1. Визначення вірусів-неклітинні форми життя,внутрішньоклітинні паразити,що мають лише один вид нуклеїновиої к-ти (РНК чи ДНК) і не мають власних білоксинтезуючих апаратів,тому не здатні реплікуватись за межами чтуливих до них клітин-хазяїв.

а) “Віруси – строго внутрішньоклітинні, потенційно патогені агенти з інфекційною фазою розвитку

1) мають нуклеїнову кислоту одного типу,

2) репродукуються в формі генетичного матеріалу,

3) не здатні до росту та біномінарного ділення та

4) у них відсутня “система Ліпмана” (одна з ферментативних систем, яка приймає участь у виробництві енергії).” (Львов, 1957)

б) “Віруси - елементи генетичного матеріалу, які, знаходячись в клітинах, де вони репродукуються, здатні детермінувати біосинтез специфічного апарату, який забезпечує їх проникнення в інші клітини”

(Лурія, 1959)

в) “Віруси є автономними генетичними структурами, які можуть функціонувати та репродукуватися в сприйнятливих до них клітинах.

Мають субмікроскопічні розміри, облігатні внутрішньоклітинні паразити.”

(Cann, 1997)

2. “за” і “проти” тези “віруси – живі” – МАЄ БУТИ У КОЖНОМУ

Живі:; розмноження, спадковість,мінливість (пристосованість до умов оточуючого середовища)Вони займають конкретну екологічну нішу.

Неживі:

1. Відсутність своїх білок —синтезуючих систем

2. Відсутність росту

3. Диз”юнктивний спосіб збірки

4. Один тип НК

5. Можливість кристалізації

6. Існування вірусоідів, віроідів та пріонів

7. Можлива інтеграція з клітинним геномом

3. Відкриття вірусів д.Й. Івановським (характеристика експериментів)

12-го лютого 1892 Дмитро Івановський, асистент Петербурського університету, подає на розгляд Імператорської Академії Наук Петербургу роботу, яка показує, що витяжка від уражених рослин тютюну може передавати хворобу іншим рослинам після проходження через керамічні фільтри достатньо малого діаметру, щоб затримати найменші відомі бактерії.Ця подія загалом визнається як початок Вірусології.

Івановський Д.Й.

провів наступні дослідження, він розтер листки хворих рослин, їх сік

процідив через полотно і при допомозі капілярних трубочок висипав цю

рідину в жилки здорових листків тютюну. Через дві неділі 80% інфекційних

рослин були заражені мозаїчною хворобою. Вчений пропустив сік через

фарфоровий фільтр затримуючи бактерії та інфекційні здібності його

збереглись, Такий звільнений від бактерій прозорий

сік Д. І. Івановський вводив здоровим рослинам. Листи їх жовтіли,

скручувалися, зрештою рослини гинули. Також виявилось, що збудник мозаїчної хвороби не росте при звичайних умова на поживних середовищах як бактерії. і при постійному перезараженні рослин ефект не зникає,а тільки посилюється.

4. Роль д.Й. Івановського та м. Бейєринка в становленні вірусології

Мартін Бейєрінк підтвердив та розширив експерименти Івановського з вірусом мозаїки тютюну і був першим, хто розвинув сучасне уявлення про вірус, який він визначив як contagium vivum fluidum (розчинний живий мікроб). Через 6 років після відкриття Д.Й.Івановського К.Бейєрінк підтвердив

добуті дані рослин ученим. Він наполягав, що мозаїчну хворобу тютюну

викликає рідке зараження, яке розмножується тільки в живих рослинах,

вбивається кип’ятінням. Как и Ивановский[5], Бейеринк показал[6], что фильтрация не помогает удержать возбудителя заболевания табачной мозаики на керамических фильтрах Чамберлена, которые обладали самыми малыми на то время порами и считались стандартом для ультрафитрации растворов от бактериальных организмов. Бейеринк также показал,[6] что патоген способен репродуцироваться и распространяться в клетках хозяина, но не может быть культивирован в растворе подобно бактериям. В отличие от Ивановского, который продолжал считать,[7] для обозначения особой, небактериальной природы возбудителя.Бейерлинк, однако, придерживался гипотезы о том, что вирус является некой жидкой материей, называя вирусный раствор сontagium vivum fluidum[6] — заразной живой жидкостью. Данное представление о вирусах, не как частицах, а растворимой материи, впрочем, было опровергнуто вскоре после смерти Бейеринка.

5. Модельні системи, що використовуються в вірусології

Модельні системи — системи, що використовуються як моделі для вивчення властивостей, процесів та явищ в живій природі (оскільки вони мають багато спільного з іншими живими системами, які ще не так добре вивчені; результати вивчення модельних систем можуть на них екстраполюватися).

тютюн- вірус тютюнової мозаїки

бактерія E. coli – бактеріофаг Т4

курячий ембріон – вірус грипу

Новонароджені білі миші – вірус поліомієліту

Культура клітин HeLa - аденовірус