Тема 4. Особливості світогляду та філософії Середньовіччя та доби Відродження

Антропоцентризм – 1) принцип, згідно з яким людина постає центром Всесвіту і найвищою метою всіх подій, що відбуваються у світі; 2) особливість світогляду доби Відродження, в якому людині відводиться центральне місце, позаяк вона є найвищим творивом Бога наділене божою здатністю творити.

Апологетика – період патристики, який передує періоду систематики і ставить своїм завданням захищати християнське віровчення за допомогою доказів звернених до розуму та обстоювати його переваги.

Аристотелізм – інтерпретація і розвиток учення Аристотеля в середньовічній теологічній традиції періоду схоластики. У Новий час А. знаходить вираз у філософії Г. Ляйбніца, який застосовує термін ентелехія до трактування монад.

«Бритва Оккама» – принцип теорії пізнання В. Оккама, який стверджує: «не слід примножувати сутності без потреби», тобто, поняття які не належать до інтуїтивного знання і не піддаються перевірці в досвіді, слід вилучати з науки.

Геліоцентична теорія – учення, згідно з яким Земля та інші планети обертаються навколо Сонця і кожна – навколо своєї осі.

Гуманізм – 1) ставлення до людини як найвищої цінності; 2) світоглядний принцип доби Відродження, який стверджував право людини на земне щастя.

Есенція – у Томи Аквінського – сутність всякого буття, протилежне йому поняття – екзистенція.

Екзистенція – у Томи Аквінського – елемент буття як існування; кожна річ як складне буття включає в себе есенцію і екзистенцію.

Еманація – випливання енергії з переповненого Єдиного з якої формується Світовий розум (Нус) і далі Світова душа.

Єдине – визначальна категорія неоплатонізму; у Плотина – духовна сутність як субстанція світу, сповнена енергії, яка здатна емінувати (випливати, витікати).

Креаціонізм – в середньовічній філософії – переконання, що світ створений з «ніщо».

Максимум – У Н. Кузанського поняття для означення математизованої моделі буття, що трактує Бога як актуальну нескінченість.

Мак’явеалізм – термін для позначення дій, що характеризуються нехтуванням норм моралі у досягненні політичної мети.

Мінімум – у філософії Д. Бруно і Н. Кузанського найменший елемент структури буття.

Монада – у філософії Д. Бруно і Н. Кузанського первісний елемент світоладу.

Неоплатонізм – філософсько-містичний напрям античності III–VI ст., що розгалужувався на кілька шкіл. Систематизатором Н. став засновник Римської школи Плотин, філософський зміст його вчення полягає у розробці ірраціональних ідей Платона, що сфокусовані на тріаді: Єдине (Благо) – Нус (Ум) – Псюхе (Душа) та принципі еманації. Ідеї неоплатонізму лягли в основу вчення А. Авґустина, властиві представникам середньовічної містики, знайшли вираз у філософії Д. Бруно, Ф.  Шеллінґа, європейському та українському преромантизмі (Г. Сковорода) й романтизмі.

Номіналізм – філософське вчення, що заперечує онтологічне значення універсалій, стверджуючи, що загальні поняття існують не в дійсності, а тільки в мисленні.

Пантеїзм – філософсько-релігійне вчення, згідно з яким Бог є безособовим початком, присутній у єстві природи; розчинений, розлитий в природі і навпаки: природа ототожнена, розчинена в Богові.

Патристика – філософське вчення, що має на меті тлумачення біблійних текстів та релігійних догм.

Предестинація – в етиці Авґустина Боже передвизначення одних людей до добра, спасіння і блаженства, а інших до зла, загибелі і мук. Передвизначення невіддільне від наділення людей свободою волі, що означає свободу вибору ними добра або зла.

Природне право – право, що випливає з природно-суспільного характеру людини і є, за Г. Ґроцієм, предметом філософії.

Реалізм – філософський напрям, згідно з яким універсалії існують реально як сутності речей.

Реформаційний рух – релігійний рух, спрямований на перебудову католицької церкви та тодішніх релігійних доктрин у дусі протестантизму.

Схоластика – філософське вчення, що має на меті обґрунтування та систематизацію теологічних догм за допомогою раціоналістичних засобів.

Теоцентризм – світоглядна модель світосприйняття в добу Середньовіччя, згідно з яким Бог є джерелом і основою всього сутнього.

Універсалії – філософський термін, який використовується для позначення загальних понять. У Аристотеля – це родові вислови щодо буття. У схоластиці Універсалії становлять головний зміст дискусій між номіналізмом, реалізмом, концептуалізмом.

Утопія – (від гр. ou i topos – місце, якого немає) – поняття з’явилося в XVI ст. від назви книги Т. Мора «Утопія». Воно позначає уявний (ідеальний) суспільний лад, та твори, що описують такі перетворення.