Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Державний вищий навчальний заклад
«Приазовський державний технічний університет»
Факультет енергетичний
Кафедра «Інтелектуальна власність та право»
РЕФЕРАТ
з дисципліни «Правознавства»
тема: «Основи теорії права»
Виконала:
Студентка групи МН-12
Данилова Катерина
Перевірила:
Бондаренко О.О.
Маріуполь, 2013
План
Вступ………………………………………………………………………………...3
Поняття права та його ознаки……………………………………………………..4
Місце і роль права в системі соціальних норм.....................................................11
Загальна характеристика основних галузей права України................................13
Висновок..................................................................................................................16
Перелік використаних джерел…………………………………………………...17
1.Вступ
Загальна теорія права — це вчення про призначення та сутність права, його категоріальний та понятійний апарат. Як наука, теорія права почала зароджуватись у XIII ст. в епоху Просвітництва. Загальна теорія права незалежної України взяла чимало корисного з вітчизняного досвіду минулого. Разом з тим вона послідовно звільняється від догматично постульованих уявлень про державу і право соціалістичного типу. Сучасна українська теорія права у тлумаченні державно-правових явищ виходить з інтересів людини та громадянина. Загальна теорія права посідає особливе місце у науці про суспільство. Теорія права відрізняється від таких наук, як природничі або технічні, адже вона є суспільно-гуманітарною наукою, предметом дослідження якої є суспільні явища — права. Особливо тісно загальна теорія права пов'язана з політологією, яка вивчає політику та політичні системи світу. Ґрунтуючись на політологічних даних про політичну систему суспільства, теорія права розглядає її з точки зору місця та ролі у ній держави, характерних ознак і особливостей, що відрізняють її від партій, громадських організацій та інших ланок політичної системи. Теорія права має тісні та плідні взаємозв'язки з наукою про суспільство — соціологією, яка вивчає структурні елементи суспільства. Маючи у своїй структурній будові відносно автономні частини, теорія права — єдина наука, яка дає узагальнене уявлення про державно-правову дійсність у її цілісності. Вивчаючи та узагальнюючи практику, теорія права формує поняття та визначення державно-правових явищ, виробляє наукові рекомендації і висновки.
Отже, будучи важливою суспільствознавчою та провідною юридичною наукою, теорія права має на меті одержання, оновлення та поглиблення узагальнених, достовірних знань про право. Теорія права має досить широкий спектр дослідно-функціональних можливостей. Як і будь-яка суспільствознавча наука, теорія права виконує ідеологічну функцію.[1]
2.Поняття права та його ознаки.
Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюються з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає
провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).
Як загальносоціальне явище право характеризується певною свободою й обгрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними й рівними для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій існують: права людини; права об'єднань, груп, верств; права нації, народу; права людства.
Юридичне право — це свобода та обґрунтованість поведінки людей, що задекларована державою відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших джерел права.
Твердження про те, що право відірване від держави, привело до виникнення різноманітних концепцій праворозуміння: природного права, позитивного права, права реалістичного, психологічного тощо.
Юридичне (позитивне) право, своєю чергою, поділяють на об'єктивне і суб'єктивне.
Юридичним об'єктивним правом називають систему всіх правових приписів, що установлені (санкціоновані), охороняються, захищаються державою, мають загальнообов'язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права.
Юридичне суб'єктивне право — це певні можливості, міра свободи, що належить суб'єкту, який сам вирішує, користуватися ними чи ні.
До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розумінні як волевиявлення держави можна віднести такі:
а) право — це система правових норм;
б) це правила поведінки загального характеру;
в) ці правила мають загальнообов'язковий характер;
г) вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;
д) формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;
є) установлюються, санкціонуються, гарантуються (забезпечуються) державою та її органами;
є) у своїй сукупності регулюють соціальні відносини між людьми;
ж) правила поведінки повинні установлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму та милосердя.
Кожне право як елемент правової системи складається з багатьох правових норм. Аби правильно вибрати ту чи ту норму, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками, між ними існують конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній обумовленості й характерним ознакам схожості та відмінностей між правовими нормами, все право можна подати як визначену систему.
Воно є системою правил загального характеру. Це означає, що право має соціальне призначення з регулювання поведінки не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто вступає у ті відносини, що ним регулюються.
Право має загальнообов'язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, повинні сприйматись як безумовне керівництво до дії, що виходить із державних структур і не підлягає обговоренню чи оцінці під
кутом зору їх доцільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.
Право характеризується внутрішньою формою, тобто об'єднанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси.
Формальна визначеність права характеризується тим, що поведінка суб'єктів у вигляді нормативної моделі закріплюється в нормах права як права та обов'язки учасників суспільних відносин, а також як вид і міра реакції держави (санкції), застосовані в разі порушення велінь, що містяться в нормативних приписах. Ці приписи повинні виконуватись саме в тому обсязі та у випадках, в яких вони знайшли своє формальне закріплення в тексті правової норми.
Право стає обов'язковим лише тоді, коли воно установлюється чи санкціонується уповноваженим на те суб'єктом, у межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановлюваною процедурою, тобто з дотриманням установлених вимог, що подаються до розроблення, обговорення, прийняття, набирання чинності, зміни та скасування дії правових приписів.
Установлення права означає підготовку і прийняття органами держави правових норм. Санкціонування права — це затвердження, реєстрація, надання дозволу на загально обов'язковість уже існуючих соціальних норм.
Здійснення права забезпечується державою. Це проявляється в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб'єктами сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з іншого — відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, а також застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм.
Право має певні напрямки впливу і будується на конкретних правових і демократичних засадах.
Функції права — це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Призначення функцій полягає в тому, щоб визначити активну й багатогранну роль права в громадянському суспільстві з позиції його впливу на суспільні відносини між людьми.
Функції права поділяють на загальносоціальні та спеціальні юридичні.
До загальносоціальних відносять такі функції:
1) гуманістичну — право охороняє та захищає права людства, народу, людини;
2) організаторсько-управлінську — право суб'єктів на вирішення певних економічних і соціальних проблем;
3) інформаційну (комунікативну) — право інформує людей про волю законодавця;
4) оцінно-орієнтувальну — поведінка людей оцінюється з огляду на закони держави, вказує на безконфліктні, соціально допустимі способи й засоби задоволення потреб людини в межах правомірної поведінки;
5) ідеологічно-виховну — право формує у людини певний світогляд, виховує в неї зразки правомірної поведінки;
6) гносеологічну (пізнавальну) — право само виступає як джерело знань.
До спеціальних юридичних функцій права відносять регулятивну (статичну і динамічну) та охоронну: регулятивна функція спрямована на врегулювання
суспільних відносин способом закріплення бажаної поведінки в тих або тих галузях чи інститутах права. Регулятивно-статична функція — це вплив права на суспільні відносини, що закріплює і регулює суспільний порядок у соціально неоднорідному суспільстві у стані спокою; регулятивно-динамічна — забезпечує динамічний розвиток громадянського суспільства; правовий вплив здійснюється таким чином,
що, наприклад, Верховна Рада України виключно законами регулює права корінних народів і національних меншин (це регулятивно-статична функція права). Або шляхом прийняття Державного бюджету України створюються передумови для будь-яких видатків держави на загальносуспільні потреби (регулятивна динаміка);
охоронна функція спрямована на охорону відповідної системи суспільних відносин, на забезпечення їхньої недоторканності з боку правопорушників, на недопущення правопорушень, зменшення або усунення їх із повсякденного життя.
Видання службовою особою нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах, — карається позбавленням волі до чотирьох років (ст. 211 КК України). Це охоронна функція права.
Принципи права — це закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя.
У сучасній юридичній літературі визнають принципи демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо. Розрізняють також загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи інститутів права.
Принципи права як керівні юридичні вимоги відображають особливості та специфіку юридичного права, мають нормативний, регулятивний характер, визначають і скеровують правомірну поведінку людей. У теорії права існують різні
класифікації принципів права. Наприклад, їх поділяють на загальнолюдські, типологічні, конкретно-історичні, галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права.
Загальнолюдські принципи права характеризують як юридичні засади, ідеали чи основи, що зумовлені певним рівнем всесвітнього розвитку цивілізації, втілюють у собі найкращі, прогресивні здобутки правової історії людства, визнані
міжнародними нормами права.
Такими принципами є:
1) закріплення у праві міри свободи людини та забезпечення її основних прав;
2) юридична рівність однойменних суб'єктів у всіх правовідносинах;
3) зверхність закону як акта нормативного волевиявлення вищого представницького органу держави;
4) взаємопов'язаність юридичних прав і обов'язків;
5) регулювання поведінки людей та їх об'єднань за загальнодозволеним типом правового регулювання: «дозволено все, що прямо не заборонено законом»;
6) діяльність органів і посадових осіб повинна регулюватися за принципом: «дозволено тільки те, що прямо передбачено законом»;
7) чітке закріплення правовими нормами процедурно-процесуальних механізмів забезпечення (гарантування) прав людини і здійснення нею своїх обов'язків;
8) правосуддя здійснюється тільки судами і має бути найефективнішою гарантією прав людини;
9) юридичну відповідальність людина несе за свою винну протиправну поведінку;
10) в суспільстві повинен діяти принцип презумпції невинуватості особи.
Типологічні принципи, визначаються як керівні засади, ідеї, що властиві всім правовим системам певного історичного типу, відображають його соціальну сутність.
Приміром, рабовласницькому типу права притаманні такі принципи: тісне переплетення норм права з родоплемінними звичаями; вплив релігії на формування права; невизнання рабів суб'єктами права; яскраво виражений класовий характер чинного права; охорона приватної власності й тяжкі покарання за замах на рабовласницьку власність; відсутність чіткого формулювання складів злочинів і широке свавілля судді.
Феодальний тип права базувався на таких принципах: право привілеїв, що мало становий характер; відкрите право застосування сили (кулачне право); партикуляризм, тобто роздрібненість права; наявність канонічного (церковного)
права, що мало юридичну силу; жорстокість і широка можливість судової розправи.
Особливості сучасних перехідних типів правових систем полягають у поступовому втіленні загальнолюдських цінностей, що відображені в загальнолюдських принципах права.
Конкретно-історичні принципи права визначають як основні засади, що відображають специфіку права певної держави у реальних соціальних умовах. До них відносять,наприклад, такі: принцип демократизму, принцип законноcті, принцип гуманізму, принцип рівності всіх перед законом, принцип взаємної відповідальності держави та особи.
Галузеві й міжгалузеві принципи характеризуються тим, що охоплюють лише одну чи кілька галузей права певної держави. До них, зокрема, відносять принцип гласності судочинства і принцип повної матеріальної відповідальності.
Принципи інститутів права — це основні ідеї, що лежать в основі побудови певного інституту права: скажімо,принцип не сприйняття подвійного громадянства чи принцип охорони й захисту всіх форм власності.
Соціальна цінність і призначення права можуть бути охарактеризовані як здатність служити засобом і метою для задоволення потреб соціальної справедливості, прогресивних інтересів громадян і суспільства в цілому. Соціальна цінність і соціальне призначення права характеризуються такими його проявами.
1. Право визначається як міра свободи й недоторканності людини, окреслює межі свободи, скеровується на виключення із соціального життя свавілля, безконтрольності та беззаконня.
2. Воно об'єднує в собі загальну волю учасників суспільних відносин, впливає на поведінку й діяльність людей через узгодження їхніх специфічних інтересів.
3. Цінність і призначення права полягає в тому, що воно є виразником соціальної справедливості, виступає критерієм правильного розподілу матеріальних благ, утвердженням рівності та правового статусу людини в суспільстві.
4. Право являє собою джерело оновлення суспільства, виступає в демократичному громадянському суспільстві як чинник прогресивного соціального розвитку.
5. Як явище культури та цивілізації воно має планетарний характер і забезпечує вирішення проблем міжнаціонального та міжнародного значення.[2]