Сюжетно-композиційний центр

композиції. Тільки дотримуючись цього положення, можна сподіватись на активну дію ритму і його допомогу в закономірній організації художнього твору.

Центром композиції є та частина, яка досить чітко виражає го­ловне в ідейному змісті сюжету.

Центр виділяється об'ємом, освітленістю та іншими засобами, що діють відповідно до головних законів композиції.

Композиційний центр повинен, насамперед, зосереджувати ува­гу глядача. В сюжеті картини не усе однаково важливо, і другорядні частини деталі повинні бути взаємопозв'язані, підлеглі головному, створювати разом з ним єдине ціле — твір мистецтва.

Центр композиції включає сюжетну зав'язку з головними дію­чими особами та середовищем. Побудова всієї композиції з усіма його частинами ведеться задля вияву ідейного змісту, підкреслюючи дію закону цільності.

Змістовний центр однаково важливий у всіх видах образотвор­чого мистецтва.

Виділення головного в композиції пов'язано з особливістю зо­рового сприйняття людини, яка фіксує свою увагу, насамперед, на сильному подразнику. Це може бути рух, світлові ефекти або зміна умов освітлення, контрастів тощо.

Ще одна особливість нашого зору: коли погляд людини зупи­няється на якомусь об'єкті в межах середнього просторового плану, тут зір фокусується на цьому об'єкті. Око чітко бачить тільки в пев­ному радіусі (полі ясного бачення), водночас розпливчасто сприй має предмети, які знаходяться за межами радіуса чіткого бачення. Таким чином, людинаясно бачить тільки те, на що спрямований фо­кус зору.

Ось чому композицію потрібно будувати з урахуванням особ­ливостей зору людини.

Про значення законів зору у створенні композиції і розміщенні сюжетно-композиційного центра так сказав відомий білоруський ху­дожник Г. Савицький:

"Якщо центр композиції дуже здвинуто вліво, то складається враження, що і за рамою картини зліва повинна продовжуватисьдія, а права сторона — невикористаний простір — "розріджує" компози­цію, відволікає увагу глядача від головноїзадумки картини. При такій побудові художник неправильно використовує зображувальну пло­щину картини.

Однак у композиції дуже рідко ідейна зав'язка розміщується в буквальному геометричному центрі. Така геометрична рівновага по центру іде всупереч з враженнями від безпосереднього сприйняття життя. Центр композиції може дещо зміститись у бік, але не для того, щоб віддати вільний простір полотна непотрібному матеріалу, або по­рожньому, нічим не виправданому простору. Тут потрібно мати на увазі закони рівноваги, відчуття заповненості полотна композицією. Найбільш цінною є та композиція, з якої не можна нічого випустити, а також нічого не можна додати...".

Класичним прикладом співпадання композиційного центра з геометричним є "Таємна вечеря" Леонардода Вінчі, "Повернення блудного сина" Рембрандта — класичний прикладдецентралізованої композиції з чітко вираженим сюжетним акцентом.

Важливе значення для вияву композиційного центра має співвідношення розмірів предметів, які входять у твір. Невдалою ви­явиться та композиція, в якій об'єкти центра будуть або дуже ма­ленькі, або, навпаки, дуже великі щодо інших частин, а також розмірів картинної площини.

Ці співвідношення (або масштабність) залежать, насамперед, від ідейного задуму автора, а також від специфіки виду, жанру образот­ворчого мистецтва.

Головне зображення, суть твору, головна дія розміщується в ком­позиції на другому плані тоді, коли перший план є вступом до голов­ної події, підходом до неї. Всі інші просторові плани здійснюють до­поміжну функцію. Разом з першим планом вони створюють середо-ви ще для головної дії, п ідкреслюють головну дію, суть, заради якої і створюється художній твір. Головну дію потрібно зображувати так, аби фігури та предмети легко і однозначно сприймались глядачем, навіть в тому випадку, коли головні елементи частково закриті інши­ми предметами. Щоб уникнути плутанини, не можнадопускати, аби фігури та предмети в композиції перекривались, співпадаючи своїми силуетами.

Досвід свідчить, що не слід розмішувати на краях композиції фігури, предмети, форми паралельно рамі, оскільки вони майже завжди оптично сприймаються, як прилиплі до краю картинної пло­щини. Прямолінійні форми допустимі поблизу краю картини (гори­зонтально чи вертикально), якщо вони десьчастково перекривають­ся іншими зображеннями.