2. Особливості економічного і політичного стану українських земель у складі Польщі. Формування станової структури суспільства.

Боярська змова, через яку загинув у квітні 1340 р. галицько-волинський князь Юрій II Болеслав, стала своєрідним сигналом до нового вторгнення Польщі в українські землі. Уклавши мир з хрестоносцями, домігшись нейтралітету Золотої Орди, Казимир III розпочав 1349 р. широкомасштабну експансію в українські землі. Ідеологічним підґрунтям вторгнення стало поширення католицизму на Схід, саме тому король проголосив себе “щитом християнс­тва”.

У 1366 р. польська держава підпорядкувала собі Галичи­ну і частину Волині. Внаслідок експансії до коронних польських земель було приєднано майже 52 тис. км2 із населенням 200 тис. осіб, що збільшило територію Польщі майже в 1,5 рази.

Польське проникнення в українські землі кардинально від­різнялося від литовського. Польський уряд з самого початку утвер­дження в цьому регіоні намагався:

• зробити українські землі своєю провінці­єю;

• нав'язати польське право та адміністративну систему;

• витіс­нити православ'я шляхом утвердження католицизму.

Отже, польське проникнення в українські землі наприкінці XIV — в середині XVI ст. суттєво відрізнялося від литовського, оскільки в основу свого курсу поляки одразу поклали тотальне окатоличення, полонізацію і колонізацію краю, чим запрограмува­ли різке загострення релігійних, соціальних та етнічних відносин. Укладення Люблінської унії відкрило новий етап у житті українських земель, етап згортання політичного життя, еконо­мічних утисків, прогресуючої втрати національних традицій та культури.

За польсько-литовської доби відбулися помітні якісні зру­шення, з'явилися нові явища в економічній сфері.

Еволюція феодальних відносин зумовила у XIV—XVI ст. зрос­тання великого феодального землеволодіння не тільки князів­ського, а й боярського. Основ­ними джерелами форсованого зростання великого фео­дального землеволодіння були великокнязівські дарування, захоплення феодалами общинних земель, купівля маєтків у інших власників, освоєння нових земель.

Кількісне зростання феодального землеволодіння супро­воджувалося якісними змінами у формах організації праці. Намагаючись адекватно реагувати на потреби внут­рішнього і зовнішнього ринку, феодали перетворили свої зе­мельні володіння на фільварки — багатогалузеві господарчі ком­плекси, що базувалися на постійній щотижневій панщині за­лежних селян, були орієнтовані на товарно-грошові відноси­ни, хоча і зберігали значні риси натурального господарства.

За польсько-литовської доби поглибився суспільний поділ праці, активізувалася урбанізація. У XIV—XV ст. міста України в основному ще зберігали феодально-аграрний характер, але водночас зароджувалися нові явища та процеси:

1. поглиблювалася спеціалізація ремісництва;

2. набули поширення ярмарки, що було першою ознакою становлення внутрішнього ринку ;

3. виникли фахові ремісничі об'єднання — цехи;

4. виникають пер­ші зародки мануфактурного виробництва;

5. у містах запровад­жено Магдебурзьке право.

На українських землях формується станова система організації суспільства (яка базувалася на юридично визнаних правах, привілеях та обов’язках). Поділ на стани, що існував паралельно етнічному та релігійному, став важ­ливим чинником у процесі самовизначення, тобто усвідомлення свого місця у суспільній структурі.