4. Західноукраїнські землі у 20-30-х рр.

Після І світової війни, розпаду могутніх імперій Українські землі (Західні Україна, Північна Буковина, Закарпаття, і Бессарабія) перебували у складі Польщі, Румуні та Чехословаччини. З 1919 року під польською окупацією опинились 125,7 тис. кв. км земель Східної Галичини та Західної Волині що складало третину усієї площі тодішньої Польської держави, і де проживало 8,9 млн. чоловіків, в тому числі 5,6 українців.

Румунія – на території Румунії було зосереджено ≈790 тис. українців (4,7% усього населення): Північна Буковина, Бессарабія.

Угорщина – Закарпаття =5% усієї площі чехословацької республіки де проживало 9% населення.

Становище українських земель в складі Польщі.

У Польщі за неофіційними даними проживало приблизно 6 млн. чоловік. Тут поступово проводиться політика полонізації українського населення. Так у 1924 році приймається закон про заборону користуватися українською мовою в урядових установах. Крім того в цьому ж році більшість українських шкіл були реорганізовані у двомовні з перевагою польської мови.

Велике незадоволення викликала в українського селянства програма колонізації за якою новоприбулі осадники (переважно поляки) отримували великі наділи найкращих земель та щедрі фінансові субсидії ( тільки до 1938 року в села Східної Галичини та Волині переселилося 200 тис. поляків).

Влітку 1930 року Галичиною прокотилася хвиля виступів – близько 200 селянських виступів. У відповідь почалася акція масового та жорстокого умиротворення українців так звана політика пацифікації яка призвела до зростання естримізму з обох сторін. Активізується національний рух.

У 1920 року з’являється УВО (українська військова організація – Євген Коновалець). Завдання – боротьба за самостійну Україну революційними засобами.

Головне гасло: “суверенна, самостійна, соборна, незалежна, українська держава” (п’ятиприкметникове гасло).

Головним ідеологом був Дмитрій Донцов та його головні праці ”Підстави нашої політики” (1921 рік), “Націоналізм” (1926 рік) – в яких піддавав критиці український національний рух, причини поразки, на його думку крилися у захопленні провідних ідеологів – Драгоманова, Грушевського, Франка – ідеалами вселюдського братства й справедливості.

Донцов ставив завдання виховати в українців “волю до влади”. Йому імпонували більшовизм і фашизм з їх прагненням до влади і неприхованим насильством.

На більшу радикалізацію українського націоналізму великий вплив справило вбивство Симона Петлюри 25 травня 1926 року який перебував у еміграції у Парижі (убив агент більшовиків Самуель Шварцбарт). Вбивству було надано характер помсти єврея за антиєврейські програми на Україні 1919 року.

Суровий процес над вбивцею у Парижі у 1927 – 28 роках завдяки вмілим діям адвокатури перетворився на трибунал проти Петлюри і УНР як організаторів погрому.

Шварцбарже виправдали, а сама українська революція була представлена європейській громадськості як незначний розділ в історії антиєврейських погромів.

Головний урок для Донцова на паризькому процесі полягав у тому, що демократичні ігри українських держав завершилися Шварцбартом.

Кількість своїх і чужих жертв, що треба принести заради перемоги національної справи вже немала великого значення, важливою стала лише кінцева мета. Старе національне гасло “Україна для українців” Донцов запропонував замінити новим “українці для України”.

Ця ідеологія стала визначною для цілого покоління галицьких українців, яке з’явилося на політичній арені у 1920-1930 роках. Основним постачальником революційних кадрів були університети. На початку 30-х років керівництво національного руху складалося майже виключно із студентів. Центром його у Львові служив студентський гуртожиток.

Прихід нового покоління призвів до зміни у співвідношеннях між “легальними” і “нелегальними” секторами в українському таборі. Коновалець та його оточення бачили вихід з політичної кризи у створені нової масової організації, яка водночас могла б вести і легальну і нелегальну роботу. Така організація – Організація Українських Націоналістів (ОУН) – була заснована у результаті злиття УВО й націоналістичних студентських організацій на початку лютого 1929 року у Відні, лідером її став Євген Коновалець. ОУН – стає провідним чинником української політики.

Українські землі в складі Румунії.

Іншою країною, яка в 1918-1919 роках захопила значну частину українських земель (Буковина і Бессарабія) була Румунія. Близько 790 тисяч українців проживало на цих землях. З перших кроків тут починається процес румунізації культурного та релігійного життя. Закриваються всі україномовні школи а з 1918 по 1928 рр. на Буковині запроваджується воєнний стан.

1928 -1938 рр. це період лібералізації , який дав можливість більш-менш активізувати діяльність політичного життя на українських землях, але з приходом у Румунії до влади військових (1938р) почався період жорсткого, майже тоталітарного правління. Всі політичні партії та антифашиські організації були заборонені.

Українські землі у складі Чехословаччини.

До складу Чехословаччини входило Закарпаття..

На відміну від інших українських земель об’єднання Закарпатської України з Чехословаччиною було добровільним (лист 1918 року в Екрентоні, США). Угода між лідером Чехії та іммігрантами із Закарпаття, згідно якої ця територія увійшла до складу нової чеської держави на правах автономії.

Чехословаччина була найбільш демократичною державою із всіх новоутворених у Європи. Вони не проводили проти національних меншин відкритої дискримінації і асиміляторської політики, але це не значить, що між центральним урядом і населенням Закарпаття не існувало непорозумінь. Головна проблема автономії була вирішена після укладання Мюнхенської угоди 29-30 вересня 1838 року, що поклало початок розділу чехословацької держави.

Бажаючи хоч формально зберегти єдність республіки, чехословацький уряд пішов на поступок у питанні словацької та української автономії. Увечері 10 жовтня 1983 року радіо “Прага” повідомила, що Чехословаччина федерацією трьох народів: чехів, словаків та українців. 11 жовтня уряд Праги офіціально надав автономію і визнав автономний уряд Карпатської України.

Примєр-міністром дуло обрано Августа Волошина – лідера українофільської течії в Закарпатті. Почала формуватися військова організація – Карпатська Січ.

Але перемога українофільської течії була затьмарена наступними подіями:

-2-го листопада 1938 року німецько- італійський арбітражний суд у Відні присудив Угорщині не лише південну частину Словаччини та Закарпаття, де компактно поживали мадяри,а й столицю Підкарпатської Русі –м. Ужгород а також два її найбільші міста – Мукачеве та Берегове. Уряд Волошина змушений був переїхати до нової столиці – міста Хуст.

14 березня 1939 року угорські війська,заручившись згодою Гітлера, почали окупацію Закарпаття.

15 березня 1939 року уряд Волошина символічно проголошує незалежну Республіку Карпато-Україну, яка під натиском угорських військ припинила своє існування.