Мінеральні води

^{Серед природних чинників, які використовуються у комплексному санатор­но-курортному лікуванні, мінеральні води набули найбільшого поширення та виз­нання. До переваг застосування природних мінеральних вод відносять: практичну відсутність протипоказань, алергічних реакцій;}

^{можливість тривалого застосування, в тому числі в амбулаторних умовах з використанням розливних мінеральних вод; сполучення загальної неспецифічної дії на процеси саногенезу організму людини в цілому та місцеві патогенетичні механізми захворювання.}

^{Завдяки багатому хімічному складу, полівалентності біологічної дії, спорід­неності з буферними системами організму мінеральні води можуть успішно ви­користовуватися при багатьох захворюваннях органів травлення, сечовиділення, обміну речовин, порушеннях кровотворення та ін.}

^{Згідно з сучасними уявленнями під назвою «мінеральні води» маються на увазі підземні води, які чинять лікувальну дію на організм людини, що зумовлена або підвищеним вмістом корисних біологічно активних компонентів, їхнім іонним чи газовим складом, або загальним іонно-сольовим складом води.}

^{Згідно з прийнятою класифікацією (В.В. Іванов, 1960) всі природні підземні мінеральні води залежно від складу, властивостей і лікувального призначення поділяються на дев’ять основних бальнеологічних груп.}

^{І. Води без специфічних компонентів і властивостей, лікувальне значення яких визначається їхнім іонним складом та величиною мінералізації.}

^{II. Води вуглекислі, котрі містять розчинену вуглекислоту (СО}₂^{), концентра­ція якої в питних мінеральних водах повинна бути не менш ніж 0,5 г/дм;, в водах для зовнішнього використання - не менш ніж 1,4 г/дм3 (у високотермальних водах з температурою 40-50°С, повинна також враховуватись вуглекислота, яка вільно виділяється і при охолодженні вод може бути переведена у розчинений стан).}

^{Медичними показаннями для лікування вуглекислими мінеральними водами є захворювання органів травлення: виразка шлунка та дванадцятипалої кишки у фазі ремісії і нестійкої ремісії, хронічний гастрит із збереженою або підвищеною секреторною активністю шлунка у фазі ремісії або нестійкої ремісії, хронічний гастрит із секреторною недостатністю у фазі ремісії, хронічний ентерит та ентеро­коліт у фазі стійкої або нестійкої ремісії, хронічні коліти у фазі ремісії, функці­ональні розлади (дискінезії) кишечнику за гіпо- або гіпертонічним типом, хроніч­ний холецистит (бактеріальний) у фазі ремісії, хронічний калькульозний холе­цистит, функціональні розлади (дискінезії) жовчних шляхів за гіпер- або атонічним типом, хронічний персистуючий гепатит, стан після перенесеного вірусного ге­патиту в неактивній фазі (через 1-2 місяці після зникнення жовтухи), хронічний панкреатит, латентний або рецидивуючий (у період між нападами), який розви­нувся на фоні інших захворювань системи травлення, рефлекс-езофагіт, больова і диспептична форма легкого та середнього ступеня у фазі ремісії, захворювання оперованого шлунка: після операції внаслідок виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки в разі наявності демпінг-синдрому і гліпогліксмічного синд­рому легкого та середнього ступеня, астенічного синдрому (гастриту культі), ана-стоматозиту; синдрому привідної кишкової петлі, панкреатиту, гепатиту, холеци­ститу, ентероколіту - не раніш ніж через два місяці після операції, стан після операційних втручань на жовчних шляхах – не раніш ніж через 3-4 місяці після операції; цукровий діабет легкого та середнього ступеня.}

^{III. Води сульфідні, які містять H}₂^{S+HS в кількості не меншій від 10,0 г/дм3.}

^{Медичними показаннями для лікування сульфідними мінеральними водами є захворювання опорно-рухової системи (ревматоїдний артрит в неактивній фазі, а також у фазі мінімальної і середньої активності процесу, якщо хворий може себе обслуговувати), деякі інфекційні поліартрити (нетуберкульозної етіології); пер­винний деформуючий остеоартроз, артрити травматичного походження з обме­женням руху в суглобах, остеохондроз хребта з вторинними неврологічними по­рушеннями та без них, спондильоз, спондилоартроз без різких обмежень руху хребта; анкілозуючий спондилоартрит (хвороба Бехтерева-Штрюмпеля-Марі), ревматоїдоподібний артрит хребта в разі активності процесу не вищій від II сту­пеня, без вісцериту, якщо хворий може самостійно рухатись; травматичні спон-дилопатії; тендовагініт, міозит, періартрит; захворювання нервової системи (ради­куліт, радикулоневрит, зумовлені остеохондрозом, а також токсичного, інфекцій­но-алергічного походження; ішіас, а також невертеброгенний попереково-крижовий радикуліт у підгострій фазі, фазі неповної ремісії, ремісії; грудний радикуліт з вісцеральним болем; дифузний больовий шийно-плечовий синдром; поліневрит, полірадикуліт, плексит, запальні токсичні невропатії; інфекційний поліневрит; поліневропатії в разі цукрового діабету; стани після перенесених інсультів та че­репно-мозкових травм; захворювання шкіри.}