3. Північно-Східна Європа, Закавказзя і Середня Азія в епоху міді-бронзи

Ранні землеробські культури розписної кераміки мідного віку, в тій чи іншій мірі близькі до трипільської відомі в Середній Азії та на Кавказі. Найвизначнішими пам’ятками ранньої землеробської культури розписної кераміки в Середній Азії є багатошарові пам’ятки типу поселень Анау і Намазга-Тепе в Туркменистані. Від довготривалості таких поселень з решток зруйнованих стін з сирцевої цегли і глинобитних долівок жител та інших залишків на раніше рівних місцях утворилися горби культурного шару заввишки понад 30 метрів. В нижніх шарах пам’яток цього типу зустрічаються мідні вироби і прикраси, кам’яні зернотерки. Посудини з світлою та червоною поверхнями прикрашені темно-коричневими узорами геометричного характеру (здебільшого трикутними). Буває й двоколірний розпис.

Посуд з поселення Анау.

Датуються ці пам’ятки в цілому IV–ІІІ тис. до н.е.

Поселення ранньоземлеробської культури широко розповсюджені й на Кавказі. Одне з них добре досліджене в селищі Шенгавіт – передмісті столиці Вірменії Єревана. Воно датується ІІІ тис. до н.е. Поселення було оточене кам’яною стіною і ровом. Житла круглі і прямокутні в плані, глинобитні із сирцевої цегли на кам’яному фундаменті. Підлоги круглих жител, діаметром 4,5-6,5 м, вистелені річковою галькою і обмазані глиною. Знайдені крем’яні зернотерки і розтиральники, зерна пшениці, ячменю і проса. Зерно зберігалося в ямах і великих посудинах. Знайдено багато кремінних вкладишів для серпів, шліфовані молотки, сокири і булави з базальту, кістяні наконечники стріл, проколки і пряслиця, мідні голки, шила, прикраси. Багато кісток свійських тварин. Глиняний посуд чорного та червоного кольору має лощену поверхню і заглиблений геометричний орнамент (спіралі тощо). Знайдені на поселенні ливарний тигель, глиняна ллячка та кам’яна форма для виготовлення сокири вказують на місцеву металургію міді. Подібні поселення відомі і в ряді інших районів межиріччя Кури і Араксу на території Вірменії, Азербайджану (Кюль-Тепе) і Грузії (Бешташені), а також в Дагестані, Чечено-Інгушетії, Північній Осетії та Східній Туреччині. Всі вони належать до культури так званого куро-аракського енеоліту.

Пам’ятки переважно скотарських племен мідного віку відомі в ряді південних районів Північно-Східної Європи і Азії.

На Північному Кавказі досить відома майкопська культура другої половини III тис. до н.е. в передгір’ях Кавказу – від Прикубання до Чечено-Інгушетії. Представлена вона укріпленими поселеннями з залишками кам’яних стін і будівель (типу поселення Мешоко поблизу Майкопа) та великими курганами типу Майкопського і Новосвободних в басейні р. Кубані.

Провідною галуззю економіки населення майкопської культури було скотарство. У Прикубанні й інших західних районах Кавказу в III тис. переважну роль відігравало свинарство. Припускають, що поступово розвинулася відгінна форма скотарства. Кістки коня на майкопських пам’ятниках знайдені в незначній кількості. Більших успіхів досягало домашнє виробництво кераміки, при якому використовувалося повільне гончарне коло. Численні металеві вироби свідчать про розвиток металургії й металообробки міді й бронзи.

Серед знарядь праці поряд з кам’яними просвердленими сокирами, вкладишами для ножів і серпів, наконечниками стріл були мідні сокири, мотики, долота, ножі, кинджали, наконечники списів, близькі до месопотамських і крітських. На зв’язки зі Сходом вказують і знахідки золотих і срібних посудин та багатьох прикрас у вигляді фігурок тварин, бляшок, діадем тощо. Глиняний посуд виготовлений на примітивному гончарному крузі, переважно червоний, лощений.

Соціальна структура суспільства майкопської культури була досить високорозвиненою й складною. Основним джерелом для її реконструкції є поховальні пам’ятки. Ієрархічний характер соціальної структури відбивається в ієрархічності поховальних споруд, які можна розподілити за певною шкалою цінностей залежно від кількості вкладених трудових затрат, багатства й достатку покладених з небіжчиком поховальних дарунків. Різко виділяються поховання глав союзів племен, такі, як Майкопський і Нальчицький кургани. Висота їх більше 10 м, діаметр Нальчицького – більше 100 м. Достаток у поховальному інвентарі явно імпортних предметів із золота й срібла, різноманітного намиста або напівкоштовних каменів, золотих і срібних посудин, прикрашених карбуванням, – все це говорить про дуже високе становище похованих у суспільстві, про зосередження в їхніх руках і влади, і багатства. До іншого соціального щабля відносяться вожді, імовірно, окремих племен. Їхні поховання більш численні, але не настільки пишні й багаті.

Особливо цікаві поховальні пам’ятки, а серед них курган, розкопаний в м. Майкопі – центрі Адигейської автономної області, який дав назву і всій культурі.

В його могильній ямі під 11-метровим насипом була поховальна споруда з трьох камер, у кожній з яких виявлено скорчені кістяки, посипані червоною фарбою. Основне поховання в найбільшій камері супроводилось багатьма золотими та срібними прикрасами. Над похованням був влаштований балдахін на шести срібних трубках. На чотирьох з них були фігурки биків – дві золоті і дві срібні.

Срібна посудина з Майкопського кургана.

Вздовж стінки камери стояли золоті і срібні посудини. На одній із срібних посудин вирізьблений гірський пейзаж, що зображує Кавказький хребет, як його видно з Майкопа. Це вказує на місцеве виготовлення частини такого посуду. Вироби із золота та срібла свідчать про культурні зв'язки з Стародавнім Сходом. Курган датують кінцем III тис. до н.е.

Добре досліджені кургани з могильника станиці Новосвободної Адигейської автономної області, що також відноситься до кінця III тис. до н.е. Вони містять під насипами великі столовидні кам’яні споруди-дольмени, в яких влаштовані скорчені поховання, засипані червоною фарбою.

В матеріальній культурі племен майкопської культури простежуються зв’язки з племенами Закавказзя та степових районів Східної Європи, зокрема Північного Причорномор’я.

Друга половина епохи міді-бронзи називається бронзовим віком. У цілому він охоплює час від початку II (подекуди з кінця III) до початку І тис. до н. е.

Широке застосування бронзи припадає вже на II тис. до н. е., коли її почали виготовляти в багатьох районах. Її виготовляли від Закарпаття до Східного Сибіру. Золото і срібло в цей час використовували переважно для виготовлення прикрас.

У ряді реґіонів, зокрема, передгір’ях Саянських і Алтайських гір, у Сибіру та Казахстані, а також Донбасі, існували шахти для видобування руд, потрібних для одержання бронзи. Зараз відомі залишки таких шахт.

Культури Північно-Східної Європи. Різні культури бронзового віку існували в центральних лісових районах Північно-Східної Європи. Частина з них, як вважають дослідники, належала скотарським племенам, що проникли туди з більш південних лісостепових і навіть степових районів. Такою, зокрема, є фатьянівська культура в межиріччі Волги й Оки. З її пам'яток відомі до цього час переважно могильники. Від одного з них – могильника біля с. Фатьяново поблизу м. Ярославля – названа і сама культура. Могильники безкурганні, кістяки в них скорчені. Зустрічаються парні поховання чоловіків і жінок. У похованнях багато глиняного посуду, кам’яних, мідних та бронзових виробів, особливо зброї. Кістки тварин належать великій рогатій худобі, свиням, вівцям та коням. Головним заняттям фатьянівців було скотарство. Посуд круглодонний, тонкостінний, часто лощений, з широкими округлими боками. Орнамент заглиблений, у вигляді дрібних лінійних нарізок, що утворюють узори у вигляді смуг, заштрихованих фестонів і ромбів. Інколи зустрічаються відбитки шнура на верхній частині посудин. Кам’яні вироби представлені шліфованими й просвердленими сокирами та кремінними наконечниками списів і стріл, а мідні і бронзові – сокирами і наконечниками списів та прикрасами. Фатьянівські могильники датуються першою половиною й серединою II тис. до н.е.

Бронзова і кам'яні сокири та посудина фатьянівської культури.

Фатьянівські поселення майже невідомі. Більшість дослідників вважає фатьянівську культуру наступним етапом розвитку групи племен середньо-дніпровської культури, що переселилися на Верхню Волгу з Дніпра, витіснивши звідти неолітичні племена мисливців і рибалок.

Фатьянівців в Поволжі змінюють племена абашівської культури.

Названа культура так від курганів в с. Абашево поблизу м. Чебоксар – столиці Чуваської АР. Це найдавніші кургани лісових районів Східної Європи. Вони поширені в районі Волги, Ками, Оки та їх приток. Відомі поселення на р. Білій. Скорчені поховання супроводяться плоскодонним глиняним посудом з орнаментом у вигляді лінійних нарізок. Є кам’яні і бронзові сокири, серпи, долота, наконечники списів, кинджали та прикраси у вигляді бляшок, які нашивали на одяг.

Скотарство доповнювалося землеробством. Пам’ятки абашівської культури датуються кінцем II і початком І тис. до н. е.

Сибір. Значного розвитку в бронзовому віці досягли племена Південного Сибіру та сусідніх з ним районів Приуралля і Казахстану. Бронзовий вік Сибіру представлений рядом досить виразних і добре вивчених археологічних культур. Найбільш ранньою з них, яка частково належить ще до мідного віку, є афанасівська культура (від могильника на Афанасівській горі біля с. Батені в Хакасії), поширена у верхів’ях Єнісею та на Алтаї.