Зображення в печері Ласко

У мадленську епоху статуетки в основному зникають, поширюється різьблення по кістці або каменю, різного роду рельєфи й велика кругла скульптура, але переважно у франко-кантабрійському регіоні. Сюжетами цих зображень як і раніше є об'єкти плювання – олень, кінь, дикий бик.

Наскальні зображення, рельєфи й живопис виявлені головним чином на півдні Франції й півночі Іспанії. Це гроти Дордони, печери в Піренеях. У деяких з них знайдені десятки й сотні зображень. Найвідоміші з печер – Альтаміра в Іспанії, Ласко й Тло-Де-Гом у Франції. Техніка зображення різна: комбінація гравіювання й живопису. Спочатку використовувалися контурні малюнки, іноді – з однотонним зафарбуванням усього зображення. Потім живопис розвивається в напрямку поліхромних зображень.

Лекція 4. ЄВРОПА ТА БЛИЗЬКИЙ СХІД В ЕПОХУ МЕЗОЛІТУ

План:

1. Характеристика епохи. Періодизація.

2. Мезоліт Європи. Культури південної зони.

3. Культури північної лісової зони: маглемозе. Північні рибалки.

Література:

Шовкопляс І.Г. Основи археології. – К.: Вища школа, 1972. – С.29-59.

Всемирная история: В 10-ти т. – Т.1. – М.: Гос. Изд-во полит. Литературы, 1955. – С. 17-53; 24-105.

Монгайт Л.А. Археология Западной Европы: В 2 кн. – М.: Наука, 1973. – Кн.1. Каменный век. – С. 104-204.

Марджори, Чарльз Квенелл Первобытные люди. – М.: Центрполиграф, 2005 //bibliotecar. ru /Central. Yudi/3-8 htm

Археология: Учебник / Под ред. академика РАН В.Л. Янина. – М.: Изд. Моск. ун-та, 2006. – С. 39-112.

Титов В.С.История Европы с древнейших времен до наших дней: В 8 т. – Т.1. Ч.І. Гл 1 // http // gumilevicha. culichci. net / HEU. 1101 htm.

1. Характеристика епохи. Періодизація.

Завершення ери плейстоцену і перехід до сучасного періоду поставили давніх мешканців багатьох регіонів зони розселення перед необхідністю по-новому будувати свої відносини з навколишнім середовищем. Там, де раніше випадало багато дощів, стало сухіше, а в більшості областей, ще недавно покритих льодовиком, взяв гору помірний клімат. Найвидатнішим досягненням нової культури, що одночасно мала величезне значення для подальшого розвитку людства, були перші кроки на шляху окультурення деяких зернових рослин і одомашнювання тварин, зроблені в порівняно невеликому районі Західної Азії. Однак ця революційна по суті зміна спочатку виявилася лише на досить обмеженій території; треба було чимало часу, щоб новий тип господарювання поширився по всьому Середземномор’ю й по областях Європи з помірним кліматом. Тим часом людина продовжувала вести практично той же спосіб життя, пристосувавшись до нових географічних і кліматичних умов і до нової рослинності й відчуваючи більший або менший тиск з боку найдавніших центрів господарського життя. Епоху мисливців і рибалок іноді визначають як мезолітичну, і цей термін вказує на проміжне становище, яке вони займають між мисливцями верхнього палеоліту й неолітичними хліборобами.

Епоха мезоліту (середнього кам’яного віку), або епіпалеоліту, на різних територіях Європи і Близького Сходу розпочалася не одночасно: в Середземномор'ї і в країнах Стародавнього Сходу – в ХІ–Х тисячоліттях до н.е., а в межах Східної і Центральної Європи – у другій половині IX тисячоліття до н.е. Закінчується вона в різних місцях також неодночасно. На півдні Східної Європи перехід від мезоліту до неолітичної епохи відбувся в середині VI тисячоліття до н.е., а на більш північних територіях – у V – на початку IV тисячоліття до н.е.

Це був час значних змін у природі Європи. Повністю закінчується льодовиковий період і встановлюється геологічна сучасність – голоцен. Припиняється накопичення лесу, і на його поверхні розпочинається ґрунтотворний процес і формування сучасної гідрографічної сітки, поширюються голоценові флора і фауна. Поступово змінювалася фауна. Деякі види пізньопалеолітичних тварин, котрі існували в ранньому мезоліті (північний олень, шерстистий носоріг), зникли, й наприкінці мезоліту залишилися представники тільки ,,голоценової” фауни, серед яких найбільше значення для людини мали бик, кінь, благородний олень, кабан.

Перехід від холодного клімату палеолітичної епохи до сучасного не був раптовим. Пом’якшення клімату відбувалося поступово з періодами коливання його в бік більшої сухості чи вологості. На підставі вивчення пилкових діаграм у відкладах торфовищ та інших даних палеоботанікам вдалося визначити кілька таких періодів, а саме:

1. Дріасовий, ще досить холодний; мав два потепління: аллерод і беллінг; закінчується в середині IX тисячоліття до н.е.

2. Пребореальний, холодний і сухий; (8300–7000) рр. до н.е.

3. Бореальний, трохи тепліший і сухий (7000–5000 рр. до н.е.).

4. Атлантичний, теплий і вологий (5000–3000 рр. до н.е.).

5. Суббореальний, подібний до бореального, але трохи тепліший (3000–500 рр. до н.е.).

6. Субатлантичний, подібний до атлантичного, але дещо сухіший (триває до нашого часу).

Мезолітична епоха припадає на пребореальний, бореальний і частково на атлантичний періоди. На відміну від палеоліту, культурні шари мезолітичних стоянок залягають неглибоко в ґрунті або в підґрунті, найчастіше на надзаплавних терасах.

З точки зору матеріальної культури мезоліт є перехідним періодом від палеоліту до неоліту. Це час значних досягнень людства в опануванні сил природи, удосконаленні знарядь праці і помітних змін у соціальній структурі та духовному житті.

Вимирання великих, повільних у рухах звірів призвело до кризи післяпалеолітичного полювання. Полювання на швидких полохливих тварин і птахів, особливо на відкритій місцевості, викликало до життя нові способи та нове мисливське спорядження. Були винайдені лук і стріли (можливо, однак, що вони з’явилися ще в пізньому палеоліті). Величезні водойми досить теплої води стали чудовим життєвим середовищем для численних видів птахів, риб, раків, молюсків. Другим за своїм значенням заняттям людей стала риболовля. Спочатку вона була, ймовірно, варіантом полювання (зі списом, гарпуном, луком), та вже з кінця мезоліту відомі кам’яні важки, кістяні гачки, блешні зі стулок річкових черепашок, які застосовувались під час ловлі риби вудкою. Можливо, це засвідчило виникнення нового заняття як особливого промислу й заразом відбило зростання його ролі в житті тогочасного населення. До цього заняття, очевидно, залучалися жінки й діти (бо саме вони, згідно з етнографічними даними стосовно сучасних відсталих народів, рибалили вудкою). Не виключено, що в цей самий час з’явилися й перші плетені сіті й тенета (на птахів і на рибу).

Поширення лука і стріл зробило полювання ефективним, більш безпечним, сприяло індивідуалізації цього заняття, що зумовило значне скорочення дичини, особливо на окремих замкнених територіях. Вважають, за таких обставин могла виникнути криза мисливського господарства, яка, з одного боку, вела до посилення ролі збиральництва, а з іншого – сприяла спробам приручити деяких тварин. У мезолітичну епоху відбулося приручення собаки. Її використовували, зокрема, при облавному полюванні на звірів (що замінило загінне полювання епохи палеоліту), а також під час полювання на птахів. Можливо, собаками спершу й харчувалися. Згодом за їхньою допомогою почалося приручення інших тварин.

Є чимало свідчень на користь того, що вже за пізнього мезоліту почалося приручення свині. Де були сприятливі умови, розвивалося рибальство. Знаряддя для рибальства (гарпуни, гачки) були, в основному, кістяні. Населення в мезоліті знало вже човни і рибальську сітку, володіло підлідним ловом риби. Люди часто селилися біля води і навіть на болотах, де споруджували житла на палях. У гірській місцевості за житло правили печери та місця під навісами скель, а на рівнинах люди будували примітивні штучні житла.

Розміри мезолітичних стоянок значно менші від палеолітичних. Колективи роздрібнюються, але зв’язки між окремими частинами їх не втрачаються. Вважають, що мезоліт – це час виникнення племен, хоча існує й інше твердження – що племінна організація суспільства склалася пізніше. Кількість населення порівняно з палеолітом зростає. За підрахунками вчених, у мезоліті на Землі було близько 5 млн. осіб (у палеоліті – близько 3, а в неоліті – більше 80 млн. осіб).

У мезоліті триває вдосконалення техніки обробки кременю. В цей час люди навчилися виготовляти вузькі, тонкі й гострі мікролітичні (мікро – малий) пластинки до 1 мм завтовшки, потрібні для виготовлення вкладишевих знарядь. Вкладишева техніка в мезоліті досягла значного розвитку. В цій техніці виготовляли вістря списів, гарпунів, ножі. Основу цих знарядь вирізали з кістки або дерева, а в пази вставляли крем’яні вироби, що носять назву мікролітів. Мікроліти – це маленькі кремінні відщепи, яким ґрунтовною додатковою обробкою з однієї або декількох сторін надавалася певна форма. Найбільш ранніми, досить поширеними, формами мікролітів були пластинки і вістря з затупленою спинкою, косі вістря.

Пізніше виникла серія вкладишів геометричної форми: трапеції, сегменти, трикутники, ромби тощо. Вкладиші в пазах гарпунів закріплялися смолистою речовиною. Таким чином, виходили дуже ефективні вістря – тонкі, легкі й гострі. З високих трапецій виготовляли поперечнолезові стріли. З цілих пластин робили наконечники стріл, у яких підретушовували лише черенок або черенок і вістря. Вперше такі наконечники були знайдені на стоянці Свідри Велькі (Польща), тому вони отримали назву свідерських.

З мезолітичною епохою пов'язана поява знарядь для обробки дерева – сокир і тесел. Відомо два типи сокир: так званий тип транше і сокира-різак. Перші виготовлялися з уламка кременю, що мав одну гостру грань, яка ставала лезом сокири. У цих виробів сколами підправлялись лише бічні грані, щоб вставити сокиру в кістяну муфту.

Вироби з кременю мезолітичного часу виготовлялися в техніці двобічної обробки, лезо формувалося за допомогою одного чи кількох бічних сколів. Сокири, тесла, а також кайловидні знаряддя – піки, що теж виготовлялися в

Мікро- і макролітичні знаряддя праці.

техніці двобічного оббивання, були великими знаряддями й отримали загальну назву – макроліти. Мікроліти і макроліти – основні групи кремнієвих знарядь епохи мезоліту.

У мезоліті використовуються також крем’яні скребки, різці, ножі, порівняно з палеолітом дещо зміненої, удосконаленої форми. Зокрема, з’являються круглі скребки замість довгих кінцевих. Різців помітно менше, ніж у палеоліті, вони часто виготовлені на куті зламаної пластини або на відщепах.

Печерний живопис, відомий за пізньопалеолітичної доби, в мезоліті зникає. Проте виявлено цікаві наскельні зображення мезолітичного часу. На території Іспанії досліджено зображення сцен військових сутичок, полювання лучників на оленів. Значну кількість наскельних зображень, що датуються епохою мезоліту, виявлено на Кавказі. На скелях Кобистану поблизу Баку знайдено зображення людей, сцени полювання.

Цікаві зразки образотворчого мистецтва епохи мезоліту відкрито в урочищі Лепинськи Вір на Дунаї, де досліджено цілу серію монументальних людських скульптур, висічених з каменю. До зразків мистецтва мезолітичного часу зараховують також розписані фарбами гальки (чуринги), виявлені в Азільській печері у Франції.

Експериментальні реконструкції мезолітичних вкладеневих наконечників стріл (за Д. Ю. Нужним).

У кістках деяких скелетів виявлено вістря стріл. Це типові тупоспинні вістря. При ударі об кістку стріли часто роздроблювалися. Ці знахідки свідчать про якісь військові сутички, що мали місце між окремими групами мезолітичного населення.

Мезоліт відзначений прогресом у розвитку суспільних факторів: членороздільної мови, формуванні загальних норм і правил поведінки, заборон і приписів, які закріплювалися ідеологічно й ставали частиною традицій, релігії й табу.

Накопичуються нові знання про навколишній світ, розвиваються й удосконалюються вміння, що допомагають вижити. Людям необхідно було знати особливості кормової території, звички тварин, властивості рослин і природних мінералів. З’явився перший досвід лікування травм, отриманих під час полювання, вивихів, наривів, укусів змій і т.д. Проводилися перші хірургічні операції: видалення зубів, ампутація кінцівок, трепанація черепа (кам’яними ножами?).

Розвивається мистецтво. Знайдено численні малюнки людей, тварин, рослин; скульптуру представлена насамперед жіночими фігурками (так звані палеолітичні Венери). Виникає музика й танці, що використовувалися під час свят і ритуалів. Поглиблюються язичеські релігійні уявлення. З’являються зачатки піктографії – першого рисункового письма.