
- •Відкриття вірусів д.Й. Івановським (характеристика експериментів)
- •Роль д.Й. Івановського та м. Бейєринка в становленні вірусології
- •Модельні системи, що використовуються в вірусології
- •Основні методи дослідження вірусів
- •Гіпотези походження вірусів
- •Роль вірусів в еволюції органічного світу
- •Еволюція вірусів та її докази
- •Поняття про “прості” і “складні” віруси
- •Фінальна стадія взаємодії складного вірусу з клітиною
- •Хімічний (елементний) склад вірусів
- •Біохімічний склад вірусів
- •Стадіїї взаємодії вірусу з клітиною
- •Структурні і неструктурні білки вірусів
- •Особливості будови і функцій структурних білків вірусів
- •Типи вірусних днк (приклади)
- •Типи вірусних рнк (приклади)
- •Типи симетрії вірусів
- •Принципи самозбірки вірусів з ротаційно-трансляційним типом симетрії
- •Принципи самозбірки вірусів з ікосаедричним типом симетрії
- •Принципи класифікації вірусів
- •1)Морфологія віріонів
- •2) Геном
- •Стадії взаємодії вірусу і клітини(див пит 14)
- •Характеристика екліпс-фази
- •Типи генетичних карт у вірусів
- •Генетична карта бактеріофагу т4
- •Генетична карта бактеріофагу лямбда
- •Інтеграція геному фагу лямбда
- •Організація геному втм
- •Геном вірусу грипу
- •Реасортація геномів вірусу грипу
- •Генетична карта віл
- •Принципи методу плр
- •Принципи методу іфа
Принципи методу іфа
Імуноферментний аналіз (ІФА) або, точніше, ферментний імуносорбентний аналіз (англ. enzyme-linked immuno sorbent assay, ELISA) — імунологічний метод для визначення наявності певних антигенів, що заснований на ідентифікації комплексів антиген-антитіло. Широко використовується в лабораторній діагностиці.
Існує цілий ряд підходів, що дозволяють визначити, чи відбулося зв’язування антитіла з антигеном-мішенню. Один з них — це ферментний іммуносорбентний аналіз (ELISA), що часто використовується для діагностики різноманітних антигенів. Процедура аналізу включає такі етапи:
Схема проведення аналізу
Підготовка підкладки для фіксації досліджуваного зразка;
Зразок, у якому хочуть виявити специфічну молекулу або мікроорганізм, фіксують на твердій підкладці, наприклад на пластиковій мікротитрувальній плашці, що зазвичай має 96 лунок;
До фіксованого зразка додають антитіло, специфічне до маркерної молекули (перше антитіло), потім промивають лунку, щоб видалити молекули першого антитіла, які не зв'язалися;
Додають друге антитіло, що специфічно зв'язується з першим антитілом і не взаємодіє з маркерною молекулою. До цього антитіла приєднаний фермент (наприклад, лужна фосфатаза, пероксидаза або уреаза), що може каталізувати перетворення незабарвленого субстрату в забарвлений продукт. Промивають лунку, щоб видалити молекули, які не зв'язалися;
Додають незабарвлений субстрат, що впізнається та утилізується ферментом;
Проводять якісне або кількісне визначення пофарбованого продукту.
Принципи ІФАналізу
Компоненти ІФА
На початку 1970-х років був запропонований метод, який поєднує ферментативний та імунохімічний підходи, що призвело до створення імуноферментного аналізу (ІФА), в якому антитіло виступає як специфічний детектор речовини, що визначається, а фермент – як маркер імунохімічної реакції, з допомогою якого візуалізується утворення комплексів.
Компоненти ІФА
Антиген
Специфічні антитіла
Антитіла специфічні мічені ферментом або антивидові антитіла, мічені ферментом
Субстрат
ІФА проводиться в 6 основних етапів
1) фізична сорбція антитіл (або антигену) на твердофазний носій;
2) імунологічна реакція: внесення антигену (або антитіл) в ті ж лунки;
3) імунологічна реакція (друге специфічне зв’язування): внесення комплексу кон’югат-фермент, хімічним шляхом зв’язаного з антитілами;
4) ензиматична реакція, коли фермент, діючи на субстрат, сприяє появі забарвленого комплексу; інтенсивність забарвлення пропорційна кількості антигену (або антитіла) в лунках;
5) стоп-реакція (фіксація забарвлення в лунці)
6) врахування результатів з допомогою приладів – спектрофотометрів, які дозволяють вимірювати оптичну густину продукту ферментативної реакції безпосередньо в лунках імунологічного планшету
NB!!! – між пунктами 1-4 обов’язковий етап відмивки
Можна виділити три основні стадії:
- формування специфічного комплексу АГ-АТ.
- введення в нього мітки (імунохімічний процес).
- візуалізація мітки.
Перед постановкою ІФА проводиться робота, яка включає такі етапи:
- вирощування біологічно чистого матеріалу з моно інфекцією.
- отримання очищених вірусних препаратів.
- приготування анти сироваток з високим титром специфічних антитіл.
- виділення IgG.
- кон’югування з ферментами.
Після з’єднання АГ або АТ з твердим носієм можна проводити реакцію прямого, непрямого, конкурентного і сандвіч-типу.
Прямий імуноферментний аналіз:лунки мікроплат покривають тестуючим антигеном, інкубують, потім надлишок антигену видаляють і додають вірусоспецифічне антитіло, кон’юговане з ферментом. Після інкубації надлишок кон’югату видаляють і додають субстрат (хромоген). Інтенсивність забарвлення пропорційна кількості антигену. Метод потребує мінімальної кількості операцій, незначної витрати реагентів і легко може бути автоматизований.
Непрямий ІФА: після з’єднання АГ-АТ, до комплексу на твердому носії додають антивидові антитіла, що мають мітку АТ2-Ф (у прямому, ферментну мітку додають не у антивірусні імуноглобуліни, а у антитіла до них).
Сендвіч – ІФА: при простому варіанті ферментна мітка вводиться до складу вторинних антитіл, а при модифікованому – вторинні антитіла проявляються комплементарними до них анти видовими ензим-міченими імуноглобулінами.