Тема 6. Основні ідеї німецької філософії кінця XVIII – початку хіх століття

Абсолют (за Ф. Шеллінґом) – категорія для позначення першооснови світу, в якій взаємоврівноважені раціональний та ірраціональний елементи. Розгортання всесвіту здійснюється через ірраціональну волю як темну нерозумну силу, що містить творчу енергію.

Абсолютна ідея (в філософії Геґеля) – 1) основа світу природи і людини; 2) зміст абсолютного знання, розуму, що становить сутність Абсолютного духу.

Абсолютний дух – у філософській системі Геґеля кінцевий етап розвитку Світового духу, який проходить через проміжні етапи до абсолютного знання як своєї самосвідомості у формі мистецтва, релігії та філософії.

Антропологізм Л. Фоєрбаха – позиція, згідно з якою, природознавство є універсальною наукою про людину.

Антропологічний принцип – підхід до людини як продукту природи, історії і спілкування, але поза її соціальними сферами життєдіяльності. Соціальні взаємини замикаються на відношення між «Я» і «Ти».

Апріорі – до всякого досвіду.

Відвласнення (у філософії Геґеля) – категорія для позначення виникнення речей, явищ світу природи та суспільства з істотності духу як його переходу в інше буття, щоб у цій іншій невласній формі пізнати себе у «своєму іншому».

Діалектика у Геґеля – механізм саморозгортання Світового розуму через протилежності. Це такий рух через взаємодію протилежностей, що обіймає собою і сферу духу і природи, бо природа і дух є відвласнення і повернення до себе Світового розуму.

Ідеї трансцендентні (за І. Кантом) – поняття у розумі людини, що не зумовлені чуттєвим досвідом, тому вони не можуть бути прообразом реальних об’єктів.

Ідеї іманентні (за І. Кантом) – поняття як форма знання цілого, що передує частинам і містить умови для визначення кожної частини та їх взаємовідношень.

Категорії розсудку (в гносеології І. Канта) – апріорні форми суджень, що є синтезами або способами дії, яким ми несвідомо підпорядковуємо чуттєві дані.

Кант виокремлює: категорії кількості, якості, відношення, модальності.

Категоричний імператив – в етиці Канта – безумовний моральний закон поведінки і вчинків кожної людини. Його основна вимога – ставитися до людини як до мети, а не як до засобу.

Коперніканський переворот в теорії пізнання – якщо до Канта процес пізнання розглядали як шлях від емпіричного об’єкта до свідомості суб’єкта, то Кант навпаки стверджує, що наша свідомість сама вбачає в предметах те, чим вони нам стають потрібними.

Ноумен – поняття у філософії Канта, для позначення межі пізнання, яке базується на чуттєвому досвіді; сутність речі, явища, яка принципово непізнавана.

Об’єктивний дух (за Геґелем) – етап саморозгортання Світового розуму у формі всієї сукупності суспільного життя та його розвитку у вигляді всесвітньої історії.

Принцип історизму у природознавстві – визнання існування природи як процесу безперервного становлення за іманентними законами еволюції (наприклад, теорія Канта-Лапласа).

Річ для нас – У Канта – річ, як вона дана людині у чуттєвості.

Річ у собі – 1) реальність, недосяжна чуттєвому досвіду людини, річ, якою вона є сама з себе ; 2) також – предмет поза межами досвіду (Бог, безсмертя).

Свобода (за Геґелем) – вияв суб’єктивним духом власної необхідності пізнавати, що по суті є самовиразом активності Світового розуму, який нічим зовнішньо не обмежується, а отже скрізь і в усьому є собою.

Суб’єктивний дух (за Геґелем) – прояв Світового розуму в людській душі, свідомості та самосвідомості.

Трансцендентальна філософія – термін, введений Кантом, для позначення системи понять і принципів свідомості пов’язаних з чуттєвими предметами і через це здатних бути підтвердженими в досвіді.

Трансцендентальне – термін у філософії Канта, який означає знання, що існує до всякого досвіду і є підставою для досвідного пізнання (категорії розсудку).

Трансцендентний – у Канта – те, що є за межами можливого досвіду.

Феномен – явище, як факт чуттєвості людини.