Тема 13. Культуро-аксіологічна проблематика в новітній філософії

Ідіографічний (індивідуалізуючий) метод – підхід, застосований авторами трансцендентальної аксіології, для розмежування явищ, речей сфери історії та культури, які цінні саме своєю індивідуальною неповторністю (для їх дослідження застосовують поняття цінності), від явищ, речей природи, неповторність у їх дослідженні до уваги не береться.

Трансцендентальна теорія цінностей (вартостей) – перша в історії філософської думки аксіологія (кін. ХІХ ст.), її виникнення пов’язано з іменами послідовників філософії І. Канта – речників Баденської школи неокантіанства В. Віндельбанда та Г. Рікерта. Під цінностями вони розуміють значення (смисли), які не існують в бутті, важливо те, що вони значать. Значення, смисли віднаходяться в свідомості.

Цінності (вартості) – загальноприйняті значення речей, що існують у формі зразків, способів поведінки та діяльності людей і здатні задовільняти їхні потреби.

Цінності в марксистській філософії – об’єктивовані в речах суспільні взаємини, що мають соціально-практичну класову зумовленість.

Цінності в трансцендентальній теорії вартостей – це смисли, що перебувають поза всяким буттям. Питання про цінності – це не питання їх існування, а питання їх значення.

Цінності в філософії прагматизму – згідно з Д. Дьюї – це якість, яку здоровий глузд вбачає в речах для задоволення або використання в досвіді. Цінність є стороною цілісного досвіду людини, який містить етичний, естетичний, релігійний, раціональний аспекти тощо.

Цінності християнського світосприйняття – духовні сутності, що вже здійснені в Богові. Цінність Бога відкривається для людини як Благо в формі Абсолютної Любови, Істини, Добра, Краси, Свободи, Правди.

Аксіологічна концепція культури – вчення, згідно з яким, культура постає системою цінностей і цим виражає міру людяності. Згідно з цим підходом, сутність культури духовно-ціннісна. Біля її витоків концепції стоять представники Баденської школи В. Віндельбанд та Г. Рікерт. Її також репрезентують представники «філософі життя»: В. Дільтай, Г. Зіммель, О. Шпенґлер.

Глобально-технократичне розуміння цивілізації – такий підхід до історичного поступу людства, який бере за основу життєдіяльності людини штучно створені способи забезпечення людського життя: матеріально-технічні, виробничо-технологічні, соціально-організаційні.

Етапи цивілізаційного поступу людства (за О. Тофлером) – аграрний, індустріальний, інформаційний.

Локально-культурологічний підхід до цивілізації (П. Сорокін, А. Тойнбі) – згідно з цим підходом, під цивілізацію розуміють якісно відмінні культурні спільноти, що різняться своє мовою, історією, традиціями та релігіями (С. Гантінґтон).

Натуралістична інтерпретація культури – підхід марксистської філософії, який основою культури бере предметно-практичну діяльність людини спрямовану на створення надприродного предметного світу, «другої природи». Створення культурної предметності дало можливим передавати людям, генераціям програми людської діяльності, вироблені здатності, потреби тощо.

Символічна інтерпретація культури – підхід репрезентований концепцією представника Марбурзької школи неокантіанства Е. Кассірера. Тут культура є символічним конструюванням світу способами мови, міфу і науки.

Соціологічна інтерпретація культури (Л. Вайт, Дж. Гекслі) – підхід, що ототожнює культуру і суспільство, позаяк культура є соціальним феноменом і невіддільна від життєдіяльності соціуму. Л. Вайт виділяє в культурі такі підсистеми: технологічну (техніка, технології, матеріали), соціальну (взаємини між людьми – моральні, професійні тощо), ідеологічну (знання, віра, міфи, релігія, філософія, мистецтво, мораль).

Філософський підхід до культури – завдання цього підходу – з’ясувати сутність культури, її історичного поступу та особливостей функціювання, виявлення духовної природи її смислів.