3. Запитання і завдання до казки

• Чому старші брати не захотіли довбати валун?

• Чи варто бути завзятим, незважаючи ні на що?

• Який «скарб» допоміг би розцвісти вашому рідному краєві і скільки поколінь повинно завзято трудитися, щоб це сталося?

• Яка справа, що вимагає завзятої праці, передається у вашій родині від покоління до покоління?

4. Етюд «Талант та наполегливість»

Поділіть дітей на пари. Одна дитина — талановита, друга — наполеглива. У сценці діти доводять одне одному, що кожен із них швидше доб'ється успіху в якійсь справі. Психолог разом із дітьми робить висновок про те, що наполегливість необхідна будь-кому, навіть дуже талановитій людині.

Заняття № 19 що таке майстерність?

Треба любити те, що робиш,

і тоді праця — навіть найгрубіша —

піднімається до творчості

Максим Горький

1. Ігрова вправа «Чарівні інструменти»

Дітей ділять на групи і видають картки з назвами різних професій. Потім педагог показує всім картин­ки з малюнками інструментів (наприклад: ножиці, лопата, ополоник, молоток і т. п.). Кожна група повинна придумати і розповісти, як представник їхньої професії може використовувати той або інший інструмент. (Наприклад, художник може намалювати молоток, зробити з його допомогою раму для картини, побудувати собі майстерню, покласти молоток на значне місце, щоб він нага­дував прикладів використання (реальних, чарівних, філософських) різних інструментів.

2. Бесіда «Що таке майстерність?»

• Як ви думаєте, про яку роботу можна сказати, що це майстерність, а про яку — ні?

• Якій майстерності ви хотіли б навчитися?

• Як ви думаєте, майстерність і ремесло — це слова синоніми чи ні?

• Чи будь-яке ремесло може пере­творитися на майстерність?

• Чому майстрів своєї справи завжди шанували?

• Що необхідно людині для того, щоб стати справжнім майстром своєї справи?

• Чи кожна людина спроможна стати майстром своєї справи?

• Чи повинна людина пишатися своєю майстерністю?

3. Робота за українською народною казкою «як хлопець-верховинець навчив царівну говорити»

Жив собі у одному верховинському селі хлопчик. І був дуже ро­зумний. Хотів навчитися на вчителя, та родичі його не мали грошей заплатити за науку.

Каже він батькові:

• Татку, піду я по світу мудрості вчитися.

• Та хай буде,— сказав батько.

І пішов хлопець від села до села мудрості набиратися. Так дійшов до столичного міста, іде повз царський палац і бачить на воротах таблицю, на якій написано: «Хто розговорить нашу доньку, той її візьме за дружину».

А вона не хотіла говорити, бо так перевіряла мудрість женихів. Усі вони їй дурниці говорили, а вона мовчала. Ніхто її не міг роз­говорити.

Хлопець, ходячи по світу, став парубком. Подумав: «Перевірю, чи набрався я мудрості від людей. Якщо файна царівна, то женюся на ній». Постукав він у царські ворота. Відчинив йому цар і запитав:

• Що ти хочеш, юначе?

• Я беруся вашу доньку розговорити.

Подивився цар на хлопця: бідно зодягнений — не такого йому зятя треба. Та подумав: «Не при таких донька мовчала, то промовчить і при сьому біднякові».

Каже:

• Добре! А чи знаєш, що голову втратиш, якщо не дотримаєш слова?

• Знаю.

Завів цар юнака у свою палату, у ту кімнату, де сиділа його дівка. Крім царської сім'ї там були міністри та інші великі пани. Юнак повернувся до царя і почав розповідати притчу, яку чув від одного старенького діда.

• Пресвітлий царю,— почав хлопець свою мову,— Були в од­ному селі два майстри — різьбяр і маляр. У своєму селі роботи не мали і пішли у місто. Найняли собі квартиру і почали там займатися різьбленням і малюванням. Різьбяр вирізав із дерева файну дівчину, а маляр намалював їй лице, губи, очі. Була, як жива, лише не гово­рила. Люди дивилися на таку файну дівчину, хвалили роботу різьбяра і маляра, але ніхто її не хотів купувати, бо не вміла говорити. Ідуть вони сумні додому і зустрічають одного хлопця.

• Куди йдеш?

• Шукаю собі квартиру.

• Іди до нас жити, бо ми не маємо чим платити за свою квар­тиру,— і розповіли про свою пригоду.

А той юнак був учителем. Він каже:

• Та я вашу дівчину навчу говорити.

Як сказав, так зробив. Відразу її купив якийсь великий пан. Та тепер не знають майстри, як поділитися грошима.

Різьбяр каже:

• Тут моя робота головна — мені більше належить.

• Ні, моя! — кричить сердито маляр.

• Я думаю,— втрутився у розмову вчитель,— що головне зробив я, бо навчив дерев'яну дівчину говорити. Адже лише такою ви змогли її продати.

Та ті ніяк не могли дійти згоди. І подали вони справу до суду.

• Та як вирішив суд? — поцікавився цар.

• Я на тому суді був,— каже юнак,— і все бачив і чув. Уявляєте, пресвітлий царю, суд не міг вирішити, котрий із майстрів має правду. А я сидів на суді, слухав і думав собі: «Не хитрий це суддя, не може розібрати таку просту справу. А я б легко розсудив їх».

• І я б розсудила! — проговорила царівна.

Усі зачарувалися, що царська донька так легко проговорила.

• І ми б знали, як їх розсудити,— сказали міністри.

• Добре,— каже цар,— Кожен хай напише свою думку на па­пері.

Усі взяли перо і записали на папері свою думку. Хто що напише — закривали, аби інші не бачили. Розкрив цар написане і побачив, що всі визнали роботу вчителя найважливішою.

Тоді попросив слова парубок.

• Пресвітлий царю! Готуйте весілля! Моя притча добре придума­на, бо змусила вашу доньку заговорити. Що означає притча? Різьбяр і маляр — то ви, пресвітлий царю з пресвітлою царицею. А вчитель, котрий навчив німу говорити, то я. Мало батькові та матері народити і виховати доньку, її ще треба й одружити. А у цій справі головний той, за кого вона погодиться вийти заміж, проговорить до цього словами згоди. Так що ваша донька — моя.

Що тут робити? Мусив цар свою доньку віддати за розумного юнака. Та й царівні полюбився хлопець, бо був не лише розумний, а й вродливий.

Відгуляли весілля і щасливо жили.

4. Запитання та завдання до казки

• У чому виявляється майстерність парубка?

• А які риси характеру ще проявляються у вчинках хлопця?

• Чи можна його назвати розумним?

• Чому робота вчителя найважливіша в даному випадку?

5. Малювання «Річ майстра»

Намалюйте будь-яку майстерно зроблену річ та розкажіть про те, хто її зробив і як вона служить людям.