4. Найдавніші культури Мезоамерики.

Особливістю культурно-географічної області – Мезоамерики є те, що вона охоплює північні райони зони високорозвинутої цивілізації нового світу і включає в себе Центральну і Південну Мексику, Гватемалу, Гондурас і окремі райони Сальвадора.

Найважливішими проблемами історії майя та інших народів, які досліджують вчені, є такі: 1) питання територіальних і хронологічних меж культури майя; 2) проблема ольмеків і майя; 3) місто-держава Теотіуакан і інші міста-держави майя.

Довший час межі Мезоамерики вчені проводили за течією річки Улус у західному Гондурасі і вели її у південному напрямку, включаючи Сальвадор, Нікарагуа і північний захід Коста-Ріки. Південніше – вже володіння культур Південної Америки. Нові дослідження печер Куйомель (північний схід Гондурасу) показало, що східний Гондурас у ранній і середній докласичний періоди (1200–600 рр. до н.е.) входив у культурний ареал Месоамерики.

Перша цивілізація Мезоамерики – культура ольмеків – локалізувалася на південному побережжі Мексиканської затоки (Табаско, Веракрус). Населення цих областей на початок І тис. до н.е. досягло високого рівня культури.

З’являються перші ,,ритуальні центри” в Ла-Венті, Сан-Лоренсо і Трес-Сапотес. Споруджували піраміди з камінних глиб і глини, зводили кам’яні монументи з міфологічними сюжетами і ритуальним змістом. Характерними є гігантські кам’яні антропоморфні голови (до 20 т.). Споруди і монументи вкривали рельєфною різьбою по базальту і нефриту. Основний мотив – фігура плаксивої дитини з рисами ягуара. Очевидно мав місце культ кам’яної сокири як символу родючості.

Ольмекська голова.

У глибоких ямах на центральних площах встановлювалися тайники з приношенням богам у вигляді тесаних блоків нефриту і серпентину, сокир-кельтів і статуеток.

Ольмекська культура відображує довгий шлях розвитку з кінця II тис. до н.е. до середини останніх століть І тис. до н.е.

Знайдені у печерах Куйомеля (північний схід Гондурасу) посудини дуже різноманітні за формою і технікою виготовлення. Вони були у вигляді птахів і тварин (броненосці, ягуари) або у вигляді овочів і фруктів. Знайдена кераміка має прямий зв’язок з містами Центральної Мексики і Гватемали (Тлатилько, Калінамуйю) і зв’язки з керамікою ольмекських міст Сан-Лоренсо, Ла-Віта, Трес-Самотес.

Наявність у цьому регіоні пам’яток ольмекської м’якої пластики пояснюють як результат переселень, торгового обміну, воєнної експансії. Ольмеки прагнули знайти нові джерела нефриту і серпентина. Але природних місцезнаходжень цих мінералів не знайдено, тому дослідники схиляються до думки про торговий обмін між Центральним плоскогір’ям і областями ольмеків. Можливо звідси вивозилися боби какао.

Під час обстеження південно-східної гірської частини Сальвадора (район периферії майя) виявлено городище Чальчуапа..

Поява тут пам’яток ольмекської культури трактується по-різному: одні вважають, що існувала сітка торгових станцій, встановлених ольмеками серед племен майя; другі – що була торгова угода між ольмеками і майя; треті вбачають в ольмекських пам’ятках сліди ,,Ольмекської імперії”, що встановила політичний контроль над цими реґіонами і підтримувала його військовою силою.

Другою станцією ольмеків була Ауачапана. Тут знайдено багато статуеток із серпентину і нефриту.

У пізню фазу докласичного періоду Чальчуапа процвітала, значно зросла кількість населення. Місто було одним з центрів виготовлення і продажу усулутанської кераміки.

Наприкінці пізньої фази докласичного періоду розвиток цього регіону був зупинений катастрофою: відбулося виверження вулкану Ілапанго. Після перерви (декілька поколінь) Чальчуапа знову оживає, але перетворюється у типове периферійне поселення. Вона підтримує відносини з Копаном і декількома іншими містами із низовини. Поліхромна кераміка Нікойї і ювелірні вироби вказують на зв’язки з племенами Центральної Америки.

У пізній період посткласичного періоду на територію, оточуючу Чальчуапу поселяються представники народу науа, що прийшли з Центрального плоскогір’я, а потім і інші народи. А потім Центральна Америка зазнала жахів іспанського завоювання.

Однією з найбільш вагомих є культура майя. Зараз прийнято ділити історію давніх майя на три великих періоди: докласичний, класичний і посткласичний

У класичний період майя, які проживали на півдні Мексики і півночі Гватемали, витворили цивілізацію, основними рисами якої були:

– точний сонячний календар;

– вміння передбачати сонячні і місячні затемнення;

– єдина ієрогліфічна система письма;

– поняття ,,О” в математиці

– монументальна кам’яна архітектура зі ступеневими пірамідами-святилищами;

–культура ранніх стел, вівтарів, оригінальних настінних розписів;

– спеціальний стиль кераміки тощо.

Всі культові споруди всередині були заповнені землею зі щебенем, а зовні облицьовані плитами тесаного каменю. Житла будували з дерева і глини.

У найбільш пишних похованнях майських аристократів археологи знаходять поліхромну розписну кераміку. Сюжети на цих глиняних вазах розповідають про подвиги героїв-близнюків у підземному царстві із епосу майя-кіче ,,Пополь-Пух” (XVI ст).

Культура майя. Територію перебування доісторичних майя можна розділити на три області: гори Гватемали й сусіднього мексиканського штату Чьяпас; покриті джунглями низини Белізу, департамент Петен у Гватемалі й суміжні рівнинні райони Чьяпаса й Табаско; заросла джунглями низина півострова Юкатан. Зона поширення прославленої кам’яної архітектури й скульптури майя обмежена двома низинними областями. Гірські райони зв’язує з південними низинами єдність керамічної традиції, але посуд Юкатана все-таки трохи відрізняється від того, що поширений у двох інших областях.

З формативної епохи (ІІ тис до н.е.) до нашого часу дійшли фрагменти кераміки, залишки будівель, що групуються навколо центральних дворів або площ. Немає даних, чи виникли вже в цей час писемність або календар майя та чи був винайдений східчастий купол для спорудження кам’яних перекриттів. Подібність між різними пам’ятками й різними областями найбільше яскраво проявляється в єдності керамічної традиції. Торговельні зв’язки на цьому етапі ще не охоплювали великих територій.

У низинах класична епоха майя ознаменована появою писемності, календаря, східчастого купола, складної архітектури й специфічних для майя рис у скульптурі й декоративному мистецтві. Ці характерні елементи в основному відсутні в гірській області розселення майя, де архітектура й мистецтво перебували під сильним впливом теотіуаканської цивілізації. Початок класичної епохи звичайно датують часом біля 300 р. н.е.

Найбільш значними пам’ятками цивілізації майя класичної епохи на південних низинах є Тікаль (департамент Петен у Гватемалі), Паленке (Чьяпас, Мексика), Пьєдрас-Неграс (Петен, Гватемала) і Копан (Гондурас). Відомі, однак, і сотні інших пам’яток. Поселення майя, очевидно, служили політичними й релігійними центрами, яким підкорялися мешканці розкиданих у джунглях землеробських селищ.

Біля 900 року н.е. центри, або міста, майя в низинних областях були покинуті. Про причини цього запустіння можна тільки догадуватися. Можливими поясненнями є посуха, неврожаї, соціальні потрясіння, посилені вторгненням мешканців Центральної Мексики. Більше всього населення перемістилося до півночі, на півострів Юкатан, населений і протягом формативної і класичної епох. До числа найбільших тутешніх поселень відносяться Ушмаль, Чичен-Іца, Ошкинток і Яшуна. Приблизно в той же час, коли південні майя перемістилися до півночі, на територію Юкатана вторглись племена тольтеків.