4. Козацько-селянські повстання. Історичне значення.

У результаті поразки повстанців польський уряд приймає в 1638 році документ під назвою “Ординація Війська Запорізького, реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої” (“Ординація” 1638), яким обмежуються права реєстрових козаків.

Згідно з цим документом:

• скасувалося козацьке самоврядування;

• число реєстрових козаків обмежувалося 6 тисячами (замість 8 тис. після повстання під керівництвом Т. Федоровича, який примусив збільшити реєстр з 3 тис. до 8 тис. );

• козакам заборонялося селитися в містах, крім прикордонних (Черкаси, Чигирин, Корсунь);

• замість обраного гетьмана уряд направляв свого комісара;

• нереєстрові козаки (козаки-випищики) переходили до стану посполитих.

Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань, що проко­тилися українськими землями наприкінці XVI — на початку XVII ст. закінчилися поразками. Основними причинами нев­дач були: - стихійність;

• неорганізованість;

• недосконале озброєння повстанців;

• локальний характер дій;

• малочисельність лав повсталих;

• тертя між козацькою старшиною та рядовим козац­твом;

• неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацт­ва;

• нечіткість програмних установок, гнучка політика польсь­кого уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо.

Однак, незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відігра­ли значну роль в історії українського народу, оскільки:

• суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення;

• зменшували тиск феодального гніту;

• підвищували престиж та авторитет ко­зацтва;

• сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прик­ладом для майбутніх поколінь борців за визволення народу;

• прис­корювали формування національної самосвідомості.

Тема 3 визвольна боротьба українського народу

План

1. Основні причини визвольної боротьби українського народу. Б. Хмельницький.

2. Основні етапи визвольної боротьби.

3. Формування української державності. Держава Військо Запорозьке.

4. Переяславська рада. Березневі статті.

1. Основні причини визвольної боротьби українського народу. Б. Хмельницький.

У середині XVII ст. в українських землях народний гнів вибух­нув з такою силою, що кардинально змінив не тільки хід націо­нальної історії, а й суттєво вплинув на геополітичний розвиток всієї Європи.

Які ж причини робили необхідним початок національно-виз­вольної боротьби у 1648 р.?

1. У цей час надзвичайно ускладнилася соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Після закінчення виснажливої для Західної Європи 30-літньої війни саме Польща стає одним з головних експорте­рів хліба. Польські феодали, намагаючись максимально збільшити свої прибутки, йшли шляхом посилен­ня експлуатації селян. Помітно зростає панщина, особ­ливо у районах, сполучених із зовнішнім ринком. Наприклад, у Східній Галичині та на Волині вона становила 5—6 днів на тиждень. Водночас невпинно зростали натуральні та грошові податки.

2. Потерпали українські селяни і від здачі феодалами своїх ма­єтків у оренду. Лише 1616 р. більша частина українських зе­мель, що належали Польщі, орендувалася єврейськими підпри­ємцями, які, маючи на меті у короткий строк повернути з при­бутком вкладені гроші, нещадно експлуатували селян і висна­жували землі.

3. У складній ситуації опинилося і міщанство, особливо у тих містах, які перебували у приватній власності феодалів.

4. Не задоволене своїм становищем було реєстрове козацтво, права якого обмежувала “Ординація 1638 р.”

5. Посилювався наступ католицької та уніатської церкви на православну.

Крім того, відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти, церковний розкол, наростаюче закріпачення селянства не тільки помітно гальмували у середині XVII ст. суспільний розвиток українського народу, а й робили цілком реальною загрозу втрати його національної самобутності, асиміляції та зникнення з історичної сцени.

Усі ці причини призвели до визвольної війни, яку очолив чигиринський сотник Богдан Хмельницький.

Безпосереднім приводом до повстан­ня стала особиста кривда, завдана Богдану дрібним польським шляхтичем Д. Чаплинським, який зі своїми слугами зруйнував та пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів. Не знайшовши справедливості в офіційних властей, чигиринський сотник дедалі більше схиляється до думки про повстання. Незабаром він тікає на Січ, де під його керівництвом козаки у січні 1648 р. вигнали урядо­вий гарнізон і обрали Хмельницького гетьманом. З цього мо­менту Запорозька Січ стала центром збирання повстанських сил, базою для розгортання визвольного руху. Намагаючись "якнайшвидше придушити козацьке свавілля" Польща кинула проти повстанців численні війська. Козаки не тільки витримали удар, а й протягом корот­кого часу 1648 р. тричі отримали блискучі перемоги: у битвах під Жовтими Водами (травень), під Корсунем (травень), під Пилявцями (вересень).