Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Прогр розвитку ціннісної сфери дітей стар. дошк...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
548.35 Кб
Скачать

2. Запитання та завдання до казки

  • Якщо вам хтось дарує скромний подарунок, ви радієте чи засму­чуєтеся?

  • Чи завжди поради батьків видаються вам мудрими? Чи дослуха­єтеся ви до них?

  • Як ви гадаєте, чого навчить цей випадок двох старших сестер?

  • Згадайте якусь мудру пораду, яку ви дали своїм батькам, і роз­кажіть, як вони нею скористалися.

3. Складаємо казку «Мудрий світ землі»

Попросіть дітей перелічити, яких тварин, птахів чи комах можна назвати мудрими, і пояснити, чому. Усе перераховане дітьми записується на дошці. Потім діти по групах повинні вибрати когось із списку і написати про нього казку. Усі казки можна склеїти в книгу «Мудрий світ землі».

4. Етюд «Сім'я чеснот»

Дітей ділять на групи по п'ятеро у кожній і да­ють картки із назвами різних чеснот. Кожна група складає із своїх чеснот сім'ю. Наприклад, можна розподілити їх так: «любов» — мати, «хоробрість» — батько, «чистота» — бабуся, «акурат­ність» — син чи дочка. Діти складають сценку-діалог між чеснотами про те, які з них важливіші для сім'ї.

Заняття № 23 країна хоробрих

Хоробрість є не стільки відсутність страху,

скільки перемога над страхом.

Микола Бердяев

1. Бесіда про хоробрість

  • Коли ви поводитесь більш хоробро: коли вас бачать інші люди або коли вас ніхто не бачить?

  • Як ви думаєте, чи потрібна хоробрість, щоб зізна­тися, що ви чогось боїтеся?

  • Чи була у вашому житті подія, яка зробила вас хоробрішим? Розкажіть про неї.

  • Чи може хоробрість допомогти людині справитися з хворобою?

  • Як ви думаєте, чи може слабка людина бути хороброю?

  • Як різні чесноти допомагають людині бути хороброю? (Напри­клад: якщо людина чесна, вона не боїться говорити правду; якщодобра, вона не боїться заступитися за іншого.)

2. Робота за казкою м.Скребцової «земне сонце»

Ромашка вперше розкрила свої пелюстки перед світанком і зля­кано поглянула навколо.

  • Ах, як мені сиро і страшно,— прошепотіла вона.

Нічний метелик, що пролітав повз неї, заспокоїв її:

  • Не бійся, це просто нічна роса. Незабаром зійде сонце, і його гарячі промені висушать її.

  • А сонце мене не спалить? — злякалася Ромашка.

  • Ні, усі польові квіти люблять сонце. Ти сама схожа на сонце..Твої пелюстки — як ніжні сяючі промені! — весело розсміявся метелик.

Слова метелика дуже сподобалися Ромашці, і вона заспокоїлася. Незабаром зійшло сонце. Його промені ніжно поцілували пелюстки, квітки. «Так ось на кого я схожа!» — зрозуміла Ромашка і запишалася.

«Сонце таке величезне, величне, сяюче! І я така ж! Тепер я нічого не боюся»,— цілими днями повторювала Ромашка.

Якось сонце не вийшло. Небо затягли сірі хмари. У них не було те­плих променів, і Ромашці знову стало страшно. Зненацька одна хмарин­ка опустилася до землі, огорнула Ромашку холодним туманом і сказала:

  • Добридень, подруго! Як ти на мене схожа! Рада з тобой по­знайомитися.

Ромашка із здивуванням відповіла хмаринці:

  • Я зовсім не схожа на тебе. У тебе немає ніжних променів і зо­лотої серцевини, як у мене й у сонця.

Хмаринка дуже розсердилася:

  • Але від твоїх гордовитих пелюсток зовсім не віє теплом. Ви­знай, що ти така ж холодна, як я, або я поб'ю тебе градом.

Ромашка злякано подумала: «Якби з'явилося сонце, хмаринка відразу зрозуміла б, на кого я схожа!» — і вона стала кликати сонце усіма своїми пелюстками.

Тоді розлючена хмаринка полила землю таким сильним і холодним дощем, що квіти в полі сумно опустили голівки. Тільки Ромашка не скорилася дощу і продовжувала гукати сонце. "Хмаринка покликала бурю. Подув ураганний вітер, і дерева зігнулися до землі. Ромашці стало дуже страшно, але вона вперто не закривала свої пелюстки й усе гукала сонце. На небі з'явилися блискавки, і посипався крупний град.

Знесилена Ромашка крикнула хмаринці:

  • Послухай, я не така як ти, але все одно. Будь ласка, скажи бурі, щоб вона припинилася. Послухай, як стогне ліс, як зітхає поле! Нехай вона візьме мене, але тільки дасть спокій лісові і полю!

Хмаринка відповіла:

  • Так, тепер я бачу, що помилилася. Квіти не бувають холодними, і ти зовсім не схожа на мене. Мабуть, мої очі стали гірше бачити!

І хмаринка швидше полетіла до своєї мами — великої небесної хмари, що жила на високій горі, щоб та дала їй ліки для пильності очей. Після того як хмаринка полетіла, гроза припинилася, дощ пере­став. Бідна Ромашка у цій суворій боротьбі загубила усі свої пелюстки.

Раптом з'явилося сонце. Його промені з безкінечною ніжністю обійняли жовту серцевину Ромашки, і раптом вона засяяла новими вогненними пелюстками. Врятовані польові квіти посміхалися і го­ворили: «Наша Ромашка дійсно схожа на сонце. Тепер у нас цілих два сонця: небесне і земне!»