Перші походи

Починав діяти, набиратись досвіду в складі формувань під проводом Бернарда Претвича; очолював окремий відділ.Наприкінці 40-х років(з 1551-го) король Сиґізмунд II Авґуст призначив Дмитра Вишневецького старостою міст-фортець Черкас та Канева. Від цього часу оборона від татарських набігів стала його офіційним обов'язком. Осередком планів та амбіцій Дмитра стала закладена на пониззі Дніпра фортеця. Польські джерела стверджують, що після князя Федора Санґушка був старостою брацлавським, вінницьким.

Боротьба з татарами і турками

Московсько-козацьке військо пішло під Аслам-город (або Іслам-Кермен, тобто твердиня ісламу, поблизу теперішньої Каховки), та Очаків. Похід тривав до початку літа і був успішним, ці міста були здобуті. Козаки захопили табуни коней, стада худоби, а також багато полонених і рушили назад. Відбивши вогнем з рушниць погоню, очолювану калгою, вони безпечно дісталися Черкас. Сигизмунд II виправдовувався перед ханом Девлет-Гіреєм за той похід тим, що це була нібито справа московських козаків, а Вишневецький тут ні до чого. Він навіть намагався запевнити хана, що Хортицька фортеця буде корисною для Криму проти московської експансії, і що Вишневецькому доручена ця справа — тримати сторожу на Дніпрі — саме через те, що Вишневецький мав добрі особисті стосунки з султаном і ханом. Але восени того ж 1556 р. козаки Вишневецького знову напали на Аслам-город, уже власними силами. Замок був здобутий, гармати з нього були перевезені до Хортицької фортеці. Девлет-Гірей спочатку спробував домовитись з Вишневецьким, запрошуючи його до себе на службу. Згоди він не одержав і в січні 1557 р. зібрав всю орду і зробив спробу захопити хортицьку фортецю. Облога тривала 24 дні, після чого татари з великими втратами відступили. Вишневецький сповістив Сигизмунда II про свою перемогу і запевнив його, що татари не зможуть нападати на Україну, доки стоїть його фортеця. При цьому він просив «посилити замок людьми й стрільбою», але одержав від великого князя тільки похвалу, обіцянку жалування та рекомендацію не загострювати відношення з татарами. Упевнившись в неспроможності правлячих кіл Великого князівства до рішучих дій, Дмитро знову звернувся до Москви; йому прислали тільки гроші, і при цьому запрошували на царську службу. Тим часом, улітку 1557 р, Девлет-Гірей зібрався з новими силами у похід на дніпровський замок. Цього разу з ним ішли турецьке військо на човнах і молдавська поміч. Фортецю на острові було взято у повну блокаду, і після тривалої облоги Вишневецький змушений був її залишити через нестачу провіанту. Козаки невеликими групами прокрались крізь турецько-татарські заслони і подалися вгору Дніпром до Черкас. Покинута фортеця була зруйнована.

2.Д)Петро Сагайдачний

Петро́ Кононович Конаше́вич-Сагайда́чний (бл. 1582, Кульчиці, тепер село Самбірського району Львівської області — 10 квітня (20 квітня) 1622,Київ) — український полководець та політичний діяч, гетьман Війська Запорозького. Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних братств.

Петро Сагайдачний очолював козацьке військо під час походу польського королевича Владислава на Москву та Хотинської битви 1621 року, котра стала зенітом його слави як полководця. Внаслідок перемоги під Хотином, була зупинена європейська експансія Османської імперії, проте сам гетьман отримав смертельне поранення і незабаром помер.

Участь нашого героя у битвах розпочалася з виснажливого походу до Молдавського та Волоського князівств, що відбувся восени 1600 року. Тоді кілька тисяч козаків на чолі з Гаврилом Крутневичем допомагали великому гетьману Корони Польської Яну Замойському воювати з протурецьким молдавським господарем Михайлом Хоробрим. 20 жовтня поблизу села Буків на Волощині вони перемогли турецько-молдавське військо.

Протягом 1601-1603 років Петро Конашевич-Сагайдачний брав участь у Лівонській кампанії Речі Посполитої та разом зі своїми побратимами на чолі з гетьманом Самійлом Кішкою воював із шведами на берегах Балтійського моря. Після цього Петро відзначився у морському поході 1606 року до завойованої турками Варни, в 1608 році штурмував у лавах запорозького козацтва Перекоп, а в 1615 році — Білгород (Акерман). Військові звитяги, природна вправність та неабиякі особисті амбіції козака Сагайдачного не пройшли повз увагу січового товариства і в 1616 році, під час чергового походу на османську фортецю Кафа (суч. Феодосія в Криму), йому вперше довірили гетьманську булаву.

Перші два десятиліття XVII століття відзначалися бурхливим ростом не лише військової, але й політичної ваги Війська Запорозького. Його керівники не визнавали постанов сеймів Речі Посполитої 1604, 1605, 1607, 1609, 1611, 1613, 1616 років щодо обмеження власного внутрішньополітичного статусу. У цей час почала проявляти себе й певна декларативність підданства королівській владі, адже, незважаючи на універсали Сигізмунда III, що забороняли козацтву «свавільничати» в східних воєводствах Польсько-Литовської держави й на міжнародній арені, воно продовжувало здійснювати самочинні походи на Туреччину, Крим, Молдавію та поширювати власну юрисдикцію на центральноукраїнський регіон. У зв'язку з цим король наказав у 1613 році скликати комісію для ведення переговорів з непокірними козаками й тим самим започаткував новий етап у відносинах між польським та козацьким урядами.

Протягом першої половини ХVI ст. козацтво зростало кількісно і поширювалось територіально. Процес його історичного розвитку як окремого стану привів до створення ним у 50-х рр. ХVI ст. своєї військово-політичної організації – Запорозької Січі. Вільні землі на Наддніпрянщині приваблювали польських панів-магнатів, які, отримуючи від короля грамоти на “окраїнні” землі, будували там свої замки-двори, накладали на місцеве населення податки та повинності на свою користь. Чимало козаків не бажало коритися старостам та панам-магнатам і йшло далі на південь – до Дніпрових порогів і за пороги.

3.А)

Засновник Запорозької Січі на острові Хортиця кошовий отаман Дмитро Байда-Вишневецький

Серед визначних діячів України почесне місце належить кошовому отаманові Запорозької Січі Івану Дмитровичу Сірку (р. н. не від. — 1680).

Іва́н Брюхове́цький (1623 — 7 (17) червня 1668) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1663—1668).

Петро́ Сагайда́чний(бл. 1582, Кульчиці, тепер село Самбірського району Львівської області — 10 квітня (20 квітня) 1622, Київ) — український полководець та політичний діяч, гетьман Війська Запорозького. Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних братств.

Самі́йло Кі́шка (Кушка, Кошка) (1530 (?) — 1602 (1620)) — шляхтич брацлавський з роду Кошичів або Кошків. Хоч був малий але запорожці його любили. Козацький отаман, старший війська Запорозького (1574 — 1575, 1599 — 1602). Керував козацьким військом в Інфляндській кампанії, низкою морських походів: на Ґезлев, Ізмаїл, Очаків, Білгород-Дністровський.

Богда́н (Зиновій) Михайлович Хмельни́цький (* 27 грудня 1595 (6 січня 1596)[1] — † 27 липня (6 серпня) 1657) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Українського гетьманату (1648–1657). Реєстровий козак, військовий писар, з 1648 року — гетьман Війська Запорозького. Організатор повстання проти панування шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави — Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Протягом свого гетьманування укладав союзи зі Швецією, Московською державою, Османською Портою.

Іва́н Виго́вський (? — 17 (27) березня 1664[1]) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Наддніпрянській Україні (1657–1659)[1]. Представник православного шляхетського роду Виговських гербу Абданк.

Отже, де і коли виникла перша Січ? Відомі на сьогодні історичні джерела не дають остаточної відповіді на поставлене запитання. Традиційно в історіографії заснування першої Січі відносять до 1553–1557 рр. і пов’язують з островом Хортиця та іменем князя Дмитра Вишневецького. Не всі дослідники погоджуються з такими висновками, вважаючи, що Хортицькі укріплення ще не можна трактувати як Січ. Спираючись на сучасні дослідження, наводимо хронологічну послідовність розміщення (після Хортиці) козацьких Січей:

• острів Томаківка (60-ті рр. ХVІ ст.–1593р.);

• річка Базавлук (1593–1638 рр.);

• Микитинецький Ріг (1638–1652 рр.);

• річка Чортомлик (1652–1709 рр.);

• Кам’янці (1709–1711 рр.);

• Олешки (1711–1734 рр.);

• річка Підпільна (так звана Нова Січ) (1734–1775 рр.).