Тема 2. Особливості світогляду та філософських ідей в культурах Стародавнього Сходу та Заходу (Індія, Китай, Давня Греція)

Абсолют – вічна, незмінна, нескінченна духовна першооснова світу.

Анімізм – віра в існування духів і душ; одухотворення явищ і сил природи.

Античний – давньогрецький або давньоримський (культура, мистецтво, суспільний лад тощо).

Антропоморфізм – наділення тварин, рослин і явищ неживої природи людськими властивостями; притаманне багатьом релігіям уявлення про божество в людській подобі.

Апейрон – термін, запроваджений давньогрецьким філософом Анаксимандром для позначення нескінченого першопочатку в просторі і часі, що перебуває у вічному русі, поєднуючи протилежності.

Апорії – нездоланна проблема, що виникає у міркуванні. Застосовані у Зенона (Елейська школа) для підкреслення суперечності між чуттєвим сприйманням і мисленням, виражені в трактуванні руху, простору і часу.

Архе – поняття, що було введене в давньогрецькій філософії для позначення першопричини всього існуючого.

Атман – у давньоіндійській філософії вияв світової духовної сутності – брахми в людині (душа людини).

Брахман – в даньоіндійській філософії: 1) безособовий божистий абсолют, як основа всього сутнього; 2) жрець, представник вищої касти (варни) в Індії .

Буддизм – релігійно-філософське вчення, яке виникло в Індії на межі VII–VI ст. до н. е. і в ході історичного розвитку стало однією з трьох світових релігій; засновником вважають Сіддгартху Гаутаму.

Буття – філософська категорія, що позначає: 1) світ у взаємозв’язках речей і явищ; 2) все, що реально існує; 3) сутність, субстанція існуючого; 4) реальність, яка існує об’єктивно, поза свідомістю людини і незалежно від неї; загальний спосіб існування; 5) у Парменіда – сутність, нечуттєва основа всього існуючого: «одне і те ж саме є і думка і буття»; 6) у Платона істинним буттям є ідеї.

Варна – в Індії та у деяких країнах Сходу – замкнена суспільна група людей, об’єднаних певним родом занять, звичаями та законами.

Веди – найдавніша пам‘ятка індійської літератури, священні тексти брахманізму.

Гармонія – впорядкованість та узгодженість зв‘язків між складовими елементами цілого та частин.

Гомеомерії – термін, який запропонував Анаксагор, для позначення найдрібніших, невидимих, нечуттєвих часток, що, на його думку, знаходяться у кожному існуючому.

Дао – центральна категорія однієї з китайських шкіл (даосизм); джерело всього, яке є вічним, незмінним та існує всюди як основа речей та загальний закон.

Докса – гадка, опінія, яка базується на чуттєвому сприйманні.

Ейдос – у давньогрецькій філософії вид, образ і прообраз речі; ідея.

Єдине (Одне) – сутність світу, що тотожна його буттю, вміщує в собі все існуюче (Парменід).

Йога – давньоіндійська система та метод щодо правил для тіла і розуму за допомогою яких людина опановує всі свої стани з метою самоконтролю за поведінкою та діями.

Карма – у релігійно-філософських системах давньої Індії – закон відплати, згідно з яким, характер наступного існування людини (перевтілення після смерті) визначається її теперішньою моральною поведінкою.

Конфуціанство – соціально-етичне вчення давньокитайської філософії, в основі якого покладено порядок, що передбачає життя людини не для себе, а для суспільства.

Космос (у давньогрецькій філософії) – Всесвіт, структурно організований і впорядкований світ як ціле.

Легізм – вчення давньокитайської філософії, в основу якого покладено переконання про недобру, злу природу людини, яку можна викорінити з неї лише жорсткою системою покарань.

Лоґос – 1) поняття, яке ввів у філософію Геракліт, вживалося в таких значеннях: думка, розум, смисл, основа, слово, бог; 2) Лоґос – божественна душа Космосу; 3) Лоґос – це принцип порядку і міри.

Натурфілософія – філософія природи, система умоглядних витлумачень природи, що подається як її цілісність.

Небуття – 1) у вченні Парменіда це заперечення буття, яке він розуміє як духовну єдину основу всього існуючого; 2) у Платона небуття – це відсутність буття, що тотожне поняттю «ніщо» 3) у Демокрита небуття є умовою існування буття як елементарної наповненості, воно тотожне порожнечі.

Нірвана – у буддизмі – поступове згасання свідомості, що досягається шляхом повного відсторонення від життєвих благ та задоволень, злиття душі з духовною, божистою першоосновою світу.

Нус (Ум) – одне з основних понять античної філософії, що означало трансцендентну єдність усіх можливих актів свідомості й мислення, яким підпорядковані космос, людина, думка, розум.

Панпсихізм – уявлення про всезагальну одушевленість природи.

Політеїзм – одна із історичних форм релігії, що ґрунтується на поклонінні багатьом богам.

Реінкарнація – у буддизмі – перевтілення (переселення душі з одного тіла в інше).

Релятивізм – 1) принцип відносності людських знань; 2) філософська позиція, що обстоює відносність людських знань і заперечує пізнаваність остаточної істини.

Скептицизм – філософське вчення, що ґрунтується на сумніві щодо можливостей достовірного пізнання світу.

Софізм – (з гр. мудрагелі, хитрість) навмисне застосування у суперечці та доведеннях хибних арґументів, що ґрунтуються на свідомому порушенні правил формальної логіки. Наприклад, «Злодій не бажає набути щось погане. Набуття доброго є діло добре. Отже, злодій бажає доброго».

Софіст – платний учитель ораторського мистецтва в Давній Греції.

Софістика – 1) вчення представників Афінської школи софістів 2-ї половини V ст. За загальною освітою їх вважають першими професійними вчителями, що стояли на позиції релятивізму. 2) спосіб міркувань, що ґрунтується на навмисному підтасуванні фактів з метою оголошення хибних умовиводів істинними.

Універсум – Всесвіт, світ як ціле в єдності всіх його об‘єктів, проявів і властивостей, множина світів.

Упанішади – загальна назва релігійно-філософських текстів, що коментують Веди, найдавнішої пам’ятки індійської літератури.