2. Суб'єкти авторського права.Співавторство та його види.

Суб'єктами авторського права визнають­ся автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автор чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права (ст. 7 Зако­ну). Первинним суб'єктом авторського права є автор твору (ст. 435 ЦК), а саме фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір. Правова можливість стати автором твору зале­жить тільки від творчих здібностей людини і не обмежена будь-яким віком. Закон не вимагає підтвердження факту створення твору і офіційного визнання авторства певної особи. На­впаки, закріплено принцип презумпції авторства (ст. 11 Закону; ч.1 ст.435 ЦК), який означає, що за відсут­ності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або при­мірнику твору.

До первинних суб'єктів також відносять авторів, які творчо переробили існуючий твір - переклали, адаптували, аранжували або піддали його іншій творчій переробці за узго­дженням з автором твору. Первинними суб'єктами є упорядни­ки збірників та творці інших складених творів, чиї права по­ширюються на новий складений твір у цілому та не охоплюють твори, дані чи інформацію, шо увійшли до них. Тому автори складових компонентів збірника мають право використовувати свої твори незалежно від складеного твору, якшо інше не передбачено авторським договором з упорядником збірника. Зо­крема, вони можуть надавати дозвіл на підбір та розташування їх творів іншим упорядникам.

Авторами одного твору одночасно можуть бути декіль­ка осіб, якщо твір було створено їх спільною творчою працею. Такі особи визнаються співавторами і реалізують свої права на використання твору спільно, тобто за взаємною зго­дою. Наявність співавторства визначається двома умовами: су­місна творча праця і творчий внесок кожного з співаторів; ре­зультатом співаторства завжди має бути єдиний цілісний твір, який не можливо поділити на частини без втрати ним первісно­го значення.

Співаторство може бути двох видів - подільне та неподільне. Неподільне співаторство утворюється спільними поєднаними діями кількох авторів або об'єднанням ча­стин, які спеціально створювалися різними особами і не мають самостійного значення. Прикладом такого співаторства є ін­терв'ю, права на яке належать особі, яка дала інтерв'ю, та осо­бі, яка його взяла. Зазначена особливість неподільного співав­торства обумовила встановлене законом обмеження щодо без­підставної відмови будь-кого зі співавторів у наданні дозволу іншим на використання чи зміну твору.

Подільне співаторство передбачає наявність частин, створених різними авторами. Кожна з них має самостійне зна­чення та може використовуватися відокремлено від твору в ці­лому. Тому і рішення про використання окремої частини твору її автору дозволено приймати самостійно. Саме таким співав­торством створюються підручники, тематичні розділи яких на­писані різними вченими. Однак законодавство (ст. 438 ЦК, ст. 13 Закону) визначило лише загальні засади регулювання відносин співавторства. Так, встановлено, що використання твору і видача дозволу на це іншим особам можливі тільки за згодою всіх співавторів. Проте конкретні права і обов'язки щодо використання спільного твору співавторам бажано врегу­льовувати у договорі.

Для авторсько-правових відносин характерним є участь у них похідних суб'єктів авторських прав, які набули їх на підставі авторського договору або в порядку спадку­вання, або в результаті правонаступництва за юридичною осо­бою - правовласником після її припинення. У такому разі склад авторських правомочностей цих осіб залежить від обсягу і підстав їх правонаступництва.