Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Прогр розвитку ціннісної сфери дітей стар. дошк...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
548.35 Кб
Скачать

5. Малюнок «Світло у моїх долонях»

Обговоріть із дітьми, на що ще може бути схожа дружба (на свічку, люстерко, квітку, зірку, сонячний промінь). Запропонуйте дітям намалювати що вони відчувають, як уявляють дружбу.

Заняття № 6 як знайти друга

Дерево міцне корінням, а людина – друзями

Прислів’я

1. Малюнок «Дерево дружби»

Прочитайте прислів'я: «Дерево міцне корінням, а людина — друзями».

Намалюйте себе у вигляді дерева, а всіх своїх друзів у вигляді коренів цього дерева. Подумайте, який із коренів вашого дерева найтривкіший і чому.

2. Робота за казкою л.Мілєвої «черешенька та горобець»

Біля шосе, що веде прямо до моря, росла Черешенька. По узбіччю стояло багато інших дерев — яблуні, сливи і груші,— але Черешенька була одна. Може, тому Горобець подружився не з яблунею або сливою, а з маленькою Черешенькою.

Навесні деревце рясно вкрилося білим цвітом. Але незабаром прозорі пелюстки облетіли, а замість них з'явилися невеличкі зелені кульки. Кілька днів Черешенька сумувала за білим вбранням, але потім сонце приголубило її своїми променями, і вона заспокоїлася. А маленькі кульки дружно повернулися до сонця і на радощах усі як одна порозовішали.

От тоді-то на верхівку Черешеньки сів Горобець. Там красувалася, наливалася соком, найбільша і найсолодша ягода. Горобець дзьобнув її. Мм-м! Яка смачна!

  • Що ти робиш? — здивовано запитала Черешенька.

  • Клюю! — весело відповів Горобець.

  • Бач який! Діти із села Вербиця посадили мене, спушували зіемлю навколо стовбура, поливали. А тепер, коли на мені виросли перші ягоди, звідкілясь узявся ти і почав їх клювати!

Горобець задумався.

  • Гаразд,— нарешті вимовив він.— Нехай черешні залишаться дітям. Але цю, найбільшу і найсолодшу, дозволь з'їсти мені. І без того я вже почав її клювати. Згода?

Що залишалося робити маленькому деревцю? Черешенька погоди­лася. Горобець склював ягоду і полетів у своїх пташиних справах.

Коли він прилетів іншого дня, навколо деревця радісно щебетала дітвора. Діти наповнили кошик соковитими ягодами і побігли додо­му — вихвалятися, що їхнє деревце цієї весни дало плоди.

Черешенька подумала, що Горобець більше не прилетить, тому що на гілках не залишилося ягід, але якось він сів на верхівку і сказав:

  • Чого засумувала? Мине рік, і на твоїх гілках знову висітимуть червоні ягоди... Хочеш, прилітатиму до тебе щодня і розповідатиму новини? Адже я буваю всюди й усе помічаю.

  • Хочу,— прошелестіла листям Черешенька, і помовчавши, до­дала: — Ти гарний горобець. Наступного року я дозволю тобі з'їсти дві ягоди!

Так подружилися Черешенька та Горобець. Щодня він прилітав до деревця і розповідав про те, що бачив на шосе і на пшеничних полях навколо. Одного разу він повідомив, що в селі Вербиця будують нову школу. Черешенька слухала ці новини і раділа.

  • Знаєш,— сказала вона якось.— Відтоді, як ми подружилися, я стала розумніша, багато чого дізналася і навіть відкрила для себе одну таємницю.

  • Яку таємницю? — поцікавився Горобець.

  • Ти от такий маленький, сірий... Якось я підслухала розмову ластівок. Вони говорили про те, що горобець — найнепримітніший птах, немає в нього ні гарного блискучого пір'я, ні великого дзьоба, як у лелеки, він не вміє так швидко літати, як ластівки...

  • Так, я знаю, що не відрізняюсь особливою красою! Це і є твоя таємниця? — запитав Горобець.

  • Ні,— відповіла Черешенька,— Я зрозуміла, що під сіренькою, непоказною зовнішністю найчастіше заховане добре серце, набагато добріше, ніж у птахів із блискучим пір'ям, таких, як сороки... Але ти мовчиш...Ти сердишся на мене? — стривожилася Черешенька, бо Горобець продовжував мовчати.

  • Ні,— процвірінчав Горобець.— Я навіть вдячний тобі. І якби я міг плакати, то, напевно б, заплакав, тому що твої слова зворушили мене...

Так минуло літо. Настала осінь... Листя на деревці.пожовкло і ста­ло тихенько летіти за вітром. Голос Черешеньки ставав усе тихішим,

тому що вона говорила листям. А Горобець, як і раніше, прилітав до своєї приятельки. Він приносив їй свіжі новини, розповідав кумедні історії. А коли сонце ховалося за пагорбами, бажав їй на добраніч і відправлявся спати...

Якось вечір видався холодним. Може, тому і сонце поспішило сховатися за пагорбами.

  • Мені пора! — сказав Горобець.

Деревце зовсім оголилося. Тільки на одній гілочці тріпотіли три листочки. Тому Горобець ледве почув, що сказала йому Черешень­ка.

  • Не лети, Горобчику! — прошелестіла Черешенька.— Побудь зі мною ще трохи!

  • Мені дуже хочеться спати,— сказав Горобець,— Але раз ти просиш...

  • Мені теж хочеться спати,— зізналася Черешенька.— Тільки те­пер я засну надовго, до самої весни. Цілу зиму я не зможу вимовити ні слівця, тому що в мене не залишилося листя!

  • Я все одно буду прилітати до тебе. Нічого, що гілки в тебе голі,— сказав Горобець,— Потім, коли ти знову вберешся у листя, розкажеш мені, що тобі снилося.

  • Що мені снилося...— немов у забутті прошелестіла трьома листочками Черешня,— Напевно, я бачитиму уві сні ягоди..., або дітей..., або тебе.

Деревце ще щось тихо прошепотіло, щось дуже схоже на «до­браніч!», але в цю мить налетів вітер, підхопив три листочки, що залишилися, і подався з ними.

  • Спи солодко до весни, Черешенько! Добраніч! — сказав Горо­бець і полетів услід за вітром.