2. Боротьба за владу в Україні: ради робітничих, селянських і солдатських депутатів, гетьманщина.

Договір з німецько-австрійським блоком не врятував Центральну раду. Безпорадним в цій складній і надзвичайно заплутаній політичній ситуації виявився і радянський уряд України, вигнаний за її межі німецькими окупантами. Історія українського державотворення в обох варіантах припинилася майже одночасно. Уряд робітничо-селянської республіки, опинившись волею долі аж у Таганрозі, 19 квітня, за десять днів до розгону Центральної Ради, заявив про свій саморозпуск

У той самий день, коли Центральна рада проголосила обрання Президентом України Михайла Грушевського, у Києві на з'їзді хліборобів було обрано гетьманом України Павла Скоропадського. Німецька окупаційна влада санкціонувала державний переворот. І жодна політична чи військова сила не стала на захист Центральної ради. Це був гіркий історичний урок для української революції й українського державотворення.

Політична ситуація в Україні знову докорінно змінилася. Німецько-австрійське командування спільно з гетьманськими збройними силами вкрило Україну каральними загонами, розстрілювало невдоволених, накладало на села і міста контрибуції. Земельні комітети (важливий здобуток української революції) розпускалися, на порядок денний поставлено було відновлення приватної власності на землю.

Проти гетьманського режиму активно виступили як прихильники Центральної ради й УНР, так і прихильники радянської влади в Україні. Невдовзі був створений Український національно-державний союз як опозиційна інституція, що вважала гетьманський уряд буржуазним і “неукраїнським”.

Щоправда, характеризуючи діяльність гетьманського уряду, слід відзначити його стрімкий прорив на міжнародну арену. Насамперед це нормалізація відносин з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Фінляндією, Литвою, Грузією, а також встановлення офіційних зв'язків з 12-ма країнами: Іспанією, Данією, Швецією та ін.

“Неукраїнський” гетьманський уряд досяг значних успіхів саме в галузі національної освіти і культури. У гімназіях запроваджено як обов'язкову українську мову, історію і географію. Засновано два університети. Державний український архів. Національну галерею мистецтва. Український історичний музей. Національну бібліотеку. Організаційно оформилась Українська Академія наук, президентом якої (1919—1921 рр.) став видатний геохімік, академік Російської АН з 1909 року проф. В.І.Вернадський.

І в той же час тривали масові репресії щодо демократичних сил, каральні експедиції по всій Україні, що викликало рішучий опір населення.

Почалася підготовка до повстання проти гетьманської влади. Був створений найвищий представницький орган української революції — Трудовий конгрес, який обрав Директорію у складі п'яти осіб на чолі з В.Винниченком. До неї входив і С.Петлюра. Особливу роль у формуванні повстанських загонів відіграв анархіст Нестор Махно.

На цей час кардинально змінилася міжнародна ситуація: оголосили капітуляцію Болгарія та Туреччина; розпалася австро-угорська імперія; у Німеччині відбулася революція. Гетьманська влада опинилась без іноземних покровителів. 14 листопада П.Скоропадський розпустив кабінет Ф.Лизогуба, який виконував функції уряду, і оголосив грамоту про федерацію з майбутньою, не-більшовицькою Росією. Того ж дня Директорія оголосила гетьмана “поза законом”, і через місяць Павло Скоропадський зрікся влади.

Так закінчилась коротка історія (сім з половиною місяців) Української держави, яка записала свої як негативні, так і позитивні сторінки в літопис українського державотворення.