2. Складаємо казку «Турботливий туман»

Придумайте казку про те, як туман став вашим другом і навчив вас піклуватися про оточуючих.

Заняття № 13 чи важко бути добрим?

Сила вполовину не так могутня, як доброта

Федір Достоєвський

1. Творче завдання «Добрий вчинок»

Поділіть дітей на групи і напишіть на дошці спи­сок ситуацій:

• людина увесь час спізнюється;

• людина часто хворіє;

• людина не вміє готувати;

• людина не хоче учитися;

• людина обманює;

• людина не може знайти роботу;

• людина мріє мати домашню тварину.

Кожна група вибирає одну ситуацію і пропонує два способи її вирішення.

Один спосіб, коли допомога для людини буде по-справжньому добрим вчинком, а інший — коли допомога може зашкодити.

2. Бесіда про доброту

• Що трапилося б зі світом, якби в ньому не стало доброти?

• Чи були у вашому житті випадки, коли вас обража­ли, незважаючи на те, що ви намагалися ставитися до всіх по-доброму й усім допомагати?

• Розкажіть про випадки, коли чиясь допомога за­шкодила вам.

• Як ви думаєте, чи важко бути добрим?

• Чи може доброта зцілити людину?

3. Робота за казкою н.Абрамцевої «про сову»

В одному містечку, звичайно, чарівному, у тому самому містечку, що далеко-далеко за лісом і річкою, жили собі... хто тільки не жив! У будиночку з червоним дахом жила мама зайчиха зі своїм зайчиком. У будинку із зеленим дахом жила тітонька коза з цапеням. У наймен­шому будиночку з яскраво-жовтим дахом жив дідусь їжак із їжачками. Ще було багато різних будиночків із різними мешканцями.

І от в однім будинку жила собі сова. Це була дуже серйозна птаха. І гарна. Її м'яке сіре пір'ячко сяяло коричневим блиском. А великі-превеликі жовті-прежовті круглі очі були добрими і вкрай пильними.

Навколо совиного будиночку-пірамідки росли гарні червоні кві­ти. Сова дбайливо доглядала свій маленький садочок. Рано вранці, поки промені сонця були не жаркими, сова брала лієчку і поливала кожну квітку. Сова любила свої квіти, але охоче дарувала їх сусідам, знайомим. Якщо їй потрібно було з кимось побачитися, комусь щось сказати, вона неодмінно зривала найкращу квітку, спочатку дарувала її, а вже потім повідомляла новину. От така жила собі сова. І гарна, і розумна, і не жадібна. А от, уявіть собі, не любили її. І мама зайчиха, і тітонька коза, і дідусь їжак, та й інші жителі чарівного містечка.

І не те щоб не любили сову: нічого поганого вона нікому не зро­била. А просто ніхто ніколи їй не радів. Навіть навпаки. От бачить хтось — летить сова, у дзьобі прекрасну квітку тримає, бачить хтось і думає: «Тільки б не до мене! Тільки б не до мене!!»

Чому ж так? Чому ж боялися сову? А тому, що сова раніше за усіх про недобре довідувалася, раніше за усіх погані новини пові­домляла. І звідкіля довідувалася вона про все?! Справа в тому, що добрі яскраво-жовті очі сови були дуже уважні. «Добрі?! — скажеш ти,— Які ж вони добрі, якщо все погане помічають?!» А ти послухай казку далі та вирішуй — добрі очі в сови чи ні. Та й сама сова до­бра? Чи не так?

...Рано вранці поллє сова свої гарні червоні квіти, і немає в неї більше справ. Злітає вона на м'яких сильних крилах на найвищий, до речі, фіолетовий, поверх свого будиночка-пірамідки і сідає біля вікна. То дрімає, то на всі боки поглядає. А очі великі, пильні. Як тут не побачити! Що?

Наприклад, от що. Вибігають зі свого маленького будиночка їжа- чата. Дідусь їжак проводжає колючих онучат на прогулянку і стежить за тим, щоб кожен їжачок був узутий у чобітки. Адже тільки-но про­йшов дощ, і на вулиці багато калюж. Але тільки дідусь їжак сховався в будиночку, як неслухняні їжачки скинули свої крихітні чобітки з усіх лапок і босоніж почимчикували по маленьких калюжках. їжачкам було дуже весело тому, що калюжки так смішно розбризкувалися. Весело-то весело, але що буде, якщо по калюжах бігати босоніж? Застуда! Або навіть ангіна! Усі дорослі, звісно ж, про це знали. Зна­ла і сова. Тільки всі були зайняті справами — хто до будинку, хто у городі,— ніхто нічого не бачив. А сова сиділа біля свого віконця й усе бачила. От вона і довідувалася раніше за всіх, коли неслухняні їжачки схоплять застуду. Ну, скажи, чи могла сова, серйозний птах, не попередити дідуся їжака? Попередити, щоб дідусь заздалегідь купив ліки для своїх їжачат. Мала рацію сова?

А бувало так. Підуть у справах мама зайчиха і тітонька коза, а зайча і цапеня заберуться в город. Він у зайчихи і кози спільний: обидві вирощують моркву, ріпу, капусту. Якби зайча і цапеня без дозволу ласували тільки капустою і морквою, ще нічого. Але от бачить сова — з'їли маленькі розбійники по половинці ріпи. Хіба можна! Адже ріпа ще не дозріла, ще зелена! У цапеняти і зайчати животи болітимуть. Сова дуже розхвилювалася. Вона вирішила, що необхідно терміново розповісти про все мамі зайчисі та тітоньці козі, щоб вони швидше записали своїх малят до лікаря. Правильно вчинила сова?

Та мала вона рацію чи ні, а як побачить що-небудь тривожне, так поспішає попередити. А щоб якось зм'якшити неприємну новину, сова спочатку дарує сусідці одну зі своїх прекрасних червоних квіток, а вже потім ввічливо-преввічливо засмучує. А що їй залишається?

От і зараз зірвала сова три квітки і полетіла попереджати дідуся їжака, маму зайчиху і тітоньку козу.

• Ух, ух, ух! Шановний дідусю їжак! Прошу вас люб'язно прийняти мою квітку, а також попередження: ваші їжачки хворітимуть ангіною, тому що бігали босоніж по калюжах. Ух, ух, ух! Прошу пробачити, але вам потрібно швидше бііти за ліками. Ух, ух, ух!

Засмутився дідусь їжак, украй засмутився, але вже знав, точно знав, що їжачкам потрібно прийняти пігулки від ангіни. А сова летить далі.

• Ух, ух, ух! Вельмишановні мамо зайчихо і тітонько коза! Будьте ласкаві, прийміть мої скромні квіти і тривожне попередження! Ух! Ух! Ух!

Що сказала сова далі, ти, звичайно, знаєш. Стривожилися мама зайчиха і тітонька коза. Дуже стривожилися, але негайно відвели своїх малят до лікаря. Він відразу дав їм пігулки від болю у животі, і зайча з цапеням навіть не встигли занедужати. '

От такий випадок про сову розповів мені чарівник. Про сову, що жила собі у чарівному містечку. Усе бачила, усе знала. Так добра вона? Чи ні? Скажеш: «Ні. Адже вона засмучувала всіх».

Чи скажеш: «Так. Адже вона про неприємності попереджала, ви­ходить, допомагала з ними впоратися».

Подумай, тоді зрозумієш. Може, даремно не люблять сову жителі чарівного містечка?