Речі ананьїнської культури:

(бронзовий молоток-клювець (чекан); залізний наконечник списа; бронзовий кинджал; бронзовий наконечник списа).

Населення займалося скотарством, вирубним землеробством та рибальством. Зустрічаються кам’яні зернотерки і кістяні мотики. Було розвинуте полювання на хутрових звірів за допомогою стріл з кістяними наконечниками. Великі напівземлянкові житла з дерев’яних колод мали по кілька вогнищ. Глиняний посуд круглодонний, у вигляді невисоких чаш з валиком під вінцями, орнамент з нарізок і шнуровий. Поховання – здебільшого витягнуті трупопокладення; зустрічаються й трупоспалення. В похованнях багато залізної та бронзової зброї, в тому числі бойових сокир, залізних мечів і кинджалів, бойових молотів-чеканів. Один кінець у них має вигляд клювця. Бронзові наконечники стріл переважно трилопатеві, близькі до скіфських. Багаті поховання відрізняються від бідних кількістю і складом інвентаря. Зустрічаються бронзові й срібні бляшки, кільця, шийні обручі, браслети тощо. Зустрічаються поховання з рабами. Простежуються зв'язки з скіфськими племенами степового Північного Причорномор’я.

Ананьїнська культура змінилася близькою до неї п’яноборською культурою (від могильника біля пристані П’яний Бор поблизу м. Єлабуги на Камі). Вона існувала з II ст. до н.е. до V ст. н.е Появилося багато дерев’яного посуду, який частково витіснив глиняний. Житла були наземними, рубленими з дерева. Залізо цілком витіснило бронзу. Поховання – витягнуті трупопокладення. Чоловічі поховання супроводяться залізною зброєю, а жіночі – різними прикрасами. Населення займалося мотичним землеробством, скотарством, полюванням, рибальством і збиральництвом (бортництвом).

Племена Сибіру. Ранній залізний вік Сибіру представлений рядом культур у передгір’ях Саянських та Алтайських гір. Залізо з’явилося в них пізніше, ніж у Європі, близько V ст. до н.е. Причиною цього був високий розвиток бронзоливарного виробництва і значне поширення бронзових виробів та віддаленість цих районів від ранніх залізодобувних центрів.

Найбільш відомими й краще вивченими з них є тагарська (VII–II ст. до н.е.) і таштикська (І ст. до н.е.– V ст. н.е.) культури в басейнах середньої та верхньої течії Єнісею. Назви культур походять від Тагарського острова на Єнісеї на р. Таштик поблизу м. Мінусінська Красноярського краю. Перша з них – тагарська, представлена багатьма курганами з земляними насипами, обставленими високими каменями, та залишками поселень. Населення займалось землеробством, в т. ч. із застосуванням зрошення. Скотарство частково було кочовим із застосуванням кінного транспорту. Високого розвитку досягла металургія бронзи, а з V ст. до н.е. – і заліза. Металеві вироби через обмін поширювалися в Східному і Західному Сибіру, досягаючи Східної Європи. Поховання в курганах витягнуті, часто в дерев’яних зрубах, зверху закриті кам’яними плитами. В чоловічих могилах завжди знаходиться зброя (бронзові кинджали, клювці, ножі, наконечники стріл). Образотворче мистецтво представлене наскельними зображеннями (писаницями). Саме до цієї культури належать славнозвісні писаниці на скелі Бояри поблизу Мінусінська, серед яких є зображення поселення з 4-х жител, складених з колод, та однієї юрти, стада худоби і пастуха.

За характером пам'яток – зброї, кінської збруї, прикрас, виготовлених у звіриному стилі, побутових виробів, курганних поховань тощо – тагарська культура має багато спільного з культурами племен Алтаю, Казахстану, Приуралля, Прикаспію, а також з культурою скіфів у Північному Причорномор’ї.

Таштикська культура представлена переважно ґрунтовими могилами з трупоспаленнями. В похованнях зустрічаються портретні маски з білої глини, різноманітні посудини, зброя і прикраси, залишки одягу. Зустрічаються в могилах речі, одержані через обмін з Китаю. Господарське заняття людей – скотарство і землеробство, в тому числі зрошувальне. В племен цих і сусідніх культур відбувався процес майнового розшарування та виділення родоплемінної знаті. Поховання племінних вождів дуже багаті, подібні до скіфських поховань.