповідних країнах. Його використання як мірило змін міжнародної конкурентноздатності даної країни.

Щодо режиму валютних курсів МВФ ділить учасників на три основних групи:

З фіксованими курсами;

З гнучко фіксованими курсами;

З плаваючими курсами (гібридні).

В свою чергу, в залежності від конкретної специфіки валютного режиму учасники класифікуються з врахуванням додаткових критеріїв по 10-тьох підгрупах.

Окрім цього кожна держава встановлює так званий обміний курс - своєрідне зобов"язання держави підтримати національну валюту і не дати їй впасти.

В сучасних умовах в основі курсів валют лежать співвідношення їх купівельних спроможностей.

Основою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності різних національних валют.

Купівельна спроможність (сила) валюти – це сума товарів і послуг які можна придбати за певну грошову одиницю порівняно з базовим періодом.

Залежить від рівня цін і тарифів та від наповненості ринку товарами і послугами. На практиці визначається як індекс, звротній індексу цін (роздрібних, оптових, закупівеьних та інших).

Співвідношення купівельної сили валют стосовно певної групи товарів і послуг двох країн –країни А; країни В визначає паритет купівельної спроможності (Purchasing Power Rarity) - РРР.

Залежно від номенклатури товарів РРР може бути частковим (для певного набору товарів) та загальним (для всього суспільного продукту).

Існує декілька методик обчислення РРР. Найбільш простою є визначення паритету купівельної сили валют на основі зіставлення рівня цін стандартного набору (для споживчого кошика) товарів і послуг:

РРР = Р

Р

де - рівень цін у відповідних країнах у період j.

Поряд з ціновим існує метод розрахунків РРР, оснований на визначенні співвідношень витрат виробництва. Його переваги полягають у тому, що він дає змогу певною мірою абстрагуватися від окремих кон"юктурних та спекулятивних факторів коливань.

У теорії відносин використовується метод розрахунків РРР на основі визначення співвідношень ефективних виробничих витрат у країнах, що зіставляються (А; В). Тут до ефективних витрат відносять: заробітну плату (W), норму позичкового процента (Z), ренту (R), показаних продуктивності праці (PR) / .

Одна з формул має такий вигляд:

РРР = W x P R

W PR

де W - рівень заробітної плати у відповідних країнах,

PR - продуктивність праці у країнах А і В.

Проте цілий ряд факторів може спричиняти значне відхилення валютного курсу від основи купівельних спроможностей. Найбільш дієвим серед них є зміна попиту і пропозиції іноземної валюти в країні, яка визначається, перш за все, зміною стану платіжного балансу країни. Якщо активне сальдо цього балансу зростає, збільшується надходження в країну іноземної валюти і пропозиція її у порівнянні з попитом на валютному ринку. Стан же платіжного балансу країни визначається багатьма факторами: зміною структури виробництва, конкурентноспроможності національної продукції, кон"юктури внутрішнього і міжнародного ринків, тощо.

Крім того, зміна валютного курсу може визначатись поза економічними факторами - ускладнення політичної ситуації в країні, посиленням недовіри юридичних і фізичних осіб до уряду та існуючих державних структур, загостреням соціальних та національних протиріч, тощо.

Валютний курс пройшов певні етапи у своєму розвитку.

Валютний курс у примітивній формі існував ще при рабовласницькому і феодальному ладі. Біль широке застосування він отримав при розвитку міжнародної торгівлі, експорту капіталу, формуванні світових ринків. Валютний курс виражає конкретні виробничі відносини, які відповідають певним етапам розвитку товарного виробництва.

У період монометалізму - золотого чи срібного - базою валютного курсу є монетний паритет - співвідношення одиниць різних країн за їх металевим вмістом. Він сівпадав з поняттям валютного паритету - співвідношення між двома валютами, яке встановлювалося у законодавчому порядку; є основою валютного курсу, який, як правило, відхиляється від паритету. +,- 1% Вільна продажа – купівля золот і його необмежений вивіз.

1. При золотому монометалізмі валютний курс опирався на золотий паритет - співвідношення валют за їх офіційним золотим вмістом - і стихійно коливався навколо нього у межах золотих точок.

Валютний курс при нерозмінних кредитних грошах поступово відривався від золотого паритету.

2. Для середини 70-х років базою валютного курсу служив золотий вміст валют - офіційний масштаб цін - і золотий паритет.

Мірилом співвідношення валют була офіційна ціна золота у кредитних грошах, яка поряд з товарними цінами служила показником ступеню знецінення національних валют.

Специфіка формування валютного курсу в цих умовах полягає у тому, що валюти отримують вартісний вираз не в золоті без посередників, а через відносну вартість кредитних грошей.

В якості своєрідної міри вартості кредитних грошей виступає золото на ринках золота, де при їх обміні складається фактичний масштаб цін.

У відповідності із змінним статутом МВФ паритети валют можуть встановлюватись в СДР чи іншій міжнародній грошовій одиниці. Новим явищем з середини 70-х років стало встановлення паритетів на базі валютного кошика. Це метод співставлення середньозваженого курсу однієї валюти по відношеню до певного набору інших валют.

Важливою проблемою визначення валютного кошика є визначення її складу, розмір валютних компонентів, тобто кількість одиниць кожної валюти у наборі.

Наприклад, валютний кошик СДР включає 5-ть валют (до 1 січня 1981р. - 16 валют). Визначення питомої ваги кожної валюти проводиться з урахуваням частки країни у міжнародній торгівлі, але для долара береться до уваги його питому вагу у міжнародних розрахунках, і тому його частка складає 42% (до1981р. - 33%), набагато перевищуючи частки кожної з інших чотирьох валют (марки Німеччини-21%, ієна-17%, французького франка і фунта стерлінгів- по 11% з 1 січня 1991р.)

Визначення курсу СДР по відношенню до долара чи іншої валюти, що входить у склад набору валютного кошика, включає три основних елементи:

Валютні компоненти в одиницях відповідної валюти, які визначаються, як добуток її питомої ваги у валютному кошику і середнього ринкового курсу до долара за останні три місяці з коректурою на попередній курс СДР;

Ринкові курси валют до долара;

Доларовий еквівалент (чи еквівалентний до іншої валюти) валютних компонентів як сума добутків попередніх двох показників.

Таблиця № 4

Розрахунок курсу СДР до долару США.

(на 28 серпня 1992р.)

Склад валютного кошика

Валютні компоненти

Валютний курс за 1 долар

Доларовий еквівалент валютних компонентів

А

В

А х В

Долар США

0,572

1

0,572

Німецька марка

0,453

1,42126

0,3187312

Французький франк

1,8

4,83108

0,1655944

Японський ієна

31,8

125,28

0,2500007

Фунт стерлінгів

0,0812

1,97204*

0,1601296

Всього

1 од СДР

--------

1,4754464 дол.

*За одиницю прийнято фунт стерлінгів.

В умовах плаваючих валютних курсів і їх нестабільсті метод валютного кошика широко застосовується різними країнами і міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями, з використаням різного набору валют в залежності від мети - визначення валютного курсу, створення міжнародної одиниці, індексації валюти ціни і валюти позики.

У ЄВС в якості бази валютних паритетів використовується ЕКЮ (ЄВРО) . Однак валютні паритети на базі валютної корзини СДР та ЕКЮ (ЄВРО) носять штучний характер, так як ці міжнародні лічильні грошові одиниці не мають власної вартості.

Зовні створюється враження, що курс виступає як індекс не зв"язаний з законом вартості, з купівельною спроможністю грошей. Але насправді зміна методу визначення валютного курсу не відміняє його вартісної основи. СДР та ЕКЮ визначає вартість національної валюти приблизно так, як національні кредитні гроші порівнюють вартість товарів, ідеально визначену загальним вартісним еквівалентом.

Найбільш поширеним у валютних операціях, торгових угодах, фінансово-кридитних розрахунках та угодах загалом є використання валютних курсів, що встановлюються шляхом котирування іноземних валют.

Валютне котирування - визначення і встановлення курсу іноземної валюти до національної.

Котирування валют проводять державні (національні) і найбільші комерційні банки. При котируванні валют зазначаються курс продавця, за яким банки продають валюту, й курс покупця - курс за яким банки купують валюту.

На валютному ринку валютний курс формується у залежності від співвідношення попиту і пропозиції тієї чи іншої валюти, а також від низки інших факторів.

Котирування валют дозволяє визначити співвідношення двох грошових одиниць, запропонованих для обміну. Це співвідношення не може бути величиною constanta бо постійно змінюється попит і пропозиція на валютному ринку.

Курс валюти, пропозиція якої обмежена,підвищується тоді,коли курс валюти з надлишком пропозиції падає.

Історично склалося два методи котирування валют - прямий і непрямий (зворотній). При прямому, яке застосовується здебільшого у країнах, за одиницю чи кратне число одиниць приймається іноземна валюта, яка порівнюється з національною. І навпаки.

Котирування дається завжди з точністю до чотирьох знаків після коми.

Наприклад, (станом 15 листопада 1996р.).

Париж на Нью-Йорк 1 дол. США = 5,0945 фр. франків.

Нью-Йорк на Лондон 1 фунт = 1,5380 дол.США

Не пряме котирування застосовується рідко, воно є зворотнім до прямого. Характерне для Великобританії, Австралії, Нової Зеландії і частково для США. У внутрішньому обороті США не пряме котирування частково застосовується до німецької марки, французького, швейцарського і бельгійського франків, італійської ліри, голандського гульдена, крон скандінавських країн, японської іени, мексиканськог песо.

Наприклад, при непрямому котируванні на валютному ринку Нью-Йорку 1 USD = 1,9080 DEM; 1,8893 швейцарських франки і т. д. Таким чином, при зворотному котируванні іноземних валют у Лондоні за одиницю приймається англійський фунт стерлінгів, в Нью-Йорку - дол. США.

Зворотнє котирування має певні переваги практичного характеру. Полягають вони у тому, що на її основі без усяких обчислень можна визначити різницю між курсами тієї чи іншої національної валюти до іноземних валют на ринку Лондона чи Нью-Йорку і на інших валютних ринках.

При визначені курсу деяких валют у зв"язку з їх малим масштабом цін (бельгійський франк, японська ієна, італійська ліра) за основу приймається 100 чи 1000 одиниць.

1UKP = 245,02 JPY; 1 UKP = 2115,0 ITL.

Вид валютного котирування (зворотнє чи пряме) не впливає ні га стан валюти, ні на рівень її курсу, бо суть валютного курсу є єдиний, і змінюється лише форма його виразу.

(На міжнародних валютних ринках котирування іноземних валют проводиться до долара США, німецької марки, та деяких інших валют, які широко використовуються в світовому платіжному обороті.

Це пов"язано з тим, що американський долар зберігає за собою позицію загально признаного міжнародного платижу і резервного способу. Укріплення позиції німецької марки пояснюється її стійким положенням як засобу обігу і платижу у міжнародному платіжному обороті, а також її центральною роллю в Європейській валютній системі).

Котирування іноземних валют до національної використовується банками, як правило, при розрахунках зі своїми клієнтами. Тут воно встановлюється на основі кросс-курсу.

Крос курс – певне співвідношення двох валют, яке випливає з їх курсу по відношенню до будь-якої третьої вимоги.

1. Крос курс на базі доларового котирування:

1$ = 5 5453 FF

1$ = 1 5745 DM 1DM = x FF

K|K = 5 5453 FF/8 = FF = 1DM = 3 5219 FF

1 5745 DM/8 DM FF

2. Крос-курс коли $ являється валютою котирування для двох валют.:

1 ECV = 1 3423$

1 Z = 1 8632 $ 1Z = XECI

K/K = 1 8632$/Z = 1 3881 ECV = 1Z

1 3423 $/ECV pf 1Z = 1 3881 ECV

3. Крос-курс якщо $ являється базою котирування тільки для однієї валюти

1$ = 1 5745 DM 1Z = x DM

1Z = 1 8632 $

K/K = 1 8632 x 1 5745 = 2 9636 DM pf 1Z

Кросс курс означає певне співвідношення двох валют, яке випливає з їх курсу по відношенню до будь-якої третьої валюти (наприклад, до долара США, англійського фунта стерлінгів).

У банківській практиці часто-густо зустрічаються і такі ситуації:

Розрахунок кросс-курсу валют з різними базами котирування і різними режимами котирування:

Наприклад, необхідно знайти кросс-курс фунта стерлінгів до німецької марки - UKP Ј / DEM DM. Нехай маємо таку ситуацію UKP Ј / USD $ - зворотнє котирування, а USD $ / DEM DM - пряме котирування в такому випадку запис буде таким:

1 UKP = 1,6529 USD (UKP / USD)

1 USD = 1,5050 DEM (USD / DEM)

UKP / DEM = (UKP / USD) x (USD / DEM) = 1,6529 x 1,5050 = 2,4876.

Використання кросс-курсу має свої особливості при оперуванні курсами продавця і покупця, як при визначенні меж котирування так і при операціях двосторонього подвійного котирування.

При котируванні валют, як правило, вказують курси, за якими банки даної країни купують іноземну валюту за національну - курс-покупців і за якими банки продають цю іноземну валюту - курс-продавців.

Курси продавців завжди вищі курсів покупців, за виключенням валютного ринку Лондона, в силу застосування непрямого котирування, і відповідно курси продавців нижчі курсів покупців.

Різниці між курсами покупців і продавців складає прибуток банку у валютних операціях. Можливість її отримання пов"язана з тим, що банки, користуючись своїм монопольним положенням на валютному ринку, стараються продати іноземну валюту за більш вищим курсом, а купити її як національну валюту за більш низьким курсом.

Наприклад: 15 листопада 1996р. Нью-Йорк на Лондон (пряме котирування).

1 UKP = 1,6535 - 1,6545 USD, де 1 UKP = 1,6535 USD - курс /bid/ покупця, а 1 UKP = 1,6545 USD - курс продавця / offer /. Таким чином, американський банк, продаючи фунти стерлінгів отримує за кожен фунт більше доларів, ніж платить при купівлі фунтів. Прибуток банку у цій операції складе 10 пунктів чи піпсів, тобто 0,0010 USD за кожен фунт стерлінгів.

Цей прибуток банку прийнято називати "маржа". Вона використовується для покриття банківських видатків і у певній мірі для страхування валютного ризику від можливої зміни курсу валюти до здійснення ділером контругоди.

Оголошується котирування валют приблизно так. Ділер (уповноважений комерційного банку), який пропонує валюту чи хоче її купити, вияснивши становище на валютному ринку, по телексу чи телефону зв"язується з найбільш прийнятним з його точки зору, банком, але при цьому не повідомляє йому про свої наміри. Ділер партнера повинен повідомляти курс продавця і курс покупця валюти, про яку йде мова. При чому, для підтримки ділової репутації комерційного банку його представник зобов"язаний повідомити партнеру обов"язкові курси. Повідомивши котирування валют, ділер виражає тим самим готовність купити або продати цю валюту за названими ним курсами хоча б у мінімальній сумі, прийнятій для даного валютного ринку. Стандартна сума однієї угоди (операції) на міжбанківському ринку складає 5-10 млн. дол. США. Різниця між курсами продавця і покупця складе прибуток чи збиток (втрати) банку по проведеній операції.

В повсякденній практиці банкірами приходиться розраховувати межі кросс-курсів або спред-крос курсів.

Нехай банку Києва необхідно розрахувати спред крос-курсу української гривні до швейцарського франка UAH / CHF

Нехай маємо таке доларове котирування:

USD / CHF 1,2689 - 1,2699

5,4540 - 5,5550

Для визначення курсу покупця робимо розрахунки:

USD / CHF 1,2689 – 1,2699

і для курсу продавця:

USD / CHF 1,2699 USD / CHF

5,4540 USD / CHF = 0,2328

Таким чином, маємо котирування на базі крос-курсів через долар:

USD / CHF 0,2284 – 0,2328

При системі зворотнього котирування алгоритм є таким: для визначення курсу покупця ми перемножуємо [ bid x bid ], а при визначенні курсу продавця перемножуємо [ offer x offer ].

Такий розрахунок проводять, як правило, для неліквідних кросс-валют, ринок яких є слабо розвинутим, або не розвинутим зовсім.

(Це дуже часто трапляється щодо української гривні та російського рубля UAH / RUR через USD).

Курси покупців і продавців публікуються в офіційних б"юлетнях. Як правило публікуються не всі поточні курси дня, а лише курси при останіх валютних угодах, так звані заключні. При цьому в одних б"юлетнях вказані курси продавця і покупця, а в других - середні курси - арифметична середня курсів продавця і покупця. Вони використовуються в основному ділерами, а також при економічних співставленнях за певні проміжки часу, інколи у зовнішньоторгових контрактах для визначення курсів валют чи методів їх перерахунку.

Курси, зазначені в котирувальних таблицях, - як правило, курси телеграфного переказу. Курси інших платіжних засобів визначаються на основі курсу телеграфного переказу. При інших рівних умовах курси кожного виду міжнародного платіжного засобу різні. Це пояснюється тим, що платіжні кошти, які виступають у міжнародному платіжному обороті, мають свої особливості, які чинять суттєвий вплив на їх валютні курси, тобто ринкові ціни.

Курс телеграфного переказу майже завжди вище курсу поштового переказу, чеку, термінової тратти, банкноти, оскільки при телеграфному переказі іноземна валюта виплачується банкам негайно чи на наступний день після отримання переказу від іноземного банку.

Такий порядок дозволяє банкам і його клієнтам не тільки прискор"ювати розрахунки і оборотність валютних коштів, але і практично уникати валютних втрат, пов"язаних із змінами курсів. Застосування банками - кореспондентами спеціального коду (ключа) дає млжливість попередити крадіжку валютних коштів, а також гарантує банки від можливих помилок при переказі коштів своїм клієнтам.

Курс чека завжди нижчий від курсу телеграфного переказу, і як правело, встановлюється на його основі, за мінусом процентів за число днів, необхідних для доставки цього платіжного доручення авіапоштою з однієї країни в іншу.

При цьому виплата банком по чеку здійснюється лише після прийняття цього засобу платижу на інкасо і оплати чека іноземним банком-кореспондентом чи іншим зарубіжним банком, що виписав даний чек. Здебільшого курс чека більший курсу тратти, оскільки при визначенні курсу тратти вираховується термін її оплати, надійність і валюта платижу.

Курс термінової тратти встановлюється на основі курсу телеграфного переказу, за мінусом процентів за число днів з моменту купівлі векселя до його оплати. Проценти,як правило, визначаються за ставкою країни у валюті якої виписано вексель: якщо тратта є першокласним торговим векселем, процент визначається за обліковою ставкою емісійного банку; якщо тратта є банківським акцептом - процент визначається за ринковою обліковою ставкою, яка як правило, є нижче офіційної. Але якщо переказний вексель виписано з терміном платежу по його пред"явленні, курс такої тратти буде приблизно на рівні курсу чека, бо виплата по тратті, як і по чеку, відбудеться після переказу (пересилки) платіжного документа у країну - місце платижу, де вона оплачена за пред"явленням.

Курс іноземних банкнот звичайно наближається до курсу поштового переказу відхиляючись від нього вверх чи вниз в залежності від попиту і пропозиції йього засобу платижу. Курс банкнот при купівлі встановлюється, як правило, нижче курсу чека, а при продажі трохи вижче. На величину курсу банкнот впливають банківські видатки, пов"язанні з пересиланням і страхуванням банкнот у дорозі, у той час, як чеки при пересиланні не страхуються, а пересилаються заказною авіапоштою.