Заняття № 29 де ховається щастя?

Щастя — не слава, не гроші —

Все це минає.

Щастя — це друзі хороші, шана людськая.

Олександр Підсуха

1. Творче завдання «Місто щастя»

Уявіть, що на землі є місто щастя. Розкажіть, яким може бути життя людей у ньому.

2. Робота за казкою Г.-Х.Андерсена «ЩАСЛИВА СІМ'Я»

Тут, у нашому краї, найбільший зелений лист, безперечно, має лопух. Розгорніть ви на собі одну лопушину спереду, то буде вам за­мість запаски, а покладіть її на голову, то сховаєтесь у дощ від негоди, бо лист цей страшенно великий. Лопухи ніколи не ростуть самотою. Де вже заведеться хоч один кущ, то бозна-як розкублиться він на всі боки. І гарно тоді на нього глянути — пишний бур'ян! А яка ж то смачна їжа для слимаків-устриць! Великі білі слимаки в стародавні часи були улюбленими ласощами великих панів; та ще й досі в Італії їдять їх як смачну святкову страву, а, попоївши досхочу, вдоволено говорять: «Ох, і смачна ж ця їжа!» Бо з давніх-давен думають, ніби то ласощі. Ці слимаки пасуться на лопусі, тому-то й сіявся колись нарочито цей реп'ях по панських садах.

Так було спершу і в одній багатій економії. Згодом пани поки­нули їсти слимаків, бо ця черва чомусь зовсім перевелася, а лопухи не тільки не щезли, а навпаки — росли собі та розкублювалися, поглушили всі стежки й грядки, і вже жодними заходами не можна було їх знищити. Стояли, мов густий, непрохідний ліс. Де-не-де між лопухами ще стирчали самітні яблуньки та сливки, та вже хто б не глянув на них, то ніяк і в думку йому не спало б, що тут — сад. Стояли самі височенні буйні лопухи, а жило на тих лопухах... тільки двоє останніх прадавніх слимаків.

Як довго жили вони на світі, то вже й самі того не могли пригадати. Згадували, правда, що ще за їх пам'яті була слимакова громада вели­кою, що привезено їх прапращурів із далекого краю. За весь свій довгий вік ніхто з них не виходив жодного разу поза ліс. Проте вони знали, що окрім лісу є ще на світі щось дивне, що звалося панським двором. Коли кого з них брали у двір, то там варили — і тоді слимак чорнів,— після викладали на срібний полумисок. Що діялося, того вони не знали. Загалом-то слимаки зовсім не могли собі уявити, задля чого йде оте варіння та викладання на срібний полумисок. Десь у темних закутках душі ворушилося чуття, ніби то щось гарне, якась велика шана й щастя.

Намагалися розпитати, так ніхто не міг до пуття сказати: ні хрущі, ні жаби, ні дощові черв'яки, бо нікого з них не варили на панському дворі й не викладали на срібний полумисок

Старі білі слимаки були перші й старші на весь світ і те добре зна­ли! Для них і лопушиний ліс тут заведено, для них і панський палац збудовано, щоб колись там зварених покласти їх на срібний полумисок.

Жили вони тепер щасливо, держалися собі осторонь усіх. А оскіль­ки не було у них своїх діток, то взяли під опіку звичайне слимачатко. Доглядали й навчали малу сирітку, як рідну дитину. Мале туго росло, бо було з дуже простого роду. Та старі, а найбільше слимачиха-матір, завіряли, що помічають, ніби мале потроху зростає.

Одного дня ударив проливний дощ.

• Чи чуєш, стара,— промовив слимак,— як он лупотить і торох­тить по лопушинню!

• То так краплі бухають! — озвалася слимачиха до чоловіка.— Он уже й по стеблу біжить, як із ринви! Побачиш, як після цього

дощу буде вогко. Я, оце дивлячись, у якій гарній хатині живемо ми з тобою, старий, дуже радію. І хлопець наш має свою затишну хатку. Подумай, нікому ж іншому не дала доля таких хаток, а за нас он як подбала!.. Уже по цьому одному видно, що ми пануємо в світі! Тільки народилися, так зараз і придбали собі по окремій гарній хатині, і ліс цей нарочито для нас самих насаджено!.. Кортить мені довідатись, чи далеко він сягає і що там таке поза ним?

• Нічого нема там путящого! — обізвався старий,— Що було у Бога кращого, то все дісталося нам. Я вже й не знаю, чого б ще бажати!

• І правда...— згодилася слимачиха,— Мені-то тільки й хочеться попасти ще на панський двір, зваритися там та полежати на срібному полумиску. Того сподобились усі наші батьки і прадіди, то вже, повір мені, чоловіче, отам буде розкіш!

• Мабуть, панський двір завалився! — сказав слимак,— Або, може, так розкублився лопушиний ліс, що позаростали всі стежки, й людям несила до нас доступитися. Та й яка нам з тим спішка? І що воно в тебе, жінко, за така вдача? Постійно ти метушишся страшен­но, і малий узяв у тебе цю звичку. За якихось три дні виліз звідсіль невіглас аж на самий вершечок стебла! У мене аж в очах потемніло, як я глянув, куди-то його занесло!

• Ось годі-бо тобі, старий, гніватися! — сказала слимачка,— Хлопець повзе дуже обережно, він у нас розсудливий, ми ще ним навтішаємось! Чи ж є у нас хто, окрім сина, тільки для нього й жи­вемо... А чи думав ти, старий, де ми шукатимем собі невісточку? Як на твою думку, чи не знайшлася б десь далеко-далеко в цьому лісі гарна дівчина нашого роду?

• Чорних слимаків, я думаю, тут можна зустріти багато,— сказав старий,— Та чорні, вони без шкаралуп, і дарма, що то народ із хорошою освітою, а все ж таки мужичого кодла. Треба буде покликати свахою комаху, вона раз у раз метушиться, ніби діло яке робить, літає то туди, то сюди. Чи не напитає часом вона гарну молоду для нашого парубка?

• А чому ж ні? — сказала комаха, коли старий слимак запросив її свахою,— Висватаю вам щонайкращу кралю, знаю таку! Боюсь тільки, чи до пари буде: вона — королева!

• То не шкодить! — відповів старий слимак,— А має ж вона свою хатку?

• У неї свій палац! — аж скрикнула комаха,— Великий гарний мурашник із сотнями ґанків і сінечок.

• Е ні, спасибі тобі, небого! — сказав слимак,— Наш син не піде в мурашник жити, хай Бог милує! Якщо не знаєш кого кращого, то вдамося ми до білих комарів. Вони і в сонячну годину, і дощову негоду літають без угаву, знають увесь лопушиний ліс уздовж і упоперек, бувають ген-ген і поза лісом!

• У нас є на прикметі одна дівчина. Якраз буде пара вашому парубкові! — загули комарі.— Звідси — на сто людських ступень. Там стоїть кущ аґрусу, то на ньому й живе маленька дівчина-слимачка, має невеличку хатку. Живе одна — і вже на норі. Саме б із кимось одружитися. Недалечко звідси — всього сто людських ступень!

• Ну то гаразд, будемо її сватати! — сказали старі,— У нашого сина цілий ліс лопухів, а в не; тільки один кущ аґрусу, то нехай пе­ребирається до нас.

Маленька слимаківна прибула під лопух і подавала рушники... Тиждень зі днем була вона в дорозі, поки-то доп'ялася до свекра, а проте старі раділи, що молода не швидка на ходу, бо з цього од­разу бачили, якого вона панського роду: рідна кров, мовляв, у її жилах.

Багате весілля справили старі. Шість світляків світили, що їх сили вистачало. Проте гулянка йшла тихо та лагідно, бо старі слимаки не шанували лементу та гармидеру. Ох, як промовляла матуся до молодих, мов пісню співала. А старий батько дуже зворушився, тільки очі ви­тирав... Тоді ж на весіллі обоє, батько й мати, відписали молодим за свого життя увесь ліс у спадщину, кажучи, що немає нічого кращого на світі, ніж цей рай лопушиний.

• А житимете в згоді, чесно й совісно, навчатимете дітей своїх на добре,— сказали старі,— то й вам, і діткам вашим буде добре. До­живете до такої шани, що візьмуть вас у панський двір, зварять там до чорного тіла, ще й на срібний полумисок викладуть!

Давши таку настанову молодим, старі повлазили в свої хатки - шкаралупки, зібгалися там і більше ніколи вже не вилазили: навіки поснули.

Молода слимача пара уже сама управляла лісом. Після них ба­гато розплодилося слимачат-нащадків, та ніхто з них не сподобився попасти на панський двір, нікого з них не варили й не клали на срібний полумисок.

З того всього вирішили вони, що панський палац завалився, а всі люди на всьому світі зовсім попереводилися, повмирали. Ніхто їм не перечив, то, звичайно, вони вважали це за святу правду.

Дощ барабанив по лопушиному листу, мов у бубон бив, і роз­важав слимаків музикою; сонечко світило, щоб купався та грав лопушиний ліс у теплому сяйві й ріс їм на пашу... І жила собі вся велика сім'я слимаків безсумно й щасливо, бо й справді була щасливою.

3. Запитання і завдання до казки

• Чи кожному від народження вдається бути щасливим?

• Чи були у вашому житті випадки, коли щось приносило вам щастя?

• Чи любите ви слухати казки? Розкажіть про казки, які зробили вас щасливішими.

4. Складання казки «Де ховається щастя»

Уявіть, що ваше щастя ховається в якійсь речі, наприклад: у книзі, іграшці, коробці цукерок. Придумайте казку про те, як ви його знайдете. Казки дітей склею­ються в книгу «Де ховається щастя». і

5. Етюд «Щаслива риса»

Роздайте дітям картки із вписаними різними чеснотами і поділіть їх на пари. У сценці-діалозі діти повинні довести одне одному, що саме їхня чеснота може зробити людину щасливою.