2. Праці Йоахима Пасторія

Йоахим Пасторій (20.09.1611, м. Глогув (Силезія) —26.12.1681) — польський хронікар. Його справжнє ім’я – Хіртенберг. Походив із родини протестантського пастора Гіртенберга. Отримав добру освіту, досконально знав польську, німецьку, латинську, грецьку та французьку мови. У творчому спаду Йоахима Пасторія – понад 120 праць, переважно з філософії і педагогіки. Утім найбільш об’ємні та грунтовні з них присвячені саме історії Речі Посполитої. Зокрема, латиномовна «Війна скіфсько-козацька або Про змову татарів, козаків і простолюду руського проти Польського королівства (...)», надрукована у Гданську 1652. У центрі уваги автора-очевидця – Хмельниччина. До описів битв під Жовтими водами, Корсунем, Зборовом, Лоєвим та Берестечком, Йоахимм Пасторій залучив численні документи, хроніки та історичні твори Альберта Кояловича, Яна Битомського, латиномовну друковану реляцію про Зборівську битву 1649 та ін. У передмові автор згадує тих, чиї праці використовував при створенні власної. «Веllum Scythico-Cosacicum» ще за життя Пасторія двічі перевидавалася (1659 і 1665 рр.), а по смерті автора, 1685 р. була передрукована зі зміненою титульною сторінкою та доданою частиною та доданою частиною – «Рars posterior, de Ioannis Casimiri regis expeditione Zboroviana (...) ad annum usque 1651». Таким чином, у «Війні скіфсько-козацькій» висвітлюються події з 1648 по 1651 рр. (до укладення Білоцерківського договору).

Пасторій належав до так званої школи ерудитів, належні до якої приділяли велику увагу накопиченню фактів, але уникали узагальнень, оцінок. Саме він заклав основу концепції Визвольної війни в Україні в польсько-шляхетської історіографії. Праці Йоахима Пасторія здобули широку популярність у Речі Посполитій, активно використовувалися польськими (Веспасіан Коховський), французькими (П’єр Шевальє), німецькими (Йоган-Християн Енгель, Христофор Гарткнох) та українськими (Петро Симоновський, Олександр Рігельман) істориками.  Видання 1652 р. складається із двох книг, перша з яких налічує 97 стор., а друга – майже вдвічі об’ємніша.

Висновок

Серед іноземних авторів, котрі писали про Україну до середини XVII ст, як хрестоматійні називаються імена Барбаро, Кантарині, Герберштейна, Литвина, Гамберіні, Міллера, Блез-де-Віженера, РуджІєрі, Еріха Лясоти, Джільса Флетчера та Ін. Подамо деякі ілюстрації того, який характер мали свідчення згаданих авторів. Иосафат Барбаро, наприклад, описав природу та спосіб господарювання в місцевостях Північного Причорномор'я, Поволжя, Кавказу, за якими він споглядав з м. Тану (Азова), невеличкої венеціанської колонії в рукаві дельти Дону. Місто-колонія не була продовженням ні античного Танаїсу, ні італійської Тану. Останню зруйнував Тимур 1395 p. Венеціанське місто виникло на руїнах давніх попередників з аналогічними назвами. 

Велике значення для історії України має багатьом відома знаменита книга “Опис України”, яку написав упродовж 1630-1647 рр. французький військовий інженер Ґійом Левассер де Боплан, перебуваючи на службі у польського короля. У його праці подано цінні відомості з географії, історії та етнографії, про звичаї й побут українців, організацію та військовий рівень козацтва, природу, ремісниче виробництво, промисли і торгівлю. “Опис” трактує Україну як цілком самостійну географічну і політичну одиницю, що має своєрідні природні, господарські та культурні особливості.

В роботі було розглянуто найбільш популярні праці іноземців з історії Визвольної війни українського народу 1648–1654 рр.

Список літератури

1. Воронов В.І. Джерелознавство історії України: Курс лекцій. – Д.: Вид–во Дніпропетр. ун–ту, 2003. – с.113–124.

2. Мыцык Ю.А. Записки иностранцев как источник по истории Украины (вторая половина XVI- середина XVIIв.): Учеб.пособие.-Д.:ДГУ,1981.-Ч.1. Немецкие источники.-75с.

3. Плохий С.Н. источники сведений труда И.Пастория «Война скифо-казацкая» о начальном периоде освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг.//Исследования по истории русско-германских отношений.-Д.:ДГУ,1978.-Вып.6.-с.164-170.

2.

Вступ

Для вивчення історичних процесів і явищ велике значення мають статистичні джерела. Вони охоплюють досить різноманітні за змістом і формою носії відомостей, що виникли внаслідок масових обстежень, описів, переписів, запровадження стандартизованого обліку та звітності. Статистика має надзвичайно багато різновидів залежно від того, в яких галузях вона застосовується (промислова, сільськогосподарська, етнічна, демографічна, соціальна, адміністративна, військова, торговельна тощо). Кожен із різновидів має свої характерні риси та особливості.

Статистичні джерела — це досить точний інструмент пізнання процесів, що відбуваються у суспільстві. Звичайно, за умови, що дослідник обов'язково дотримуватиметься наукових засад при їх використанні. Специфіка цих джерел призвела до формування у науці особливого напряму їх вивчення — джерелознавства масових джерел. Нас цікавлять статистичні джерела саме радянського періоду.

Уся планова документація може бути поділена на такі групи:

А)Директивні документи планування;

Б) поточні та перспективні плани та матеріали;

В) підсумкові документи про виконання планів за квартал, рік, декілька років.

Директивні документи приймалися партійними органами, на основі яких давалися директивні вказівки радянським органам. Перший директивний документ – резолюція ХV з’їзду ВКП(б) «Про директивні складання п’ятирічного плану розвитку народного господарства» , який містив показники першого п’ятирічного плану на 1928/29–1932/33 рр. Директивні документи с планування – це вадливе джерело історії економічної та політичної політики компартії та Радянської держави. Вони містять ряд найголовніших завдань, які намагалась вирішувати партя на певному етапі. Якщо порівняти всі результати планів, то можна з’ясувати темпи і специфіку розвитку окремих галузей сільського господарства країни в цілому, а також окремих її регіонів. Наступний етап після директиві – складання поточних і перспективних планів розвитку країни.