ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи

«ЗАТВЕРДЖЕНО»

Рішенням обласної Експертної комісії НМЦППСР ІППОЧО

від _______________________ 2011 р.

протокол № _____________________

голова Експертної комісії

__________________Д.Д.Романовська

Програма розвитку ціннісної сфери особистості

дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку

з використанням елементів арттерапії (ізо-, фото- , казкотерапії)

«КРИЛА МРІЇ»

Автори:

Куцак І.М., методист-психолог

НМЦ ППСР ІППОЧО

Мислюк І.І, практичний психолог

Вижницької ЗОШ-інтернату I-III ст. ім. Н.Яремчука

Чернівці – 2011

Пояснювальна записка

В 6-річному віці у дітей оформлюється нове психічне утворення – «ціннісність». Ціннісність – психологічне утворення, яке являє собою взаємозв’язок, єдність між найбільш значимою для людини сферою дійсності, тою чи іншою стороною його діяльності, способами усвідомлення, виокремлення та ствердженням себе, свого «Я» в системі стосунків з оточуючими людьми. Різнобічність ціннісної спрямованості, формування цінносності в трьох сферах існування людини (діяльності, усвідомлення та пізнання дійсності, особистісних стосунків) є необхідною умовою формування гармонійно розвинутої особистості.

Особистість – досить пізній продукт суспільно-історичного та онтогенетичного розвитку людини. Під особистістю розуміють цілісність, інтергуючий початок, який пов’язує в єдність різні психічні процеси індивіда і надає його поведінці необхідну стійкість. На думку О.М. Леонт’єва, реальною основою особистості є сукупність суспільних за своєю природою ставлень до світу, що реалізуються у різноманітті діяльності. В якості внутрішніх систем регуляції особистості виокремлюють самосвідомість, що включає в себе образ власного «Я» (Я-концепція), самооцінку і рівень домагань, мотиваційну сферу (потреби, інтереси, спрямованість).

Самосвідомість дитини визначається її соціальним досвідом і проходить в своєму розвитку наступні етапи: на першому етапі дитина усвідомлює власну тотожність, вона відділяє себе від оточуючих людей (приблизно до 11-12 місяців); на другому відбувається усвідомлення себе як активного діяча (до трьох років); на третьому – усвідомлення власних психічних процесів і оволодіння вмінням довільно керувати ними (в молодшому шкільному віці); на четвертому відбувається усвідомлення моральних норм, правил та відповідних до них оцінок (період юнацтва).

Особливу увагу слід приділити вихованцям закладів інтернатного типу старшого дошкільного та молодшого шкільного віку, адже переважна більшість з них - це діти, які не мали можливості відвідувати дошкільну установу і не отримали необхідного особистісного досвіду спілкування у колективі. Група однолітків впливає на розвиток особистості дитини насамперед тим, що саме в умовах спілкування з однолітками дитина постійно зіштовхується з необхідністю застосовувати на практиці норми поведінки відповідно до інших людей, пристосовувати ці норми і правила до різноманітних конкретних ситуацій.

Для більшості вихованців закладів інтернатного типу 5-7 річного віку є характерною прив’язаність до звичних, обмежено-замкнутих уявлень, знань, способів. Включення в життя дітей навчальної діяльності, нового типа знань, початок життя в інтернаті самі по собі ще не забезпечують можливих для даного віку рівней особистісно-активного ставлення до нового. А ось відсутність такого ставлення, у більшості випадків, призводить до того, що засвоєння нових знань та способів утруднене або має формальний, особистісно незначимий для дітей характер. Це особливо яскраво виявляється там, де необхідно ці знання та способи застосовувати, в нових змінених умовах. Тому необхідно не тільки спиратись на наявний досвід вихованців, але й збагачувати та урізноманітнювати його, не допускати, щоби прив’язаність дитини до звичного, старого, сталого перетворилась на інертність, стереотипність. Подолання обмежено-звичних уявлень про світ та самого себе повинно стати одним з необхідних засобів позитивної оцінки особистості дитини.

В роботі з такими дітьми для посилення особистісної значимості пошуку нового бажано використовувати особливі прийоми. Ігрова форма за умови включення незвичайних, казкових, фантастичних елементів відповідає можливостям та потребам вихованців. Завдання дорослих полягає в тому, щоби максимально розвинути можливості та здібності дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку, що виявляються через гру, роботу з казковим матеріалом, малювання, пов’язуючи їх із здійсненням пізнавальної, навчальної, трудової діяльності. Вказані творчі форми використовуються як для розвитку пізнавальних психічних процесів (мислення, сприймання, уяви, уваги, пам’яті, мовлення), так і для розвитку творчої і гармонічної особистості.

Програма складається з комбінованих занять, де використовуються матеріали: казкий, ігровий, зображувальний, фотографічний, репродукції картин та творчі завдання. Спілкування в групі розширює межі бачення дитиною світу в цілому та власних можливостей у цьому світі.

Мета програми: розвивати ціннісну сферу особистості дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку.

Завдання програми: збагачувати уявлення дітей про якості особистості, емоційні властивості, норми поведінки. Вчити бачити прояви цих якостей в поведінці інших, розуміти їх вчинки. Формувати позитивне сприймання образу «Я», адекватну самооцінку як, з одного боку, основу регуляції власної поведінки, з іншого, - запоруку успішного становлення міжособистісних стосунків. Сприяти розвитку творчого аспекту особистості, особистісно-активного ставлення до нового, комунікативної компетентності, установки на взаємодію та доброзичливе ставлення до однокласників, уміння встановлювати конструктивні взаємини з оточенням. Розвивати емоційні та пізнавальні психічні процеси (сприймання, уяву, увагу, мислення, пам’ять, мовлення), удосконалювати навички спілкування. Виховувати культуру поведінки, любов до життя.

Форма роботи: групова.

Тривалість занять: 1,5 години 1 раз на тиждень.

Цільова група: діти старшого дошкільного та молодшого шкільного віку.

Прогнозовані результати: за умови успішної реалізації даної програми повинна спостерігатися позитивна динаміка у спирийманні дітьми образу власного «Я», ставленні до себе, до світу та взаємодії з оточуючими людьми.

Психодіагностичний інструментарій, рекомендований для діагностики ціннісної сфери : «Дерево» (за Лампенами), «Неіснуюча тварина», «Драбинка», «Визначення самооцінки» за В.Г. Щур, «Дослідження самосвідомості» за М.І.Непомнящей, діагностика страхів, соціаметрічний тест (модифікація метода Дж.Морено), «Подолання обмежено-звичних уявлень про світ і про себе», «Сни тварин».

Навчально-тематичний план

№ з/п	Тема	Кількість годин
1	Світ живий	1,5
2	Збережімо живе	1,5
3	Ми - різні	1,5
4	Вчимося взаєморозумінню	1,5
5	Світло у наших долонях	1,5
6	Як знайти друга	1,5
7	Наша гостинна оселя	1,5
8	Закони гостинності	1,5
9	Птах злагоди	1,5
10	Сила єдності	1,5
11	Що таке справжня турбота	1,5
12	Любов як турбота про інших	1,5
13	Чи важко бути добрим	1,5
14	Сонце доброти	1,5
15	Як стати чесним	1,5
16	Листівки Чесності	1,5
17	Наполегливість підкорює вершини	1,5
18	Наполегливість і талант	1,5
19	Що таке мастерність?	1,5
20	Секрети майстерності	1,5
21	Скарби мудрості	1,5
22	Мудрий світ землі	1,5
23	Країна хоробрих	1,5
24	Хоробрість перемагає страх	1,5
25	В чому краса людини?	1,5
26	Як людина розкриває красу Світу?	1,5
27	Квітка душі	1,5
28	Що таке щастя?	1,5
29	Де ховається щастя?	1,5
30	Крила мрії	1,5
		45

Заняття № 1 світ – живий

Любіть, шануйте, бережіть природу —

вічне джерело нашого життя і нашої твердості

М. Рильський

1. Гра «Життя дерев»

Дітей ділять на групи. Кожна отримує картку з фразою про життя дерев і рослин, наприклад:

• дерево радіє сонцю;

дерево гнеться під ураганним вітром;

• з дерева опадає листя;

• дерево слухає пісні птахів;

• на дереві розкриваються бруньки;

• дятел лікує дерево та ін.

Діти повинні зобразити мімікою і жестами ситуацію, описану в їхній картці. Всі інші відгадують, що відбувається з деревами.

2. Проведення проективної методики «Дерево» (за Дж. І Дайана Лампенами)

Кожний учень отримує аркуш із готовим зображенням сюжету: дерево і розташовані на ньому і під ним фігурки чоловічків. Пропонується розглянути зображення і обвести червоним фломастером того чоловічка, якій нагадує себе, чимось схожий на учня, його настрій і становище. Зеленим фломастером слід обвести того чоловічка. Яким учень хотів би бути і на чиєму місці він хотів би бути.

Інтерпретація результатів виконання проективної методики «Дерево» проводиться з того, які позиції обирає учень, з положенням якого чоловічка ототожнює своє реальне та ідеальне «Я», чи існує між цими положеннями різниця.

3. Бесіда з використанням елементів фототерапії «Світ - живий»

Педагог вмикає музику і показує фотографії або слайди мальовничих куточків природи.

• Перелічіть, які у вашому місті є алеї, парки, клумби.

• Розкажіть про будь-який улюблений куточок природи у місті чи селі так, щоб у ньому захотілося побувати, за питаннями:

• Які там ростуть дерева та квіти?

• Як виглядає це місце у різні пори року?

• Як часто ви там буваєте?

• Що ви там робите?

• Про що ви там думаєте чи мрієте?

• Що дарує вам це місце?

Якби вас призначили головним озеленювачем, які дерева та квіти ви б посадили у своєму місті, і чому?

4. Етюд «Дерева»

Діти під музику відображають тілом як зростає дерево (від насіння і до зрілого). Цікаво програти роль дерева, що росте в місті, в полі, в лісі. Після етюду діти розповідають про особливості життя своїх дерев. Потім обговоріть із дітьми, як люди повинні ставитися до дерев, рослин, квітів.

Заняття № 2 збережімо живе

Любіть, шануйте, бережіть природу —

вічне джерело нашого життя і нашої твердості.

М. Рильський

1. Робота з цитатою

Діти записують вислів М. Рильського з епіграфа до уроку й одержують картки з назвами різних рослин. Вони повинні написати, що ці рослини відчувають, коли про них піклуються люди.

2. Вправа «Квіти, кущі, дерева»

3. Робота за казкою г.-х. Андерсена ромашка

От тільки послухай!

За містом, поблизу шляху, стояла дача. Ти її, напевне, колись сам бачив! Перед нею — маленький квітничок, обгороджений фарбованим парканом. Коло самісінького паркана, біля рівчака, у чудовій зеленій траві росла маленька ромашка.

Сонце голубило її так само тепло й ніжно, як і великі розкішні квіти у саду, і через те вона росла не день у день, а щохвилини. Одного ранку вона зовсім розцвіла: її маленькі блискучо-білі пе­люсточки промінням розходилися від золотого сонечка, що було посередині.

Ромашка не думала про те, що жодна людина не побачить її тут, у траві, та що вона простенька, непоказна квітка. Ні, вона була дуже задоволена, вона поверталася до теплого сонця, дивилася на нього і слухала жайворонка, що співав у височині.

Маленька ромашка була така щаслива, ніби у свято, хоча це був буденний день. Усі діти вчилися в школі. У той час, коли вони сиділи за партами і вчилися, вона сиділа на своїй зеленій стеблинці й також училася — у теплого сонечка, в усього, що було навколо неї. Ромашці здавалося, що маленький жайворонок співає так чудово і дзвінко про все те, що вона зараз відчуває. Ромашка із захопленням дивилась угору на щасливу пташку, яка може літати й співати. Але вона не сумувала, що сама цього не могла робити.

«Адже я бачу і чую,— думала вона,— сонце світить мені, вітерець цілує. О, мені дано багато хорошого!»

У садку за парканом росло багато поважних, гордих квітів. Чим менше вони пахли, тим більше пишалися. Півонії надувалися, щоб бути такими ж великими, як троянди, .але ж не в розмірі справа! Тюльпани вигравали найкращими кольорами; вони це добре знали і трималися рівно, щоб їх було краще видно. І не звертали ніякої уваги на молодень­ку ромашку за парканом, зате вона часто розглядала їх і думала: «Які вони пишні та прекрасні! Напевне, до них злетить ця чудова пташка! Яка я рада, що росту так близько і можу бачити всю їхню красу!»

І тільки вона це подумала, як почулося: «Кві-кві», і злетів жай­воронок, але не до півонії і не до тюльпанів — ні, він злетів низько в траву до простенької ромашки. Ромашка від радості так злякалася, навіть не знала, що й подумати.Маленька пташка кружляла навколо неї-та співала:

• Ой, яка м'яка травичка! Ой, яка мила маленька квіточка з зо­лотом у серці та в срібному вбранні!

Справді, жовта середина ромашки ясніла золотом, а білі пелюс­точки навколо блискотіли, як срібло.

Яка щаслива була маленька ромашка — ні, цього ніхто й уявити не може! Пташка цілувала її дзьобом, співала для неї, а потім знову підносилась у блакитну височінь.

Напевне, минуло з чверть години, поки ромашка отямилася!

Трохи сором'язливо, але щиро й радісно подивилася вона на інші квіти у садку.

Вони ж бачили те щастя й ту честь, що їй припали, вони ж мусили зрозуміти, яка це була радість. Але тюльпани виструнчилися ще більше, ніж раніш, і такі колючі та червоні стали спересердя їхні обличчя! А півонії понадувалися. Це добре, що вони не вміли розмовляти, а то б багато наговорили ромашці! Бідна маленька квітка відчула, що вона зовсім не в гарному настрої, і їй стало дуже прикро.

У цей час вийшла в садок дівчинка з великим гострим, блиску­чим ножем. Вона підійшла до тюльпанів і почала зрізати їх один за одним.

• Ой! — зітхнула маленька ромашка.— Як страшно! Це ж їм кінець!

Дівчинка з тюльпанами пішла додому. Ромашка раділа, що вона росте на вулиці, у траві, і що вона маленька, непомітна квітка. Вона була вдячна за це і, коли зайшло сонце, склала свої пелюстки, за­снула, і цілу ніч їй снилися сонце та маленька пташка.

Другого ранку, коли ромашка знову щасливо простягла свої білі пелюстки, ніби маленькі ручки, до світла й повітря, вона впізнала голос пташки. Але голос бринів сумно, бо пташку спіймали й по­садили у клітку біля відчиненого вікна.

Вона співала про вільні щасливі польоти, співала про молоде зелене жито на полях і чудові подорожі на своїх крилах — високо, в безмежні простори. Сумно було бідному жайворонку, полонений сидів він у клітці. Маленька ромашка так бажала допомогти йому! Але що вона могла зробити?

Це важко було придумати. Квітка зовсім забула про те, як гарно навколо, як тепло гріє сонце і як розкішно біліють її пелюстки. Вона ду­мала тільки про спійману пташку, якій нічим не могла допомогти. У цей час зайшли у садок два маленьких хлопчики: один із них ніс у руках ніж, великий і гострий, як той, яким дівчинка зрізала тюльпани. Вони піді­йшли до маленької ромашки. Ромашка не розуміла, чого вони хочуть. Тут ми можемо вирізати чудовий дерен для жайворонка,— сказав один із хлопчиків і почав обкопувати землю чотирикутником навколо ромашки так, що вона опинилася посередині.

• Зірви квітку,— сказав другий хлопчик, і ромашка затремтіла від страху, що її зірвуть: це ж однаково, що втратити життя! А вона хотіла ще жити, вона хотіла потрапити з дерном у клітку до поло­неного жайворонка.

• Ні, облиш її,— сказав перший хлопчик.— Так красивіше.

Ромашка лишилася стояти і потрапила в клітку до жайворонка.

Нещасна пташка голосно скаржилася про свою втрачену волю

і билася крильцями об залізні грати клітки.

Маленька ромашка не вміла розмовляти, не могла сказати жодного слова втіхи, хоч і дуже хотіла. Так минув ранок.

• Тут немає води,— стогнав спійманий жайворонок,— Вони всі пішли і забули мені лишити хоч краплину води. Моє горло пересохло, все горить! Вогонь і лід усередині, повітря важке. Ах, я мушу вмер­ти, розлучитися з теплим сонячним промінням, зі свіжою зеленню, з усією красою!

І він встромив свій дзьобик у прохолодний дерен, щоб трохи освіжитися. Тут він помітив ромашку. Жайворонок нахилився, по­цілував її дзьобиком і сказав:

• І ти зів'янеш тут, бідна маленька квіточко! Тебе і маленький жмут зеленої трави мені дали замість цілого світу, що я мав на волі! Кожна маленька травинка буде мені зеленим деревом, кожна твоя біла пелюстка — пахучою квіткою. Ах! Ви тільки нагадуєте мені, чого я позбувся!

«Як мені його розважити?» — думала ромашка, але не могла пово­рушити пелюсткою, тільки аромат, Що лився з неї, був значно дужчий, ніж завжди буває у цієї квітки. Це помітив і жайворонок, і хоч він знемагав від спраги і обривав зелені травинки, але квітки не чіпав.

Настав вечір, та ніхто не приносив води пташці. Вона витягла свої гарні крила і затремтіла; її пісня була жалібна — «пік-пік», маленька голівка схилилася до квітки, і серце пташки розірвалося від суму та муки. І квітка не могла, як учора, скласти свої пелюстки й заснути; вона схилилася додолу, знесилена й сумна.

Тільки наступного ранку прийшли хлопчики і, побачивши мертву пташку, гірко заплакали. Потім викопали гарненьку могилку і прикра­сили її пелюстками квітів. Тіло пташки поклали в гарну червону коро­бочку: її пишно поховали, бідну пташку. Поки вона жила й співала, про неї забували — залишили її умирати в клітці від спраги,— а тепер вла­штували їй пишний похорон і проливали над її могилкою гіркі сльози.

А дернину разом із ромашкою викинули на запорошений шлях. Ніхто й не подумав про квітку, яка найбільше від усіх любила бідну пташку і так хотіла її втішити.