Статус резервної валюти має низку переваг:

1. Отримання відносно дешевого у значній мірі безповоротного (безстрокового) міжнародного кредиту завдяки нагромадженню іншими державами запасів резервної валюти;

2. Можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою шляхом автоматичного отримання без процентного та безтермінового міжнародного кредиту;

3. Можливість більше придбати іноземних товарів і послуг, ніж країна їх вивозить;

4. Сприяти монополіям країни-емітента у здійсненні експорту довгострокових і короткострокових капіталів;

Поряд із резервною валютою формуються так звані міжнародні резервні активи - валютні активи держав (банків, транснаціональних корпорацій), що становлять резерви міжнародних платіжних засобів

Міжнародні резервні активи включають:

• золото: різні міжнародні вимоги в іноземних валютах

• депозити, скарбничі векселі, чеки, державні та муніципальні облігації, ринкові цінні папери.

Країни-члени МВФ до міжнародних активів відносять авуари в СДР (авуари - грошові кошти банку в іноземній валюті, які знаходяться на його рахунках в закордоних банках, перш за все це кошти на кореспонденських рахунках), та резервну позицію в МВФ, а країни ЄС до резервних активів відносять свої авуари в ЕКЮ, котрі заміщають частину належних цим країнам резервних активів у золоті та доларах США.

(По мірі зміни ринкової ціни золота і курсу долара загальна сума авуарів в ЕКЮ періодично переглядається міжнародні резервні активи, що виражено в ЕКЮ носять регіональний характер).

Розподіл міжнародних резервних активів між країнами та групами країн залежить від рівня економічного розвитку країни і її ролі у світовій економіці і міжнародній торгівлі. Більш ніж 2/3 суми активів припадає на частку найбільш економічно розвинених держав, котрим належить 3/4 сукупного золотого запасу. У валютній частині МРА переважають долари США, але поступово зростає частка відносно валют - німецька марка, швейцарський франк, японська іена. Проте в МВФ у Ямайських угодах (1976р.) поставив за мету перетворити у головний резервний актив міжнародну валютну одиницю СДР, але в силу ряду обставин цього не сталося і СДР в основному використовувався як міжнародна лічильна одиниця.

3. Міжнародна (розрахункова) лічильна грошова одиниця - це умовна грошова одиниця, яка створюється міжнародними економічними організаціями для визначення і порівняння широкого кола економічних показників і для використання як офіційного еталону в різних валютних вимірюваннях. Поступово беруть на себе функції грошей зокрема функцію платіжного засобу і нагромадження вартості в формі резервної валюти. МЛГО використовують під контролем міжнародних валютних органів, що забеспечує їх більшу стійкість і більші переваги в ролі міжнародних платіжних засобів у порівнянні з національними валютами. З простих лічильних одиниць перетворюються в розрахункові засоби, стають валютою.

Найбільш широкого застосування і визнання набули такі МЛГО як СПЗ (СДР) та ЕКЮ (ЄВРО).

Першою колективною валютною одиницею, що порівняно широко застосовалася на Заході, був епуніт (Еuropean Payment Unit) - розрахункова одиниця Європейського платіжного союзу, створена в 1950р. Вона прирівнювалася до 0,8 г. золота і була тісно пов"язана з доларом США. Епуніт використовувався в межах Європейського платіжного союзу, членами якого були 17 країн Західної Європи. Наприкінці 1958р. була введена взаємна конвертованість західноєвропейських валют, і епуніт припинив своє існування.

У 1961р. стала застусовуватись інша валютна одиниця - ЄРО (європейська розрахункова одиниця - European Unit of Account). У цей час на західноєвропейському грошовому ринку вживалися заходи до пожвавлення операцій з облігаційними позиками. Однак, виражені в валютах країн Зідної Європи, ці позики не мали попиту, оскільки часто підлягали знеціненню разом з валютами (фунт стерлінгів - у 1967р., франк - 1969р. тощо). ЄРО також мала золотий вміст 0,8 г. золота і прирівнювалася до кожної із 17 валют країн - членів Європейського платіжного союзу.

Хронологічно наступними колективними валютами стали перевідний рубель (1964р.), що обслуговував розрахунки між країнами - членами Ради Економічної Взаємодопомоги, та СДР, (у вересні 1967р. в Ріо-де-Жанейро на спеціальній сесії МВФ був прийнятий план її створення).

На початку свого існування одиниця СДР прирівнювалася за вартістю до 0,888671 г. чистого золота (або 1 унція золота = 35 СДР), тобто 1 СДР була прирівняна до 1 долара США. Однак 2 девальвації долара, демонетизація золота призвели до створення у 1974р. нової системи визначення курсу СДР на базі кошика валют 16 індустріальних держав, чия частка у світовому експорті за 1968-1972рр. перевищувала 1%. Кошик валюти СДР мав такий вигляд:

У 1978р. були змінені складові кошика СДР у зв"язку із зменшенням або збільшенням частки окремих країн у світовому експорті за 1972-1976рр.

СДР є порівняно стабільною валютою, що зменшує ризики від плаваючих валютних курсів.

МВФ щоденно публікує курси валют відносно СДР.

З 1 січня 1984р. МВФ спростив принципи підрахунку вартості одиниці СДР. У кошику було залишено тільки 5 валют, що мають найбільш питому вагу у міжнародних розрахунках: долар США, марка ФРН, французький франк, фунт стерлінгів, японська іена.

Стандартний кошик валют для СДР має такий вигляд:

1981р. 1991 - 1995рр. % % Долар США 42 40 Марка ФРН 19 21 Японська ієна 13 17 Французький франк 13 11 Фунт стерлінгів 13 11

Емісія СДР має кредитний характер. Вона здійснюється за рішеням деректорату МВФ. Емітована сума СДР у 1970 - 1972рр. - 9,3 млрд. дол. одиниць СДР - розподіляється між країнами-членами фонду відповідно до квоти.

1979-1981рр. було випущено ще 12 млрд. дол. СДР. Загалом це становить приблизно 5% валютних резервів індустріальних держав. Зараз розглядається кілька шляхів розширення фукцій СДР як міжнародного ліквідного засобу. З одного боку, пропонується використовувати СДР не лише офіційними власниками,а й приватними особами, що сприятиме розвиткові приватного ринку та відповідного визначення їх вартості на цьому ринку.

Україна вступила до МВФ та МБРР у 1992р. Її квота у МВФ становить 0,69% капіталу фонду. За цей час отримані позики для врегулювання поточних платежів (стенд-бай), здійснення системних перетворень (СТФ), створення стабілізаційного фонду при запроваджені власної грошової одиниці - гривні. А далі рух розширений кредит від МВФ. По лінії МБРР була отримана інституційна позика та реабілітаційний кредит на пряме фінансування потреби б"юджету.

Однією із перших розрахункових одиниць, створених за принцепом кошика валют була складова одиниця ЮРКУ (European Composite Unit), проект якої був розроблений банком "Ротильд енд санс" у 1973р. Її передбачалося використовувати в облігаційних позиках Європейсько інвестиційного банку.

Особливе місце серед колективних валют займає Європейська валютна одиниця - European Currency Unit, ЕКЮ. Ця назва збігається з назвою французької монети ЕКО, яка була досить поширена у 13 - 17 ст.

Емісія ЕКЮ була здійснена 13 березня 1979р. На відміну від СДР запровадження в обіг Європейської грошової одиниці забезпечується реальними активами країн-учасниць ЄВС. За існуючої угоди на ці цілі використовується кожною країною Європейського Союзу 20% фактичної величени власних золотих і 20% доларових резервів. Таким чином, золоті доларові активи покривають лише половину емісії ЕКЮ. Друга половина емісії забеспечується за рахунок внесків країн-учасниць в їх національній валюті.

Паритет ЕКЮ визначається на основі сталого кошика валют країн-учасниць ЄВС. На 1 січня 1990р. частка валют у кошику ЕКЮ мала такий вигляд: %

1. Німецька марка - 30,53

2. Французький франк - 19,43

3. Англійський фунт - 12,06

4. Італійська ліра - 9,92

5. Голандський гульден - 9,54

6. Бельгійсько-Люксембурський франк - 8,14

7. Датська крона - 2,52

8. Ірландський фунт - 1,12

9. Греуська драхма - 0,77

10. Іспанська песета - 5,18

11. Португальське ескудо - 0,78

В інтеграційних угропованях країн, що розвиваються, функціонують дві групи колективних валютних одениць. До першої належать міждержавні валюти, які утворилися ще в колоніальний період. До другої - наднаціональні валюти, створені на взаємній основі внаслідок розвитку інтеграційних процесів.

Залишки валют 1 групи зберігаються в колишніх валютніх зонах фунта стерлінгів і французького франка. Наприклад, східноафриканський шилінг був заснований ще в 1919р. і дорівнював 1 англійському шилінгу, або 1/20 фунта. Нині він обслуговує зону Преференційної торгівлі країн Східної та Південої Африки. Аналогічна валюта діє в Карибському спільному ринку.

Зона франка була започаткована ще в 1853р. у Західній та Екваторіальній Африці. До 1945р. колніальні франки дорівнювали за паритетом французькому франку. У 1945р. валюта країн, що обслуговувала обидві федерації стала іменуватися франком французьких колоній в Африці, або скорочено франк КФА (Frank des colonies francies on Afrigue). На сьогодні 1 французький франк дорівнює 50 франкам КФА.

До колективних валют, створених на власній основі, слід віднести арабську валютну одиницю - АРКРЮ (Arab Currency Related Unit), що діє на ринках арабських країн з 1974р. і дорівнює приблизно 1 долару США.

Центральноамериканська клірингова палата, яка об"єднує Гватималу, Гондураз, Сальвадор, Нікарагуа і Коста-Ріку, з 1961р. використовує центральноамерикансь песо.

Країни Андського пакту (Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу, Еквадор) з 1984р. використовують андське песо, яке дорівнює 1 долару США.

Арабський валютний фонд 16 азіадських та африканських країн та арабських країн.

Арабський розрахунковий динар = 3 СДР.

Азіатський кліринговий союз - азіатська грошова одиниця = 1 СДР.

Західноафриканська клірингова палата - західноафриканська розрахункова одиниця = 1 СДР

Конвертованіть національної валюти - можливість для учасників зовнішньоекономічних відносин, легально обмінювати її на іноземну валюту та навпаки без обмежень.