2.1 Соціальна структура Київської Русі

Соціальна структура Київської Русі була складною. Основна маса сільського населення, що залежить від князя, називалася смердами. Вони жили і в селянських громадах, і у вотчинах. Розорилися селяни брали у феодалів у борг позику - "купу" (гроші, урожай та ін.), Звідси і їх назва - закупи. Людина, що позбувся свого соціального статусу, ставав ізгоєм. На становищі рабів перебували челядь і холопи, поповнювалися з числа полонених і збанкрутілих одноплемінників.

Залежному люду протистояло вільне населення, зване людьми (звідси збір данини - "полюддя"). Соціальну верхівку становили князі з роду Рюриковичів, оточені дружиною, яка ділилася з XI ст. на старшу (бояри) і молодшу ("детьцкіе", отроки, мілостнікі). "Нова дружинна і земська (земські бояри) знати, що зайняла місце колишньої родоплемінної, представляла своєрідну аристократичну прошарок, що постачає політичних лідерів". Вільне населення складалося переважно з жителів міст і сіл, чоловіків-общинників, які й створювали значну частину суспільного багатства. Вони були соціальним стрижнем суспільно-політичної та військової організації в Давньоруській державі. Висвітлюється це в наступному.

Вільні общинники мали власну військову організацію, з бойової могутності набагато перевершувала князівську дружину. Це було народне ополчення на чолі з ватажком - тисяцьким (само ополчення називалося "тисяча"). Верховним органом влади в російських землях X-ХП ст. були народні збори "старшого міста" - віче, яке було вищою формою самоврядування. На думку Л.І. Семенниковой, в давньоруському суспільстві панував ідеал народоправства, колективного общинного управління: "Князь у Київській Русі не був у повному розумінні слова государем ні в східному, ні в західному варіанті ... Приїжджаючи в той чи інший волость, князь повинен був укласти" ряд " (договір) з народними зборами - "віче". А це значить, що він теж був елементом общинної влади, покликаної охороняти інтереси суспільства, колективу; Склад віча був демократичним. Давньоруська знати не володіла необхідними засобами для його повного підпорядкування. За допомогою віча народ впливав на перебіг суспільно-політичного життя "

Думка Л.І. Семенниковой про народний характер віча поділяють багато вчених, у тому числі І.Я. Фроянов, О.Ю. Дворниченко. У той же час у науці існує погляд на віче як на узкосословних орган влади, куди простий люд не міг потрапити (В. Т. Пашуто, В. Л. Янін та ін). Інша точка зору зводиться до наступного: віче стало пережитком на Русі вже до XI ст. і збиралося у виняткових випадках, а в якості вищої форми влади воно аж до XV ст. існувало лише в Новгороді, Пскові і почасти в Полоцьку.

Віче відігравало помітну роль у політичному житті Київської Русі, тому політичний лад того часу можна назвати вічовий демократією.

Аналіз соціально-політичної обстановки в Київській Русі призводить до висновку про те, що народ був активною політичною та соціальною силою, що спиралася на традиції свободи і суспільні інститути, висхідні до старовини, але що будувалися на територіальній основі. За допомогою віча народ часто вирішував, кого з князів "посадити на стіл", обговорював питання війни і миру, виступав посередником у княжих конфліктах, вирішував фінансові та земельні проблеми. Що стосується знаті, то вона ще не виділилася в окреме замкнутий стан, не перетворилася на соціальне ціле, що протистоїть основної частини населення.