XiXта перша половина XX ст. Принесла граверам нові матеріали для дощок: оргскло, лінолеум, нітролінолеум навіть картон.

Гравюра на металі

Техніка офорту та літографії у зв'язку з її суто технічною склад­ністю цією програмою не передбачається. Тому тут подаються тільки загальні поняття.

Залежно від техніки виконання гравюри на металі поділяються на дві групи: з травленням і без травлення кислотою.

До групи гравюр на металі без застосування травлення відно­сяться техніки: різцева та "суха голка". Різцева гравюра іноді нази­вається класичною — найкращий вид заглибленої гравюри на металі, створюваної нанесенням штрихів різної глибини та ширини за допо­могою спеціального різця.

Цей вид гравюри вирізняється надзвичайною чіткістю і чисто­тою лінії. Техніка ця надзвичайно складна, потребує великого до­свіду.

Другий вид гравюри на металі вимагає кислотного травлення і називається офорт (від франц. еаи-ґогіе) - травлений штрих (аква­тинта, лавіс, м'який лак, резерваж).

Пластинку металу (дошку) переважно цинк, мідь шліфують та полірують. Потім грунтують кислотостійким лаком, по якому і ма­люють голкою, прорізаючи грунт до металу. Закінчивши таке "гра­вірування", діють на оброблену поверхню кислотою, яка проникає через прорізані у грунті штрихи до металу і протравляє їх. Така в за­гальних рисах схема цього процесу.

Акватинта (від лат. аиа - водаДіпїа - колір)

Манера, яка дозволяє створити в офорті найрізноманітніші то­нальні переходи та фактури. Назва цієї манери виконання офорту виникла від того, що відбиток нагадує малюнок, виконаний аква­реллю. Принцип гравірування тут полягає в тому, що на поверхні дошки за допомогою запилення створюється дрібна сітка з розплав­лених кислотостійких смол (каніфолі та асфальту).

Крізь отвори цієї сітки метал протравлюється нарізну глибину, що створює плями найменшими крапками.

Акватинта рідко виконується в чистому вигляді, частіше з інши­ми манерами (травленим штрихом або сухою голкою).

Резерваж (від лат. гегегЬаге — зберігати)

У цій манері спочатку виконується малюнок на металі спеціаль­ним чорнилом, яке складається з клею, цукру та чорного пігменту або гуаші.

Грунт (рідкий офортний лак) наноситься поверх цього малюн­ка, і після промивки він змивається там, де нанесено рисунок для наступного травлення, для цього дошки просто витримують у воді години півтори — чорнило розбухає і зрихлює покриваючий їх лак. В результаті авторський рисунок буде свіжим і безпосереднім. Найчас­тіше у цій манері для дошки використовують цинк. Малюнок для резерважа виконується пером, або м'яким пензлем.

Лавіс (від франц. Іауіз - розмивка)

Манера, що дозволяє створювати дуже чарівні та різноманітні тональні відношення. Дошка покривається травлячою рідиною (вяку входить чорна гуаш), пензлем зі скловолокна наносять малюнок. Чим більш насиченим буде мазок, тим сильніше в цьому місці буде трав­лення. У лавіса багато спільного з акватинтою, але є й істотна відмінність — можливість малювати травлючим розчином безпосе­редньо на дошці, завдяки цьому з'являється великий обсягтональ-них градацій.

М'який лак

Відбиток у цій манері характеризується зернистою фактурою штриху і нагадує малюнок олівцем або вуглем залежно від підклад­ки.

Малюнок виконується олівцем на папері, який кладеться надош-ку, заґрунтовану м'яким лаком.

Під нажимом олівця м'який грунт відстає від металу і прилипає до паперу або іншої підкладки.

Оголені місця потім травлять, і на металі утворюються зернисті штрихи різної глибини.

Суха голка

Цей вид гравірування суто механічний, і тому він технічно про­стіший і доступніший за офорт, бо не вимагає ні Ґрунтовки, ні трав­лення. Штрих наноситься безпосередньо на підготовлену мідну або цинкову дошку механічною дією руки художника, озброєної стале­вою, а ще краще алмазною гравірувальною голкою. Перед гравіру­ванням малюнок наносять на дошку графітним олівцем - його легко видно на полірованому металі. Для зручності дошку можна заґрунту­вати тонким шаром гуашевих білил, по якому вже й малюють олів­цем або голкою. Потім гуаш змивають. Технікою сухої голки іноді

Трафаретний естамп "шовкографія"

Традиційно по трафарету роблять написи. Ніяких складнощів не виникає під час виготовлення трафаретів різних малюнків. Це дає можливість їх тиражувати. Можна зробити малюнок багатоко­льоровим, але з урахуванням можливості розкладки на окремі "дош­ки "-трафарети, яку кольоровій ліногравюрі. Кольоровий підго­товчий ескіз-малюнок робиться схожим на оригінал кольорового естампу з ліногравюри. Трафарети робляться з міцного паперу, по­критого оліфою (якщо відбитків передбачається небагато) або ж із синтетичної плівки — астролону, яка пружна і витримує дуже вели­кий тираж. Фарба використовується найрізноманітніша залежно від матеріалу, на я кому друкується, та призначення малюнка, а також від того, де він буде експонуватись (гуаш, темпера, масляна ескізна, друкарська фарба). Особливість така ж, як і при друкові багатоко-льоровоїліногравюри, при користуванні масляними фарбами після нанесення кожного кольору— одна доба для висихання поперед­нього кольорового шару. Але трафаретний друк має свої недоліки. Це наявність перегородок, які утримують окремі деталі трафарету від розпадання.

Щоб ясно уявити собі, що це, перед нами трафарет літери "А". Якщо її вирізати так, як вона виглядає, то верхня частина всередині літерного просвіту випадає. Аби вона трималась, потрібно зробити 2 перегородки, які утримали б внутрішню частину літери разом з зовні­шньою. При друкуванні по трафарету ці перегородки залишаютьбілий слід, або слід попереднього кольору, який потім потрібно підфарбу­вати пензлем тією ж фарбою (від руки). Це підфарбовування дає зовсім іншу фактуру, що помітно в більш складному зображенні. Отже, ці перегородки зовсім небажані, і треба їх зводити до мінімуму. Це на­штовхнуло уміл ьців на вдосконалення — всі деталі трафарету наклеї­ли на шовкову тканину, яка мала щільність капронової панчохи. Ця тканина попередньо була натягнута на рамку. Таким чином, не­обхідність у перегородках відпала — трафарет будь-якої складності надійно тримається на сітці тканини. Така шовкова тканина-сітка допомагає рівномірному і м'якому розподілу фарби, створюючи рівний кольоровий фон.

Цей трафаретний спосіб друку, винайдений у Німеччині у 20-ті роки XX ст., назвали шовкографією.

Пізніше цей спосіб удосконалили і на шовкову тканину-сітку перестали клеїти трафарет, а пензлем, фарбою чи лаком зафарбовува­лись трафаретні місця по виконаному олівцем малюнку. Сьогодні зображення на шовку виконують фотометодом. Шовкову тканину-сітку натягують на спеціальну рамку, покривають світлочутливим шаром. Зображення друкується проекційним апаратом з фотоплівки. Після проявлення зображення промивається у спеціальному розчині. Одні частини світлочутливого шару залишаються світлими — фіксу­ються у спеціальному розчині, інші вимиваються. Отримуємо дуже точну і досконалу друкарську трафаретну форму.

Методом шовкографії можна друку вати на різноманітних мате­ріалах (папір, шкіра, скло, метал, тканина, пластмаса).