3. Заселення Європи первісними людьми.

Історія Європи з появи в ній давньої людини охоплює близько 2 млн. років, з яких письмовими джерелами висвітлені лише події останніх 3 тис. років.

Давня людина з’явилася в Європі в четвертинний, або льодовиковий, період. Для цього періоду характерний розвиток материкових льодовикових покривів, що проникали далеко на південь, в області з помірним кліматом.

Плейстоцен, що звичайно ділять на нижній, середній і верхній, характеризується значними коливаннями температури. Холодні кліматичні періоди асоціюються із заледеніннями. Періоди з більш теплим кліматом, які падають на час між заледеніннями, називаються межльодовиків’ями, або інтергляціалами. Усередині більших періодів минулого й малі кліматичні коливання. Кількість заледенінь у плейстоцені Європи визначається по-різному. У межах Східної Європи нараховують шість заледенінь, у Центральній Європі – шість-сім.

До початку плейстоценових материкових зледенінь у Північній Європі існували темнохвойні ліси тайгового типу з ялин, ялиць, сосен з модриною, березою й вільхою. У середньому плейстоцені похолодання, що підсилюється, сильніше всього позначилося саме в області морського клімату Північної Європи. По сусідству із крижаними щитами широко поширилися ландшафтні зони тундри й холодного степу з мохами, осоками, різнотрав’ям, карликовими березами й вербами.

У нижньому плейстоцені в Європі жила досить теплолюбна фауна, південні тварини проникали у високі широти. У Європі жили представники африканських співтовариств, аж до Англії були поширені гіпопотами й слони із прямими бивнями. Ссавці Північної Європи були представлені лісовими співтовариствами. У зв’язку з похолоданням у фауні ссавців широко поширилися холодостійкі елементи. Пристосування до холодного клімату в ссавців виразилося в збільшенні розмірів тварин, створенні жирового покриву, розвитку волосяного покриву (мамонт, шерстистий носоріг), використанні печер для перебування (печерний ведмідь, печерний лев).

Європа не була колискою гомінідів. Імовірно, що вони прибули з Африки.

Найдавніші свідчення перебування гомінідів у Європі відносяться до першої половини нижнього плейстоцену, але їх дуже небагато, і вони не настільки яскраві й виразні, як африканські місцезнаходження того часу. Це Сан Вальє (Франція), звідки походить кам’яне знаряддя, вік якого 2,3–2,5 млн. років. Інше місцезнаходження – Ля Рош Ламбер (Франція) – датується часом 1,5 млн. років тому й містить багато розбитих (навмисно?) костей тварин разом зі шматками кварцу й кременю. Третє – Шийяк I (Франція), де знайдені галькові знаряддя разом зі середньовіллафранкськой фауною.

Більше надійним пам'ятником є печера Шандалья I (Істрія, Югославія), дата якої – 1,6 млн. років тому. У печері знайдені два примітивних кам’яних знаряддя з гальки, зуб гомініда й багато кісток ссавців, значна частина яких належала молодим особинам коня Стенона, носорога, кабанів, бовинів і була обпалена. Знайдено й деревне вугілля. Очевидно, у печері жили гомініди, знайомі з вогнем, а кістки тварин були залишками їхнього мисливського промислу.

Археологічних свідчень перебування гомінідів у Європі в другій половині нижнього плейстоцену (1,5 млн.–700 тис. років тому) також небагато. До них належить Сінзель (Франція) (1 млн. років тому), грот Ле Валлоні (Франція). Гомініди жили в ньому близько 700 тис. років тому. До цього ж або більше раннього часу відносяться матеріали із Пржезлетіце (Чехія). За допомогою палеомагнітного аналізу вони датовані часом 890 – 750 тис. років тому. Тут у відкладеннях давнього озера знайдені залишки табірних стоянок давньої людини, що містять знаряддя праці, камені, вугілля й обгорілі кістки тварин із давніх вогнищ. У фауністичних залишках представлені мамонт, кінь, осел, бізон, олень. Серед знарядь праці знайдені чоппери та інші кам’яні знаряддя, ножі з розколотих костей.

До першої половини середнього плейстоцену можуть бути віднесені знахідки розбитих костей тварин і сліди вогню в печері Сент Естев-Жансон (Франція), але кам’яних знарядь там немає. У Ле Ром’є (Франція) разом з кістками давніх тварин зайдені кам’яні вироби. До середнього плейстоцену відноситься Вертешселлеш (Угорщина). Мінімальний вік пам’ятки 370 тис. років. Це – велике стійбище давньої людини (архантропа), що розташовувалося біля теплих джерел. Галькова індустрія тут відзначається наявністю мікролітів.

Існують три ймовірних шляхи їх проникнення у Європу.

Перший найкоротший шлях по суші – через Босфор і Дарданелли, другий – через Туніську затоку, третій – через Гібралтар.

Імовірність першого із зазначених шляхів доводиться знахідкою черепа в Петралоне (Греція). Череп належить архантропові, що еволюціонував, і має певні риси подібності з африканськими черепами. Другий шлях підтверджують знахідки в Сицилії й південній Італії, третій – у Кадіксі.