С танова структура суспільства

Отже, в період XIV—XVI ст. відбулися масш­табні зміни не тільки у техніці та технології господарювання, а й у сфері форм земельної власності та організації праці. Концент­рація земель у руках феодалів, обезземелення селянства, поси­лення його феодальної залежності стали базою для формування фільваркової системи сільського господарства. Змінюється соціальна сфера, а саме: формуються шляхетський та міщанський ста­ни; православне духовенство починає втрачати позиції і активно витісняється католицьким; різні категорії селян перетворюються на одну верству — кріпаків; виникає нова соціальна група — козацтво.

3. Формування козацтва: генезис, характерні риси та особливості.

Проблема появи та формування козацької верстви й досі є дискусійною. Перші спроби її розв'язання були зроблені ще на початку XVII ст., коли польські історики намагалися вивести козацький родовід із самоназви, тобто зі слова "козак". Зокре­ма, польсько-литовський хроніст. М. Стрийковський вважав, що козаки походять від стародавнього ватажка "Козака", який вда­ло боровся з татарами. З часом вирішення цієї проблеми стало більш науковим. Поступово викристалізувалася низка версій. що пояснюють походження козацтва:

1. "Хозарська" — ототожнює козаків з давніми народами степу "козарами", або хозарами.

2. "Черкаська" — вважає виникнення козацтва одним з нас­лідків процесу міграції у Подніпров'я черкесів (черкасів), які до того проживали у Тмутаракані.

3."Татарська" — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з міс­цевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво.

4. "Автохтонна" — доводить, що козацтво як спільнота є пря­мим спадкоємцем, логічним продовженням вічових громад Ки­ївської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансфор­мувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові фор­мування, підпорядковані великому литовському князю.

5. "Болохівська" — пов'язує козаччину з існуванням в дав­ньоруських автономних громадах так званих болохівців, які піс­ля встановлення монгольського іга добровільно прийняли про­текторат Орди і вийшли з-під влади-місцевих князів.

6. "Бродницька" — витлумачує генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — "бродниками", які жили у пониззі Дунаю.

7. "Уходницька" — пов'язує виникнення козацтва з утворен­ням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних лю­дей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіл­лю, дикими кіньми та іншою здобиччю.

8. "Захисна" — пояснює появу козацтва на південних рубе­жах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарсь­кій загрозі.

9. "Соціальна" — факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію у нових місцях проживання.

На нашу думку, жодна з цих теорій не може самостійно пояснити всю складність виникнення та формування козацтва, оскільки кожна з них базується на якомусь одному чиннику із економічної, етнічної, воєнної чи соціальної сфер. Водночас біль­шість з них містить раціональні зерна, синтез яких дає можли­вість наблизитися до правильної відповіді.

Поява того чи іншого історичного явища зумовлена, як правило, сумарною дією чинників двох категорій (межа між якими досить умовна), тих, що роблять виникнення цього яви­ща можливим, та тих, які зумовлюють його необхідність.

Чинники, що робили появу козацтва необхідним:

- зростанням великого феодального землеволодіння, що роз­почалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєн­ня та колонізації нових земель.

- посиленням феодальної експлуатації, прогресуючим зак­ріпаченням, наростанням релігійного та національного гніту. '

- зростанням зовнішньої загрози, нагальною потребою за­хисту від нападів турків і татар.

Перші згадки про козацтво датуються XIII ст., проте як но­ва соціальна верства суспільної ієрархії воно формується вод­ночас зі шляхтою протягом XV— XVI ст. Фактично майже до кінця XVI ст. термін "козацтво" фіксував не соціальний статус, а спосіб життя, рід занять. У 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення найманого козацького форму­вання. 300 козаків були прийняті на державну службу, записані у реєстр (список) і отримали правовий статус регулярного вій­ська. І хоча ця дія мала на меті розкол козацтва, намагання використати частину його сил в інтересах польської держави, все ж вона поклала початок двом важливим суспільним проце­сам: а) утворенню реєстрових збройних формувань; б) легітимізації козацького стану — юридичному визнанню прав, приві­леїв та обов'язків козацтва як соціальної-верстви.

Основними завдання­ми реєстровців були охорона кордонів та контроль за нереєстро­вими козаками.

Отже, протягом XV—XVI ст. у суспільстві формується нова соціальна верства — козацтво, яка виникла як опозиція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небезпідставно претендувала на роль політичного лідера і владу.

Ґрунтом для формування козацтва стали існування великого масиву вільних земель, накопичений у попередній період досвід їхнього освоєння, природне прагнення людей до самозбереження, самоствердження і самореалізації. Каталізаторами цього процесу були широкомасштабна колонізація нових земель, що розгорну­лася у XV ст.; посилення соціально-економічних протиріч та релі­гійного і національного гніту; зростання зовнішньої загрози з бо­ку турків та татар.

У XVI ст. чисельність козацтва постійно росте. Життя, в прикордонних з татарами районах, вимагало від кожного козака мати зброю й бути готовим застосувати її в необхідний момент. Усе це загартовувало козацтво, примушувало триматися разом, прискорювало майнову нерівність серед козаків, тому що новоприбулі змушені були найматися до заможних козаків, із яких формувалася козацька старшина.

У результаті до середини XVI ст. козаки на чолі з старостою Каневським і Черкаським, Д. Вишневецьким (Байда) об’єднуються і створюють на Дніпрі, за порогами, на острові Хортиця козацький центр “Запорізька Січ”.

Характерні риси Запорізької Січі:

• відсутність кріпацтва;

• формальна рівність між усіма козаками (право на користування землею, брати участь в радах, обирати старшину та ін.);

• це була одночасно військова організація (кожний козак був зобов’язаний за свій рахунок нести військову службу);

• як політична організація Запорізька Січ була козацькою республікою на чолі з виборною радою, якою керував кошовий отаман;

• в адміністративно-територіальному відношенні Запорізька Січ ділилася на паланки (округи) на чолі з полковниками;

• у військовому відношенні військо складалося із куренів, на чолі з курінними отаманами;

• всі керівні посади були виборними на загальних козацьких зборах.

Отже, ми маємо своєрідну оригінальну форму державності, суть якої фахівці вбачають у самоврядній структурі народної самооборони і господарській формі самовиживання за вакууму державної влади та постійної воєнної небезпеки. М. Костома­ров назвав Січ "християнською козацькою республікою".

У відповідь на посилення соціального, національного, економічного та релігійного гніту наприкінці XVI початку XVII ст. на українських землях, що входили до складу Речі Посполитої прокотилося дві хвилі активного протесту народних мас про­ти існуючих порядків. Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.

Основними причинами першої хвилі народного гніву були:

• посилення кріпосницького та національного гніту;

• експансія шляхти на від­носно вільні українські землі;

• зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств;

• намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво.