2. Зародження неоліту

У географічному середовищі ще відбувалися зміни, викликані різноманітними тектонічними процесами, коливався рівень і берегові лінії морів і озер.

Розселення людських колективів проходило ще більш інтенсивно. Люди попадали в різноманітні природні умови, пристосовувалися до них, і це в свою чергу привело до існування різноманітних неолітичних культур.

Перехід людства на неолітичний ступінь розвитку на різних територіях не був одночасним. Різним був і характер неолітичних культур. Найраніші культури цього часу, для яких уже були властиві всі ознаки епохи (землеробство, скотарство, кераміка), склалися у країнах Стародавнього Сходу і в Середземномор’ї.

У Південно-Західній Азії, приблизно 10 тис. років тому, появилася соціальна організація, що базувалася на ефективному сільському господарстві. Відомо, що ця горбкувата зона була здавна населена збирачами епохи плейстоцену. Послідовний ряд її мешканців у давньому кам’яному віці відображений в археологічних матеріалах з печер Сирійсько-Палестинської області й Іракського Курдистану й завершується різними кремінними індустріями, що освоїли виробництво знарядь із пластин і мікролітів. З них до числа найбільш повно досліджених культур пізнього палеоліту належать кебарська в Північній Палестині й зарзійська в Курдистані.

Встановлено, що люди, які виготовляли знаряддя зарзійського типу, селилися як на відкритих стоянках, так і в печерах.

У Північній Палестині й Сирії кебарську культуру змінює натуфійська культура, свідчення якої можна знайти як у печерних, так і у відкритих пам’ятках. Датується вона 8000 (іноді 10000)–7000 роками до н.е.

Була поширена головним чином на території Ізраїлю, Палестини, Лівану, а також частково на території сучасної Сирії й Південної Туреччини.

Виділена англійським археологом Дороті Геррод за знахідками у печері Шукбана на березі Ваді-Ен-Натуф за 27 км на північний захід від Єрусалима в 1928–1932 роках..

,,Натуфійці” жили в печерах, іноді в поселеннях просто неба, у напівземлянках зі стінами, облицьованими сумішшю глини з піском, або дрібними каменями. Для натуфійської культури характерні крем’яні мікролітичні знаряддя геометричних обрисів, крем’яні вкладиші для серпів і жнивних ножів, ступки й пести для розтирання зерен, кістяні гарпуни й рибальські гачки.

Займалися полюванням, рибальством, збором дикоростучих злаків (за допомогою спеціальних жнивних ножів). Високорозвинене збирання створювало передумови для виникнення тут на наступних етапах (докерамічний неоліт) ранньоземлеобробної культури. Багато дослідників допускають можливість виникнення найдавнішого у світі примітивного землеробства вже на стадії натуфійської культури. Сьогодні прийнято вважати, що карімшахирсько-натуфійський комплекс можна співвіднести з початковим етапом процесів доместикації й окультурення тварин і рослин. Виявлені на пам’ятках цих культур кістки, за визначенням зоологів, належать домашнім собакам; і хоча залишки культурних рослин поки не виявлені, досить характерні знахідки кремінних вкладишів для серпів і кам’яних розтиральників, що явно служили для розтирання зерен.

Становлення й поширення осілого способу життя, заснованого на вирощуванні рослин, а потім і розведенні тварин, виявляється в поселеннях Палестини, Сирії й південного сходу Туреччини IX–VIII тис. рр. до н.е. Трохи пізніше він фіксується на півночі Іраку й у горах Загроса. Поступово від округлих у плані жител переходять до прямокутних, причому в підвалах іноді споруджуються невеликі приміщення, можливо сховища; житлові приміщення розташовувалися над ними. На ряді поселень (Єрихон, Не Валі-Чорі) знайдені будівлі обрядового призначення. Характерна ознака культур раннього неоліту – наявність черепів померлих, риси осіб яких ,,реконструювали” за допомогою спеціальної маси, а також виготовлення кам’яних і глиняних фігур, імовірно, предків. VI тис. до н.е. – час повсюдного поширення в Передній і почасти Центральній Азії керамічного посуду. Уже в неоліті роблять перші експерименти по обробці самородної міді й навіть її металургії.

Яскрава пам’ятка неоліту Західної Азії – поселення Чатал-Гуюк у Туреччині, де були розкопані будівлі з численними й різноманітними багатобарвними стінописами й рельєфними зображеннями тваринних і міфологічних заступників у вигляді жіночих істот, поховання з надзвичайно для цього часу багатим інвентарем, різноманітні вироби, що свідчать про віддалені обмінні зв'язки.

Поселення Чатал-Гуюк – одне з найбільших неолітичних поселень на Близькому Сході. Товщина культурних нашарувань тут перевищує 20 м. Поселення було обнесене глиняною стіною, що місцями збереглася. Житла мали плоску покрівлю, складалися з кількох малих кімнат, що вели до однієї спільної, більшої за розмірами. У житлах під долівкою виявлено поховання. Померлих клали на бік у скорченому стані, посипали їх здебільшого зеленою фарбою, рідше червоною. В Чатал-Гуюку відкрито і досліджено унікальні зразки первісних святилищ з культовими статуетками та настінним розписом із зображеннями крилатих драконів і фігурок безголових мерців. Тут же, крім інших знахідок, зібрано велику кількість зразків первісної пластики – статуетки людей, фігурки тварин тощо.

Однією з найбільш ранніх відомих науці неолітичних культур на Іракському плоскогір’ї є культура Джармо, що датується VII–VІ тисячоліттями до н.е. Поселення Джармо являє собою житловий пагорб (тель) площею понад 10 га. Тут досліджено вісім культурних шарів загальною товщиною до 5 м. Виявлено рештки невеликих глинобитних жител площею 12 м2 кожне з вогнищами-печами для випікання хліба. На наявність дверей у житлах вказують камені з виямками – підп’ятники. Мешканці Джармо розводили овець і кіз, вирощували два сорти пшениці і ячмінь. Кераміка Джармо товстостінна, округлодонна, майже без орнаменту; до глини, з якої її виготовляли, додавали полову.

Цікаві ранньонеолітичні пам’ятки і культури, відкриті в Палестині (Ієрихон), Малій Азії (Мерсін, Чатал-Гуюк, Хаджілар та ін). Поселення Ієрихон було вже укріплене кам’яною стіною з баштами. Тут виявлено докерамічні й керамічні шари. В докерамічний час у користуванні був кам’яний посуд. Кераміка з’явилась на початку VI тисячоліття до н.е. Основним заняттям мешканців поселення було землеробство.

Ранні землеробські культури, споріднені з культурами Месопотамії та Ірану, виявлено і в Середній Азії, зокрема в Туркменії. На великій площі розкопано тепе (житловий горб) Джейтун. Як і в Джармо, тут виявлено залишки глинобитних жител, велику кількість кам’яних і кістяних знарядь, у тому числі серпи з крем’яними вкладишами, а також дрібну глиняну пластику. Кераміка Джейтуна плоскодонна, прикрашена простим розписним орнаментом, виготовлялася з домішками полови. Основним заняттям мешканців поселення були вівчарство та розведення кіз. Знали вони й землеробство. Датується поселення і джейтунська культура VI тисячоліттям до н.е.

В Європі неолітичні культури з’явилися в VI–V тисячоліттях до н.е. Внаслідок нерівномірності історичного розвитку на деяких північних територіях Європи й Азії неолітичні культури почали виникати лише в IV тисячолітті до н.е. На Балканах до числа ранніх неолітичних культур належить культура Кріш-Старчево. У Подунав’ї і Центральній Європі та Прикарпатті давно відома культура з лінійно-стрічковою керамікою. Також давно відкрито культуру Ертебелле (Ютландія) та багато інших.