Контрольна робота

з курсу «Кримінально-процесуальне право України»

(загальна частина)

Варіант №7

I. Надайте відповідь на наступні теоретичні питання:

1. Розкрийте поняття і назвіть види кримінально-процесуальних гарантій. Які правові явища можна до них віднести?

Поняття, значення і система процесуальних гарантій. Процесуальні гарантії, які багато вчених розглядають як засоби забезпечення досягнення мети кримінального процесу взагалі, так і прав учасників процесу зокрема, відіграють важливу роль у забезпеченні законності і справедливості кримінального судочинства. В зв’язку з цим виділяють процесуальні гарантії прав окремих суб’єктів і правосуддя в цілому, між якими існують співвідношення цілого і частини. Процесуальні гарантії, на думку М. М. Михеєнка, — це передбачені кримінально-процесуальним законом засоби забезпечення завдань кримінального судочинства й охорони прав і законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь. Але процесуальні гарантії не окремі розрізнені засоби, а цілісна система таких засобів, які в сукупності і забезпечують правосуддя. Процесуальні гарантії — закладена в процесуальній формі система правових засобів, які забезпечують встановлення об’єктивної істини й справедливість правосуддя, можливість усіма суб’єктами кримінального процесу реалізувати свої права, свободи й обов’язки, досягнення мети й виконання завдань кримінального судочинства. Систему процесуальних гарантій складають: 1. Процесуальна форма; 2. Принципи кримінального процесу; 3. Процесуальні обов’язки суб’єктів кримінального процесу; 4. Заходи кримінально-процесуального примусу (в тому числі кримінально-процесуальна відповідальність). У теорії кримінального процесу виправдано буде розглядати такі, характеризовані співвідношенням цілого й частини, поняття, як "гарантії правосуддя", "гарантії встановлення об’єктивної істини", "гарантії захисту прав і свобод людини". Встановлення об’єктивної істини — головна передумова справедливості кримінального судочинства, здійснення правосуддя. Справедливий судовий вирок чи інше процесуальне рішення можливі тільки у справі, щодо якої встановлена істина — висновки відповідають тому, що мало місце в дійсності. Висновки будуть відповідати істині, якщо вони засновані на достовірних фактичних даних як доказах Для забезпечення одержання саме таких доказів і направлені процесуальні гарантії встановлення істини, виражені в процесуальній формі провадження слідчих й інших процесуальних дій. Гарантіями встановлення об’єктивної істини виступає як процесуальна форма в цілому, так і окремі інститути кримінального процесу: принципи кримінального процесу, доказове право, інститути слідчих дій, інститут судового слідства і судових дебатів тощо. Водночас, у процесі встановлення істини (збирання, дослідження, перевірки доказів) слідчий, орган дізнання, прокурор, суд, захисник вступають у правовідносини з іншими учасниками процесу та громадянами. Наприклад, для одержання доказів виникає потреба в освідуванні людини, проведенні обшуку, виїмки поштової кореспонденції. Де межі втручання в сферу особистого життя людини, в права й інтереси громадянина? Це одне з найскладніших питань. Кримінально-процесуальна діяльність повинна бути направлена не тільки на захист інтересів людини, суспільства й держави від злочинних посягань, а й захищати самі права і свободи людей. Права і свободи людини мають найвищу соціальну й юридичну цінність, а їх захист визначає направленість діяльності держави. Права людини являють собою комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, що обумовлені фактом існування людини в цивілізованому суспільстві та одержали юридичне закріплення. Свобода — юридична можливість людини поводитись відповідно до своїх волевиявлень, робити все, що бажається, але тільки те, що не заборонено законом і не спричиняє шкоди правам і свободі інших людей. Абсолютна свобода — це свобода робити все, що бажається, дійсна правова свобода — свобода робити все, що подобається, але без шкоди свободі й правам інших людей. Право виступає як мірою й засобом забезпечення свободи, так і засобом обмеження свободи й влади, які неузгоджені з суспільством і уявленнями людей про справедливість. У значній мірі право взагалі, а процесуальне в особливості виступають засобом обмеження й урегулювання влади. Очевидно, що процесуальна форма повинна включати таку систему гарантій, яка забезпечувала б як встановлення істини, так і захист прав і свобод людини. Тут може мати місце конкуренція цінностей і конфлікт інтересів. Для забезпечення істини нерідко виникає необхідність обмеження окремої людини в її правах і свободах. При цьому важливо визначитися, що є важливішим — встановлення істини чи недоторканність окремих прав. У виняткових випадках закон допускає можливість застосування засобів процесуального примусу для збирання доказів і встановлення істини. В останньому випадку обмеження прав і свобод повинно мати характер крайньої необхідності: здійснюватися для розкриття злочину й усунення небезпеки, що загрожує інтересам людини, суспільства чи держави, якщо цю небезпеку за даних обставин неможливо було б усунути іншими засобами, і якщо заподіяні негативні наслідки є меншими, ніж відведена шкода. Процесуальні гарантії прав і свобод людини в кримінальному процесі — особливий вид гарантій, які виступають засобом їх забезпечення: реалізації в процесі кримінального судочинства, захисту від безпідставного втручання, відновлення порушених прав. Якщо право — це можливість відповідної поведінки, то процесуальні гарантії представляють собою юридично визначені процедури реалізації відповідних прав, механізм попередження їх порушень, порядок захисту і відновлення порушених прав і свобод людини. Система процесуальних гарантій прав і свобод людини включає такі елементи: юридичне визначення самих прав і свобод; недопустимість звуження існуючих прав і свобод як за обсягом, так і за змістом; визначення процедури їх реалізації; роз’яснення учасникам процесу прав і свобод та порядку їх реалізації; надання реальної можливості для самореалізації; утримання від порушень прав і свобод людини з боку інших учасників процесу; надання допомоги з боку слідчого, органу дізнання, прокурора, захисника і суду в реалізації прав і свобод іншими учасниками процесу; попередження порушень прав і свобод та покладання обов’язку здійснення заходів щодо їх попередження на осіб, які ведуть кримінальне судочинство чи виконують функцію процесуального контролю й нагляду; захист прав і свобод — встановлення перешкод, які б виключали їх порушення; відновлення порушених прав і свобод; повну реабілітацію й відшкодування завданої шкоди. Оптимальне співвідношення гарантій встановлення істини і гарантій захисту прав і свобод людини і є системою гарантій правосуддя. Співвідношення гарантій встановлення істини і гарантій захисту прав і свобод людини характеризується взаємодією різних об’єктивних закономірностей гносеологічної діяльності та юридичних принципів, які, маючи однакову мету, створюють єдину, доцільну і надійну процесуальну форму як систему гарантій правосуддя.

2. Значення міжнародних нормативно-правових актів для кримінального процесу України.

Базовими міжнародними правовими актами є: Устав ООН, Загальна декларація прав людини, що була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН (1948 р.), Європейська конвенція про захист прав і основних свобод 1950 р., Віденська конвенція 1969 р. про право міжнародних договорів, що вступила в дію в1980 р., типові договори про взаємодопомогу в галузі кримінального правосуддя, про перейняття кримінального провадження та видачу, що були прийняті Генеральною Асамблеєю ООН (1990р.), Конвенція ООН 2000р. проти транснаціональної злочинності, а також інші міжнародні акти ООН та інших міжнародних організацій.

Міжнародні договори із правової допомоги в переважній більшості є двосторонніми. В окремих випадках, за умови наявності певних інтеграційних відносин, питання правової допомоги вирішують на підставі багатосторонніх угод. Україна, наприклад, бере участь у двох таких системах міжнародної правової допомоги – СНД і Раді Європи. У рамках СНД це один багатосторонній договір – Конвенція про правову допомогу у правових відносинах із цивільних, сімейних та кримінальних справ 1993 р. У рамках Ради Європи укладено низку договорів: Конвенцію про взаємну допомогу в кримінальних справах 1959 р., Конвенцію про видачу правопорушників 1957 р., Конвенцію про репатріацію неповнолітніх 1970 р., Конвенцію про передачу заяв про правову допомогу 1977 р., Конвенцію про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р., Конвенцію про передачу засуджених 1983 р. тощо.

Договори про правову допомогу в основному регулюють такі питання, як екстрадиція, виконання іноземного судового рішення, виконання окремого процесуального доручення, а також питання колізійного права. Інколи це можуть бути інші питання, наприклад обмін інформацією відповідно до Європейська Конвенція про інформацію відносно іноземного законодавства 1968 р.

Перелік напрямів правової допомоги, які включено до конкретного договору, залежить від домовленості між державами: це може бути екстрадиція, причому окремої групи осіб, правова допомога у кримінальних справах. Питання правової допомоги можуть бути включені до міжнародних договорів про уніфікацію кримінального законодавства. Прохання про надання правової допомоги може бути відхилено, якщо надання такої допомоги може зашкодити суверенітету чи безпеці або суперечить законодавству держави, що робить запит.

3. Всебічне, повне та об’єктивне дослідження обставин справи як принцип кримінального процесу.

бставин справи є основним напрямом, вихідним моментом першочергових гарантій встановлення істини при проведенні досудового слідства, необхідним фактом, що забезпечує досягнення мети розслідування. Навіть незначне відхилення від цього принципу тягне за собою неможливість встановлен-ня об'єктивної істини, як наслідок — унеможливлюється здійснення передбачених законом завдань кримінального судочинства. Тому очевидно, що при розслідуванні кри-мінальної справи слідчий повинен будувати всю свою діяльність зі збирання та дослі-дження доказів виходячи з цієї вимоги закону1. Поняття всебічності, повноти та об'єктивності дослідження тісно пов'язані між собою. Всебічне дослідження обставин кримінальної справи неможливе без його повноти та об'єктивності й навпаки. > йвдеио Є. Г., ТЪетяр М. М. Принцип всебічного, повного та стивного дослідженняобставин кримінальної справи: поняття та // Науковий вісник НАВСУ. — 1996. — № 1. — С. 244—250. 67 Під всебічністю дослідження розуміють з'ясування всіх обставин по справі, як викриваль-них, так і виправдувальних, а також обставин, що пом'якшують та обтяжують відповіда-льність обвинуваченого. Крім цього, кримінальна справа вважається всебічно розслідува-ною тоді, коли проведено як загальне дослідження, так і дослідження за окремими версія-ми. Як слідчий, так і суд повинні досліджувати всі об'єктивно можливі слідчі версії, що виникають у процесі досудо-вого і судового слідства, а не тільки ті, що підтверджують одержані достовірні дані. Якщо всі об'єктивно можливі версії, висунені слідчим або судом по кримінальній справі, не досліджені (не перевірені), розслідування не може вважатися закінченим. Як свідчить практика, однобічність дослідження обставин вчиненого злочину тягне за собою повернення кримінальної справи на додаткове розслідування або відміну винесеного по такій справі вироку. Тому справу може бути визнано повністю розслідуваною і направлено до суду тільки в тому разі, якщо в підсумку всієї проведеної слідчим роботи, перевірки всіх можливих версій залишиться тільки та, яка з точки зору органу розслідування вже є не версією, а достовірним висновком. Однак з погляду суду цей висновок є версією обвинувачення, що потребує перевірки в умовах судового розгляду. Ця версія буде вихідною при розгляді справи в суді, вона є основою для проведення судового слідства. У цих випадках суд не може бути зв'язаний тільки з версією обвинувачення, він, як орган правосуддя, повинен обов'язково розслідувати і протилежну версію, тобто припущення про невинність підсудної особи. Суд може вийти за межі доказів, зібраних не досудовому слідстві, вимагати і розглядати нові докази, що означає: суд має право висувати такі версії, які не перевірялися на досудовому слідстві. При поверненні судом справи на додаткове розслідування всі його версії підлягають обов'язковій перевірці1. Розглядаючи питання про співвідношення судової та слідчої версії, Л. Є. Ароцкер правильно зазначив: «Поклавши в основу додаткового розслідування версію суду» 1 Соловьев А. Д. Всесторонность, полнота и объективность предварительного следствия. — К., 1969. — С. 9. 68 и досудового слідства і дізнання можуть збирати до-°Рга аи\ підтверджують або спросто-вують обвинувачен-У першому випадку суд, прийнявши справу до свого НЯ адження, ви-ходитиме з цієї ж версії, яка була ним ПР°ута... у протилежному випадку, якщо судова вер-сія ВИ підтверджується, а для висунення інших обгрунтованих версій немає підстави, суд може висунути як судову версію обвинувачення, щодо правдивості якої раніше він мав сумніви»1.

Дуже важливо, щоб у процесі перевірки версії слідчий і СУД критично ставились до отриманої ними інформації, що підтверджує або заперечує ту чи іншу версію. Недопустимо «притягувати» ті чи інші дані до версії, яка, на думку слідчого чи суду, є найбільш правдоподібною. Така однобічність досудового чи судового слідства є причиною серйозних слідчих та судових помилок, а інколи може призвести до притягнення до відповідальності невинної особи і навпаки — безкарності щодо винного у вчиненні злочину. Найбільш поширеними причинами, через які має місце однобічність розслідування або судового розгляду, є недоліки планування досудового або судового слідства при висуненні та перевірці версій, а також перебільшення доказового значення визначення обвинуваченим або підсудним своєї вини. Визначення обвинуваченим або підсудним своєї вини ще не дає підстав стверджувати, що він здійснив той чи інший інкримінований йому злочин. Таке визнання має бути уважно перевірено. Повнота дослідження закріплюється з'ясуванням усіх обставин, що підлягають встановленню по кримінальній справі, всіх фактів злочинної діяльності обвинуваченого, а також залученням до справи такої кількості доказів, яка дозволить виконати це завдання. Повнота дослідженняхарактеризує обсяг та межі доказування, вимагає дослідження і використання такої кількості доказів, що необхідна для прийняття законного й обгрунтованого рішення. Отже, відмінність між всебічністю і повнотою полягає в якісно-кількісній характеристиці дослідження, оскільки поняття всебічності охоплює тільки з'ясування обста-1ИН) які підлягають доказуванню, а поняття повноти — Q 42ПЄ°РИЯ доказательств в советском уголовном процессе. — М., 1973. — 69 дослідження доказів, необхідних і достатніх для встановлення цих обставин1. Тому всебі-чно повинні досліджуватися як обставини, так і докази. З доказуванням тісно пов'язані інші поняття, що також є інструментом оцінки всебічності, повноти, об'єктивності дослідження обставин кримінальної справи. Йдеться про такі межі, що забезпечують повне та правдиве встановлення всіх обставин, які можуть мати значення для справи. Отже, межі доказування - це необхідна і достатня сукупність доказів, що зібрана по справі та забезпечує правильне її' розв'язання шляхом установлення шуканого комплексу обставин, який підлягає доказуванню. Поняття предмета і меж доказування взаємозв'язані та взаємозалежні: перше виражає мету, друге — засіб її досягнення2. Поняття меж доказування, з одного боку, містить вимоги забезпечення необхідної та достатньої повноти пізнання важливих явищ та їх зв'язків, з іншого - виражає вимогу щодо надійності результатів пізнання. Інакше кажучи, межі доказування передбачають таку ухвалу по конкретній справі, щоб зібрана сукупність доказів з якісного боку забезпечувала встановлення кожного елемента предмета доказування, а з кількісного — гарантувала достовірність встановлення цих обставин для адресата доказування і всіх осіб, до яких звернені виховні та попереджувальні дії судочинства. Таким чином вирішується загальне для теорії інформації завдання створення надійних систем з використанням порівняно надійних елементів перетворення можливих знань у достовірні. Йдеться як про докази, змістом яких є фактичні дані про елементи предмета доказування, так і про проміжні та інші допоміжні факти3. Межі доказування залежать передусім від предмета доказування. Тому на цій основі розглядаються всі фактичні дані, які стосуються справи та повинні бути зібрані, перевірені, оцінені. Ось чому всі процесуальні дії слід проводити.

1 Ароцкер Л. Е. Использование данных криминалистики в судебном разбирательстве. — М., 1964. — С. 59, 60. 2 Николайчик В., Матвиенко Е. Всесторонность, полнота и объективность предварительного расследования. — Минск, 1969. — С. 26, 27. 8 Теория доказательств в советском уголовном процессе. — М., 1973. — С. 186, 187. 70 об'єктивність як категорія, що правильно відображає ьЯу дійсність, ухвалює такий підхід до дослідження, Ре„ одяаково враховує всі обставини, що свідчать як «за», і «проти» обви-нувачуваного. Це веде до формування висновків по справі. авд Об'єктивність — правова та моральна вимога, що вису- ється до кримінально-процесуального доказування і є В «упередженою та сумлінною у ставленні органів держа-Вц до фактичного матеріалу і такою, що виключає з їх боку суб'єктивізм, який веде до обвинувального або виправдувального нахилу. Посадові особи, на яких покладено обов'язки здійснювати процес доказування, не повинні викликати ніяких сумнівів в упередженні щодо кінцевого результату справи. Слідчий, прокурор, суддя та інші учасники кримінального процесу, якщо вони особисто або їх родичі, безпосередньо або побічно, заінтересовані в результаті справи, не можуть брати участь у розслідуванні або розгляді кримінальної справи і підлягають відводу (статті 54, 56, 58, 60, 61 КПК України). Об'єктивність сприяє достовірності знання як необхідній умові перетворення його у факт, тоді як необ'єктивність, упереджене ставлення до обвинувачуваного або інших учасників процесу сприяють прийняттю необгрунтованих рішень, що не відображають дійсного стану речей. Принцип всебічності, повноти та об'єктивності, як один з основних у системі загальних і спеціальних принципів кримінального процесу, може мати різний ступінь втілення при дослідженні фактичних даних, обставин та доказів залежно від того, чи визнані вони законом як обов'язкові по кримінальній справі, чи такими не є. До обставин, що підлягають обов'язковому встановленню по кримінальній справі, належать такі, що входять у предмет доказування (ст. 64 КПК України). Дослідженню та доказуванню по кримінальній справі підлягають передусім факти, обставини, які відповідають описаним у законі як елементи складу злочину ознакам. Однобічне та неповне дослідження свідчить про невста-новлення істини по справі й тягне за собою направлення 1 на додаткове розслідування або відміну вищестоящим. сУДом винесеного вироку. Дослідженню підлягають усі обставини, як у позитивному, так І в негативному відображенні: наявність — 71 відсутність події злочину; винність — невинність обвинувачуваного. Тому не можна ін-терпретувати ст. 64 КПК України в тому розумінні, що в межах предмета доказування з'ясуванню підлягають тільки винність обвинувачуваного, а його невинність не доказуєть-ся, а презюмуєть-ся, встановлюється від протилежного, у формі так званого аналогічного доказування1. Доказування однієї лише винності обвинувачуваного та презумпування його невинності внесло б у дослідження елементи однобічності та неповноти. Проти цього і спрямоване правило про тлумачення сумнівів, що, як справедливо зазначив В. М. Савицький, є додатковим стимулом для органу обвинувачення та суду в їх цілеспрямованості максимально повно і точно з'ясувати всі обставини справи, усунути будь-які можливі сумніви в правильності висновків, до яких вони дійшли, тобто однаково досліджувати обставини, що викривають або виправдовують обвинувачуваного2. Крім обставин, що належать до предмета доказування, всебічному, повному та об'єктивному дослідженню підлягають й інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи (ст. 65 та ін. КПК України). Про них у законі сказано узагальнено, тому що всі юридично значущі обставини передбачити неможливо. Тому, досліджуючи справу під кутом зору ст. 22 КПК, необхідно кожного разу зважувати питому вагу та значення цих обставин, враховуючи їх зв'язок з іншими обставинами, у першу чергу з тими, що становлять предмет доказування, брати до уваги те, якою мірою вони можуть впливати на загальний висновок і до яких наслідків можуть призвести обставини, що їх не буде розслідувано. Важливо при цьому враховувати, що судово-слідча практика систематизувала цілу низку таких допоміжних обставин, виявлення яких, як правило, впливає на обгрунтованість кінцевих висновків по справі. До них відносять дані 1 О. М. Ларін розглядає межі доказування як сукупність допоміжних фактів на відміну від предмета доказування як сукупності обставин, що підлягають доказуванню. Див.: Расследование по уголовному делу. — М., 1970. — С. 64. 2 Савицкий В. М. Государственное обвинение в суде. — М., 1971; Горский І'. Ф., Кокорев Л. Д., Элькивд П. С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе уголовном процессе. — Воронеж, 1978. 72 собу потерпілого, його взаємовідносини з обвинувачу- особливо у справах про вбивства; обставини, які ваЯ ^ть на схожість способів вчинення злочинів, що доз- Ка «є припустити їх здійснення однією особою; відомості, . свідчать про те, що обвинувачений схиляв свідків до чі неправдивих показань, роз'яснив родичам, як потрібно яснювати ті чи інші обставини тощо. Недослідженість обставин обумовлює ті самі наслідки, що й недо-ідженість обставин, які входять у предмет доказування1. д Тому не можна погодитися з думкою про те, що на правильність вирішення справи впливає тільки встановлення обставин, що складають предмет доказування2. Достовірність встановлення обставин досягається за умови притягнення до справи необхідної сукупності доказів і їх всебічної та об'єктивної перевірки й оцінки. Невиправдане звуження обсягу доказів обмежує обсяг доказування, призводить до недослідженостї обставин. Усі докази, які сприяють виявленню значущих по справі обставин, повинні бути особливо ретельно досліджені, перевірені й оцінені. Які саме докази повинні бути досліджені, залежить від змісту тієї інформації, що в них міститься, та її значення для справи. З цієї причини закон не визначає істотності того чи іншого доказу, не ставить відносність доказів у залежність від їх видів, надаючи суду, прокурору, слідчому можливість самим вирішувати ці питання, виходячи з того, яке значення вони мають для встановлення обставин, що підлягають доказуванню, до яких наслідків може привести відмова від їх дослідження3. Отже, принцип всебічності, повноти й об'єктивності дослідження обставин справи є надійним засобом досягнення об'єктивної істини по кримінальній справі, який діє на всіх стадіях кримінального процесу і є необхідним засобом прийняття законних і обгрунтованих рішень при провадженні дізнання, досудового і судового слідства. 1 Савицкий В. М. Зазнач, праця. 2 Тыричев И. В. Принципы советского уголовного процесса. — М., 1983. -_ с. 37. 8 Воробьев Ю. А. Неполнота следствия как процессуальное основание возвращения уголовного дела на дополнительное расследование // Проблемы предварительного следствия в уголовном судопроизводстве, — М., 1980. — С. 129.

4. Розкрийте поняття суб’єктів кримінального процесу. Заявник та потерпілий, як суб’єкти кримінально-процесульної діяльності.