V. Письмо як особлива знакова система.

ПИСЬМО — штучно створена система фіксації мовлення, яка дає змогу за допомогою графічних елементів передавати мовленнєву інформацію на відстані й закріплювати її в часі.

Справді, звукова мова, яка є одним із найгеніальніших винаходів людства, обмежена в Просторі й часі. За допомогою звукової мови неможливо передати інформацію на великі відстані, як і неможливо передати її безпосередньо майбутнім поколінням. Тому цілком природно, що людство шукало допоміжний засіб передачі інформації, який би усунув названі перешкоди. Таким засобом виникло письмо. Поява письма знаменувала інтелектуальну революцію. . Це вплинуло на прискорення розвитку науки, техніки, культури та й загалом усієї цивілізації. Досвід поколінь став загальносвітовим набутком, наукові ідеї та відкриття стали загальнодоступними, зникла необхідність відкривати уже відкрите, а все це позначи-

лося на інтенсифікації мислення й на науково-технічному й культурному прогресі загалом.

Зросла й об'єднувальна роль мови, оскільки письмо сприяло оптимальній організації суспільного життя, виробництва, торгівлі. Адміністративні документи, суспільно-політична й художня література згуртовували й етнос, який користувався однією мовою, і цивілізовані народи всього світу.

Письмо виникло приблизно шість тисяч років тому. Правда, перші примітивні спроби графічної передачі інформації, віднайдені в печерах на півночі Іспанії, належать до значно ранішого періоду — 20 тис. років до н.е., однак достатніх підстав назвати це письмом немає.

Виникненню письма передував тривалий підготовчий період. Спершу були спроби передачі на відстань інформації способами, які мало нагадували графічне письмо. Йдеться про

так зване "предметне письмо", або протописьмо, — оптичні мнемонічні системи, які не відтворюють безпосереднього мовлення, а є нагадуванням чи підказкою для особи, яка при-

ймає повідомлення. Такі засоби інформації практикували різні племена вже в епоху неоліту (VIII—III тисячоліття до н.е.). Мнемонічним і символічним знаком міг бути предмет

чи декілька предметів і ритуальні дії з ними. В Україні символічні знаки використовували в обряді сватання. Якщо дівчина погоджувалася вийти заміж за хлопця, що сватався, то

пов'язувала сватів рушниками, а руку нареченого хусткою, коли ж ні, то вручала хлопцеві гарбуз, звідки й пішли вислови гарбуза дістати, гарбуза з'їсти, які означають "відмову тієї, до кого сватаєшся; зазнати невдачі". До предметів-символів можна віднести "хліб і сіль", певні квіти (в подарунок), а до мнемонічних — пов'язаний на пам'ять вузлик на хустині. Рудиментами "предметного письма" можна вважати виставлені на вітрині хлібної крамниці хлібо-булочні вироби, підвішений чобіт біля входу у взуттєву майстерню тощо. "Предметним письмом" можна передати лише дуже прості, елементарні повідомлення (вказівки, сигнали лих — землетрус, наступ ворогів тощо). Пошуки форм і способів передачі складніших повідомлень зумовили появу графічного письма.

Виникнення та існування письма має надзвичайне значення: письмо допомогло людям подолати простір і час, зберегти людський досвід, передаючи його від покоління до покоління, від народу до народу. Завдячуючи письму, кожна людина спирається на досвід людства, використовуючи та примножуючи його. До винайдення радіо, звукозапису і телебачення тільки писемність давала змогу передавати витвори людської думки на відстань і зберігати їх протягом сторіч. Писемність донесла до нас відомості про життя Стародавнього Єгипту, шумерів і хеттів, аборигенів американського континенту тощо.

VI. Історичні типи письма.

Власне письмо — графічне. Воно пов'язане з використанням графічних знаків — малюнків, значків, букв, цифр. Графічне письмо пройшло декілька етапів у своєму розвитку.

1. Піктографія - відображення змісту повідомлення у вигляді малюнка або послідовності малюнків (малюнкове письмо). Найдавніші зразки піктографії належать до епохи палеоліту. Давні піктографії до цього часу збереглися на стінах печер, на скелях, камінні, рогах та кіст-

ках тварин. В індіанців Америки, аборигенів Африки, Австралії та Сибіру піктографія була поширена аж до XX ст. Піктографічне повідомлення може складатися з одного складного знака-повідомлення, в якому "прочитуються" його складові елементи, і послідовності простих знаків-піктограм, розгорнутих у просторі у вигляді окремих "кадрів". За піктограмою не закріплена конкретна одиниця мои. Вона може бути "прочитана" як слово, синонім цього слова, словосполучення, речення, декілька речень. У сучасних культурах піктографію використовують як допоміжний засіб спілкування в дорожній сигналізації (діти, бензоколонка, виделка і ложка як вказівка на місцезнаходження їдальні тощо), а також як покажчики чого-небудь, розраховані на іноземців (зображення прибиральниці та офіціантки в готелях, піктографічні знаки міжнародного телефонного зв'язку тощо). Особливо

вагомою є роль піктографії в умовах багатомовності й безграмотності.

2. Ідеографія (від гр. idea "поняття" іgrapho "пишу") - письмо графічними знаками, що позначають поняття. Основною одиницею ідеографії є ідеограма, або логограма, — писемний знак, який, на відміну від букв, позначає не звук чи склад якоїсь мови, а ціле слово або корінь слова. Ці знаки — своєрідні схематичні малюнки, якими можна передавати поняття конкретних істот і предметів. Перехід від піктографії до ідеографії пов'язаний із по-

требою графічно передати те, що не має наочності й не піддається малюнковому зображенню. Позначувачами на перших етапах ідеографічного письма залишалися ті самі малюнки, але позначуване змінюється. Якщо в піктографії зображення ока позначало

око, то в ідеографії воно крім ока позначало й зіркість. Згодом знаки схематизувалися. Так, в єгипетському письмі поняття "вода" передавалося хвилястою лінією. На відміну від піктографії, в ідеографії можна говорити про систему письма. Система письма характеризується постійним складом знаків. Потреба прискорити розвиток письма і можливість передавати складніші за змістом і довші за розміром тексти зумовили схематизацію малюнків, перетворення їх на умовні знаки — ієрогліфи (від гр. hieroglyphoi "священні письмена") — ідеографічні знаки, в зображенні яких зберігається деяка символічна подібність із зображуваним предметом .

З утвердженням ієрогліфічного письма виникла проблема алфавіту і навчання письму та читанню. Щоб прочитати ієрогліфічне письмо, необхідно знати значення знаків, що оформились у середовищі, яке виробило їх і певний час користувалося ними. До ідеографічного письма належить шумерське,еламське, єгипетське, хетське, китайське, майя ацтецьке, ще не розшифровані пам'ятки острова Пасхи. Так, зокрема, в китайській писемності 60 тис. ієрогліфів (у широкому вжитку — 5 тис). Омоніми передаються

різними ієрогліфами, хоч морфологічний склад і звучання в них однакове.

Закономірно виникає запитання, як таке письмо так довго протрималося у Китаї і нині не здає своїх позицій. Цьому сприяли й тепер сприяють два чинники. По-перше, умовах Китаю, де кожна провінція говорить своєю власною мовою або діалектом, який відрізняється від інших діалектів більше, ніж деякі різні мови між собою, ієрогліфічна писемність виявилася дуже зручним засобом міждіалектного і навіть міжнаціонального спілкування. Так, скажімо, ієрогліф p j існує в китайській, японській та корейській писемностях і означає одне й те саме — "гора", хоча читається він по-китайськи шань, по-японськи яма, по-корейськи сан. Другим чинником є структура китайської мови, де слова, як правило, є односкладовими, складаються

тільки з кореня, не мають морфем — префіксів, суфіксів, закінчень, для яких потрібно було б вводити якісь додаткові знаки. Все це сприяло тому, що китайська писемність є єдиним у світі послідовним ідеографічним письмом, ефективно діючим і нині.